Церква. Спроби риму запровадити унію

Православні у XIII — XIV ст. у своїй масі не ставилися вороже до католиків. Постійні зв'язки Галицько-Волинського князівства з країнами Європи сприяли толерантності у релігійних питаннях. Численні шлюби князів з католичками поширювали цю толерантність. Цікаво, що навіть митрополит Кирило, радячи Данилу Галицькому звернутися до короля Угорщини, казав йому: "Він однаково ж християнин". Таких прикладів було багато. Зрозуміло, що вони викликали гострі протести з боку митрополитів-греків, які приносили в Україну відголоски полеміки Візантії з Римом.

Галицько-волинські князі підтримували тісні зв'язки з папою римським. З одного боку, цими стосунками римська католицька Церква засвідчувала свою повагу до Галицько-Волинського князівства. Але, з іншого боку, проглядаються наміри папи схилити руських князів до унії з католиками. Так, посол папи Інокентія IV де Пляно-Карпіні ще в 1246 р. схиляв Василька та руських єпископів до унїї.

Духовенство в Галицько-Волинському князівстві мало привілейоване становище. Воно поділялося на дві групи: біле та чорне.

Хоча християнство міцно осіло на Галицько-Волинській землі, сільське населення все ще додержувалося старих поглядів, обрядів, пам'ятало Перуна, Хорса, Мокошу. Поволі старі, поганські, вірування з'єднувалися з новими, християнськими, утворюючи "двовір'я": "кутя" — свят-Вечеря, "масляниця" - зустріч бога-сонця, Іван Купало — свято весни. Перун сварився з пророком Іллею, Волос — із святим Власом тощо. Стара поганська віра внесла радість життя з природою в аскетизм християнства, і ця ясність та радість відбивалася на всьому житті українців.

Правова система

Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право, церковне право.

Східні слов'яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведінку людей. Так, характеризуючи східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" відзначає, що вони "имяху обичай свой і закон отець своих, й преданья, каждо свой нрав". З часом звичаї перетворюються в систему правових норм, які санкціонувалися державою. До норм звичаєвого права відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права

Руська правда. В Галицько-Волинському князівстві в різні часи діяли редакції Руської правди: Коротка, Поширена та Скорочена (з Поширеної редакції). Застосування норм Руської правди в Галицько-Волинському князівстві не мало яскраво виражених відмінностей. Руська правда не втратила свого значення з розпадом України-Русі. Вона відбилася на II Статуті Великого князівства Литовського, чинному в Галицько-Волинській землі і відомого під назвою Волинського.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права в Україні-Русі.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало. До нас дійшли лише передсмертні грамоти Володимира Васильовича Волинського 1287 р. про передання Волинського князівства Мстиславові Даниловичу та міста Кобрина — його дружині Ользі та дві грамоти Андрія 1320 р. про надання торговельних привілеїв торунським і краківським купцям за згодою Боярської ради. Дійшла також грамота Юрія II Болеслава від 1339 р. про надання місту Санок магдебурзького права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші питання, але, головним чином, це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічного, міжнародного та приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Прусським орденом хрестоносців. У цих договорах "довічно" встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) та Прусського ордену проти Литви, Польщі і татар. Ці договори цікаві ще й тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради.