Основні напрями прогнозування товарного ринку підприємства

Ринковий чинник	Напрям прогнозування
Попит	• уподобання споживачів; • чисельність покупців; • доходи споживачів; • ціни на суміжні товари; • очікування споживачів; • ціни і кількість продукції
Пропонування	• технології виробництва; • продуктивність факторів виробництва; • податки і дотації; • ціни на інші товари; • очікування виробників; • чисельність продуцентів, їх виробничо-комерційні можливості; • вартість і кількість ресурсів
Конкуренція	• умови входження в ринок; • конкурентні переваги; • сили конкуренції; • методи конкуренції; • конкурентна позиція

Прогнозуючи стан товарного ринку підприємства, менеджери завжди ураховують наявність державного регулювання. Основним орієнтиром їх оцінок є макроекономічні плани. Вони розробляються в процесі макро­економічного програмування, яке здійснюєть­ся органами державної влади і управління та полягає у розроб­ленні й науковому обґрунтуванні цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку країни на певний перспективний період.

Макроекономічне програмування здійснюється у двох різновидах — як кон'юнктурне і структурне.

Кон'юнктурне програмування спрямоване на регулювання відтворювальних процесів інструментами неринкового механізму — державними закупівлями, податками, трансфертами, грошовою емісією — з метою досягнення бажаних основних макроекономічних показників: стабільних цін, сталих темпів економічного зростання, повної зайнятості, збалансованості платіжного балансу.

За його допомогою держава втручається в стихійні ринкові процеси, формуючи упорядкований стан економічної системи. Оскільки важелі державного впливу достатньо вагомі, бажані результати кон'юнктурного програмування, як правило, досягаються. Тому менеджери підприємств, формулюючи власні погляди на перспективи ринку (прогнозний його стан), та розробляючи в процесі планування цілі підприємств і способи їх досягнення, завжди враховують наслідки реалізації державного кон'юнктурного програмування.

Структурне програмування ґрунтується на кон'юнктурному і доповнює останнє прямим державним втручанням у діяльність окремих галузей (видів діяльності) та економіку окремих територій з метою оптимізації національної галузевої структури і рівня розвитку регіонів. Воно реалізується у вигляді макроекономічного плану на загальнодержавному рівні та/або галузевих (регіональних) програм.

Макроекономічний план має індикативний характер, тобто є орієнтовним — він охоплює систему обов'язкових для державних підприємств показників, а для недержавного сектору економіки містить сформульовані пропозиції, тобто не обмежує його самостійність. Але, оскільки державний сектор у багатьох випадках є конкурентом приватному, останній має зважати на проголошені наміри і дії державних підприємств, намагаючись передбачити на цій основі майбутнє і розробити план своїх дій.

Галузеві (регіональні) програми є інструментом державної структурної політики. Вони віддзеркалюють погляд влади на бажане зростання чи скорочення діяльності певних галузей, а також пріоритети розвитку територій. Безумовно, інформація, що міститься у таких програмах, дуже корисна менеджерам підприємств, тому що розкриває їм перспективи окремих виробництв і регіональних ринків. Наприклад, створюючи так звані «території пріоритетного розвитку», держава сигналізує ринковим суб'єктам про пільгові умови господарювання в них, і менеджери та власники приймають управлінські рішення про сприятливість цих умов для керованих підприємств.

Отже, значення макроекономічного програмування для під­приємств полягає в тому, що воно інформує про:

• перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення відповідної орієнтації при виборі індивідуаль­них господарських рішень;

• непрямі (опосередковані) регулятори і нормативи, що будуть застосовуватися в перспективному періоді та зумовлюватимуть зміни зовнішнього середовища;

• прямі важелі впливу на соціально-економічні процеси, від­повідні групи суб'єктів господарювання і території через кошти державного бюджету, особливі умови господарювання та вимоги до функціонування державних підприємств.

На основі розробленого прогнозу стану зовнішнього середовища та макроекономічних програм менеджери підприємств планують його діяльність.

Планування, як вихідна функція управління, є процесом визначення цілей, що підприємство має досягти за певний період, а також способів і умов досягнення цих цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спі­льною метою, надає всім процесам односпрямованості і скоординованості, що дає змогу найповніше й найефективніше використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно розв'язувати різноманітні завдання управління.

Плануючи розвиток підприємства, менеджери керуються певними правилами — тобто принципами планування. До них на­лежать такі:

• цільова спрямованість — наявність чітко визначених місії та цілей діяльності;

• системність — охоплення всіх сфер діяльності підприємства, усіх тенденцій, змін і зворотних зв'язків у ньому;

• безперервність — постійне підтримування планової перспективи, своєчасне коригування планів виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх і внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання;

• оптимальність використання ресурсів — максимально повна реалізація наявних резервів;

• збалансованість — відповідність між потребами в ресурсах і наявністю таких;

• адекватність — система планування має відповідати особливостям виробничо-комерційної діяльності підприємства.

Залежно від тривалості планового періоду та ступеня деталізації виокремлюють такі види планів: стратегічний; тактичний; оперативний.

Стратегічний план відображає довгостроковий розвиток підприємства (на період до 10 років), у ньому використовуються рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямів. Він має концептуальний характер, а необхідний інформаційний матеріал використовується лише для обгрунтування найважливіших рішень.

Тактичний план — це деталізований стратегічний план; за ступенем деталізації він поділяється на середньостроковий (до 5 років) та короткостроковий (до 1 року з помісячним розшифровуванням показників і завдань). Найважливішими складовими тактичного плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, що виготовляється, конкретніші інвестиційні та фінансові показники.

Завдання оперативного плану полягає в розробленні планів на всіх рівнях управління підприємством і за всіма напрямами його діяльності з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу на коротші періоди (декада, тиждень, доба, зміна).

Стратегічні плани узгоджуються з власниками підприємств і затверджуються ними; без цього плани менеджерами не реалізуються. Щодо тактичних планів, то власники розглядають і затверджують лише їх результатну частину — щорічний фінансо­вий план. Розроблення і реалізація оперативних планів, як правило, є прерогативою менеджерів.

Таблиця 11.2 КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ РОЗРАХУНКУ ПЛАНОВИХ ПОКАЗНИКІВ

Класифікаційна ознака	Метод планування
Вихідна позиція	• ресурсний • цільовий
Принципи визначення	• екстраполяційний • інтерполяційний
Спосіб розрахунку	• експериментально-статистичний • факторний • нормативний
Порядок узгодження ресур­сів і потреб	• балансовий • матричний
.Варіантність розрахунків	• одноваріантний • поліваріантний • економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій	• обчислювальний • програмний
Форма подання планових показників	• табличний • лінійно-графічний • логіко-структурний (сітьовий)

Ресурсний метод ґрунтується на можливостях підприємства використовувати свої ресурси, а цільовий — враховує передусім потреби споживачів, виходячи з яких планується обсяг і структу­ра ресурсів виробництва.

Метод екстраполяції базується на динаміці показників діяльності підприємств у минулому, припус­каючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розроблення плану, буде збережено в майбутньому. За інтерполяційним методом встановлюється ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначаються планові показники. Експериментально-статистичний метод передбачає обчислення за фактичними статистичними даними про використання ресурсів у попередні роки.

Обґрунтованішим є факторний метод планування, згідно з яким планові величини показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що зумовлюють зміни цих по­казників.

У разі застосування нормативного методу планування планові показники визначаються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із урахуванням їх змін у результаті впровадження нових організаційно-технічних заходів.

Ув'язування потреб із необхідними ресурсами для їх задоволення забезпечується за допомогою балансового методу, суть якого полягає у розробленні спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких містяться всі напрями витрат ресурсів згідно з потребами, а в другій — джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод є дальшим розвитком балансового і полягає в по­будові моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами та показниками. На основі методу економіко-математичного моде­лювання оптимізуються ресурсні та кінцеві показники діяльності підприємств.

Обчислювальний спосіб виконання розрахункових операцій не передбачає використання сучасного програмного забезпечення, є найпростішим і використовується для розв'язання нескладних планових завдань. З ускладненням діяльності підприємства на йо­го зміну приходить програмний метод розрахунку показників, у межах якого використовуються заздалегідь визначені комп'ютеризовані алгоритми, адаптовані до специфіки функціонування конкретного підприємства. Форма подання планових показників відбиває культуру планової діяльності персоналу підприємства.

Планування як функцію управління виконують менеджери всіх без винятку підрозділів підприємства. Поряд з цим, зважаючи на важливість цього процесу для майбутньої успішної діяльності, на підприємствах функціонують спеціальні планові служби, а саме:

• стратегічного планування — готує інформацію для топ-менеджерів і власників, необхідну для прийняття стратегічних рішень; формалізує за цими рішеннями заплановану стратегію розвитку підприємства;

• планово-економічна — доводить зміст тактичних рішень топ-менеджерів і власників до підрозділів підприємства; узагальнює заплановані дії останніх з реалізації цих рішень; розробляє загальний для підприємства тактичний план;

• планово-диспетчерська — організовує розроблення оперативного плану, його коригування за результатами поточної діяльно­сті підприємства; контролює хід виконання оперативного плану.