Продовжується мотиваційний етап, як правило, 1-3 дні.

II. Інформаційний етап

психолого-педагогічного проектування (П³)

Девіз: «Не кажи не вмію, а кажи навчуся».

Мета:

Сформувати систему знань, умінь і навичок, необхідних для реалізації спільного проекту та проявів творчості й фантазії.

Завдання педагога на інформаційному етапі:

Розпалити вогонь пізнання. Формувати вміння дітей вчити­ся, здобувати знання шляхом самостійних пошуків у різних інформаційних джерелах.

Шановна колеґо!

Даний етап має місце, якщо за результатами спостереження і ввідного діагностування необхідно поповнити знання дітей, вправляти їх у тих навичках, які необхідні будуть при реалізації їхнього спільного задуму. Якщо ж такої потреби нема, то можна переходити відразу до наступного етапу.

Щоб створити цілісну картину про весь тематичний цикл, беремо типову ситуацію: тих знань, вмінь і навичок, які є у ма­люків, недостатньо для реалізації задуманого. Тому твоя домі­нантна (головна) задача - поглибити, розширити, поповнити знання дітей та «озброїти» їх новими навичками, які «впи­суються» в даний тематичний цикл.

На перший погляд, все зрозуміло. Але не поспішай давати дітям інформацію так, як це ти вже вмієш робити. Спочатку ознайомся з наведеними нижче результатами медико- біологічного обстеження вихованців Київської академії мис­тецтв (КДАМ).

Дитина, разом зі «свіжим» сприйняттям довкілля, з ранньо­го віку одержує інформацію, якість і обсяг якої впливають на формування мозку. Відомо, що кожній фазі розвитку дитини відповідає засвоєння певних навичок — руху, сприйняття зоро­вих образів, музики, мови і таке інше. У кожної фази своє часове «вікно», впродовж якого діють інформаційні канали між різни­ми ділянками мозку. Про існування «вікон» відомо давно.

Це підтверджено багатьма експериментами. Ось один з них. Но­вонародженому кошеняті на кілька місяців заклеїли очі, потім відкрили. Але кіт на все життя залишився сліпим. Тому що в час існування «вікна» зору, він не одержав світлових подразнень. Отже, й не сформувалося сприйняття зорових образів. Цей при­клад яскраво ілюструє необхідність своєчасно і максимально використовувати «часові вікна» для успішного розвитку дитини та набуття нею нових знань. А для цього слід будувати навчально-виховний процес так, щоб дитина вчилася і роз­вивалася у процесі особистої, активної діяльності, а не прос­то пасивно сприймала інформацію, яку ти їй даватимеш. Сприя­тиме цьому перебудова твоїх відносин з дітьми на всіх етапах П³, в тому числі інформаційному.

Як будуються зараз твої відносини з вихованцями? Ти роз­повідаєш — діти слухають. Ти пояснила, показала - діти викону­ють. Такі відносини носять суб’єкт-об’єктний характер. Іншими словами: «Активний педагог - пасивні діти».

Технологія ж П будується на суб’єкт-суб’єктних відно­синах: «активний вихователь - активні діти». Найбільша трудність в побудові таких відносин не в дітях і не в програмах. Найважче перебудуватися нам самим. Подивитись на дитину іншими очима. Перебороти свою звичку говорити-говорити- говорити, відводячи вихованцю роль пасивного слухача і вико­навця наших розпоряджень. Згадай, які найкрилатіші фрази вживає досвідчений педагог? «Закрий рот», «Всі закрили роти», «Слухайте пояснення», «Тобі ж сказано було, як треба роби­ти...» і так далі. Тож перше твоє завдання - набратися терпіння і ще раз терпіння. Його має вистачити, щоб вислухати тих, хто говорить заплутано й не по суті. І тих, у кого пауза довша за ска­зане.

! Давньогрецький філософ Зенон сказав: «У нас для того два вуха і один рот, щоб більше слухали і менше гово­рили». Тож не просто удавай, що слухаєш, відключаю­чись подумки і направляючи зусилля на стримування нетерпіння перебити та самій все сказати, бо так буде швидше. Так, швидше, але малоефекгивно. А якщо ти вслухаєшся в те, що говорить дитина, ти почуєш зміст сказаного. І по закінченні зможеш зреагувати та висловитися так, аби підтримати активність малю­ка і відмітити найбільш істотне із сказаного ним.

@

• Олексій уважно слухав Іванка і почуй..

• Андрійко зумів самостійно знайти свій спосіб вирі­шення проблеми.

• Максим помітив найбільш істотну деталь.

• Як точно підмітила Оленка головну рису своєї мами.

• З якою повагою говорить Сергійко про свого тата.

• Дуже послідовно міркує Ігор.

• Зі сказаного Ксенею я зрозуміла, що вона поважає сво­го брата за...

• Василько показав нам, як треба поважати чужу думку.

• Якщо я правильно зрозуміла, то Кирило хотів сказати, що... Так, Кириле?

• Сашкова відповідь змістовна і повна. Але ти вжив де­кілька слів, які в літературній українській мові не вжи­вають. Що це за слова і якими їх замінити?

Проводячи таку роботу в системі, ти розпиватимеш у дітей взаємо- і самоконтроль за мовою. Тільки вислухавши всіх бажаючих, ти можеш доповнити (уточнити, розширити, поглибити) знання дітей новою інформацією, яка ще не прозвучала, але яку вони мають знати, виходячи з програмових вимог для дітей даного віку. Якщо ж мова йде про заняття з математики, природи , образотворчого мистецтва чи художньої праці, то не поспішай шай показувати і пояснювати, що та як робити. Озвуч проблему і спонукай дітей спочатку проговорити, якими засобами вони можуть її вирішити. Разом з дітьми спробуй (якщо це можливо) зробити так, як запропоновано. Якщо ж ні, проаналізуйте: чому не можете? А свій показ, своє пояснення здійснюй, наголосив­ши, що можна «ще так це зробити» (нас так в школі вчили), - позитивна установка на школу. Таким чином, ти надаватимеш дітям альтернативу вибору і не стверджуватимеш, що то єдине правильне рішення. Цим педагогічним прийомом ти не позбав- лятимеш дітей можливості продемонструвати свою творчість.

Проявляй щирий інтерес до пропозицій дітей. Висловлюй захоплення їхньою кмітливістю і винахідливістю. Не бійся ви­знати, що ти чогось не знаєш і не підозрювала про можливість саме такого варіанта вирішення даної проблеми. Поцікався: як і від кого дізналася дитина про можливість саме такого варіанта виконання завдання? Це стимулюватиме появу інтересу інших малюків до пізнавальних передач, змісту дитячих періодичних видань, природних явищ тощо. Сама ж, готуючись до занять, завжди готуй не менше трьох варіантів вирішення завдання.

@ №1 Склад числа 5: 4+1; 2+3; 1+1+1+1+1; 2+2+1;

3+2; 1+4; 2+1+1+1; 3+1+1 кожного варіанта придумайте казку «Як утворилось чис­ло 5»? «Як я народилась» (від імені цифри «5»). Так, у процесі гри з числами і цифрами у дітей розвивається уява, мовленнєві навички.

@ № 2. Як дізнатися, що любить традесканція?

Можна:

Варіант 1: Йти шляхом пошуків, переставляючи і поливаю­чи в різний час і через різні проміжки часу.

Варіант 2: Розпитати дорослих: маму, бабусю.

Варіант 3: Прочитати спеціальну літературу. Де візьмемо? Хто прочитає?

Варіант 4: Запросити фахівця, який розповість не лише, як доглядати за традесканцією, а й відкриє деякі таємниці природи. Хто це може бути? Як запросити?

Варіант 5: Розпитати саму квітку про все, що цікавить дітей. (Від імені квітки відповідатимеш ти або дитина, яка добре знає цю квітку).

• Це все педагогічні прийоми подачі інформації, але сприймають її діти після такого обігравання зовсім по- іншому і запам’ятовують набагато краще. Ти пересвід­чишся в цьому, коли наступного разу запропонуєш малюкам по­слухати, про що шепочуться традесканція з фіалкою. Від імені традесканції вже виступатиме хтось із дітей. Ти візьмеш на себе роль фіалки. Доповни, уточни вже наявні у дітей знання про традесканцію і дай нові - про фіалку. При цьому спонукай до порівняння зовнішніх ознак:

• Що між нами може бути спільного, ми ж такі різні? Поглянь, які у тебе листочки, а які - у мене? Що ти скажеш про мене?

Інші діти-арбітри допомагають квіткам розв’язати конфлікт і доводять, що у квіток багато спільного.

• У вас обох є стебло. Показують. Описують.

Але фіалка не згоджується:

• Нема в мене цього... (діти підказують слово, яке мають запам’ятати - «стебло»).

Пояснюють, що стебла у різних квіточок різні:

• У традесканції стебло довге, а у тебе...

• Подумаєш, стебло. Більше нічого спільного, - веде своє фіалка. Діти знову доводять:

• Листя (затим коріння), незалежно від форми і розміру,

називаються так, бо виконують одні і ті ж самі функції...

Фіалка ображається. «Злазить з тумби і ховається в затемне­не місце»:

• Ось тут я буду жити.

Традесканція і діти стоять перед вибором: або дати їй спокій (але ж що з нею буде???). Або переконати: чому вона не може залишатися в закутку. («Бо без світла загинеш, листочки пожов­тіють...»). Тобто ти не даватимеш вдруге інформацію, а діти продемонструють, як вони засвоїли її з першого пред’явлення.

@ №3. Треба меблі для нової ляльки. Як можна вирішити цю проблему? З якого матеріалу? Чому? Варіанти вирі­шення даної проблеми:

Варіант 1. Попросити дорослих виготовити їх. Хто це може зробити? З чого? (Ось тобі і знання про матеріал, фах столяра). Але ж столяру треба розміри. Яких розмірів меблі підійдуть ля­льці? І взагалі, чому лялька у нас без імені? Яке ім’я дамо? Тре­ба з усіх запропонованих вибрати одне - вправлятиметесь у вмінні домовлятися, погоджуватися на пропозицію більшості. Вимірювання, вживання математичної термінології: ліжко має бути довше, ніж те, в якому спить лялька Ксеня, але ширше. Бо нова лялька повніша за Ксеню.

Цінність цього прийому в тому, що діяльність дітей цілесп­рямована на певну особу (ляльку) і ситуацію (потребу виготови­ти меблі для неї). І саме ця деталь включає мотивацію - бажання займатися цією діяльністю, тому що це конче треба ляльці. І то­му що ми хочемо їй допомогти. Таким чином ти включиш оте «хочу», яке спонукатиме дітей до активності.

Варіант 2. Виготовити меблі самим, доки виготовлятимуть дерев’яні. З чого можна виготовити? Як? (Це вже вміння вико­ристовувати замінники). Де візьмемо матеріали? Спільне рішен­ня: хто який матеріал принесе, з того і будемо виготовляти. Що може згодитися для цієї мети?

Потім організуємо виставку-продаж «Меблі - 2002», а Ксе­ня вибере меблі на свій смак (Виховуєш розуміння, що у кожно­го своє уявлення про одні і ті ж речі). Кожен експонат має бути представлений «виробником», який розкаже про переваги саме своїх меблів. Рекламувати треба так, щоб Ксеня захотіла купити саме їх. Визначити ціну кожного предмета. Але ж у Ксені нема грошей. Що робити? (Попросити у батьків; заробити; виготови­ти; принести старі). Крім цього виставки завжди проходять свят­ково, весело. Як нам це зробити? А як інші ляльки? Вони також хочуть на виставку, щоб допомогти своїй новій подружці вибра­ти гарні, добротні меблі. Адже треба, щоб вони відповідали га­баритам ляльки, були міцними і гарними. (Ось тобі ціла низка прикметників, іменників, які діти можуть застосовувати під час реклами своєї продукції: гарні, міцні, дерев’яні, паперові - мо­лодші групи; доброякісні, з картону, сучасний дизайн - старші).

Як бачиш, одна, своєчасно озвучена ситуація, стимулює цілий ряд цікавих, змістовних, розвиваючих дій. Дій, у про­цесі яких виникає обопільний інтерес, відчуття єдності у вико­нанні спільної справи. Досягається взаєморозумінням між дівча­тками і хлопчиками, формуються комунікативні навички.

У тебе знову виникли сумніви? Мабуть, щодо того, чи діти приймуть ігрові умови? Побоюєшся, що вони сміятимуться та віднесуться скептично до ігрових персонажів? Твої сумніви роз­віються, щойно ти сама почнеш гратися. Бо у дітей перехід вихователя в іншу, ігрову роль і ситуацію викликають шквал емоцій та бажання діяти. А це найголовніша умова успішного виконання твоїх педагогічних завдань. Основна причина твоїх сумнівів полягає в підсвідомій осторозі втратити контроль за дисципліною. А у відсутності практичних гавичок оперативно підбирати потрібну фразу, прийом чи метод, які імшравлять іні­ціативу дітей в потрібне русло. Але, подаючи по-різному інфор­мацію, ти матимеш змогу практично вправляти малюків у ве­денні ситуативного діалогу. Таким чином, і ти, і діти оволодіва­тимете в системі навичками мовленнєвої компетентності . Розви­ватимете процеси аналізу та синтезу, що є ос ноною інтелек­туальної компетентності. Опануєте зразком окультуреного розв’язання конфлікту. Формуватимеш у малюків емоційно- вольову сферу. Вправлятимеш їх у вживанні математичних тер­мінів, у вмінні самостійно шукати засоби виконання власного (не твого, що дуже істотно) задуму.

Все, про що йде мова, наочно демонструє дещо відмінну по­дачу нової інформації дітям за допомогою різних педагогічних прийомів. Мабуть, ми повторимось, але ще раз наголошуємо на тому, що дуже істотним є також вміння педагога «вписувати» свою педагогічну задачу в конкретну ситуацію, яка виникає у процесі дитячої діяльності. Необхідно навчитись логічно пов’язувати діючу на занятті особу і задачу.

@ № 4. Заняття в старшій ясельній групі.

Мета : Вправляти дітей у вмінні відбирати предмети за різною фо­рмою, не називаючи її. Дидактична гра «Закрий віконце».

Сюрпризний момент: зайчик.

Як ти сформулюєш задачу для дітей? Спробуй сама це зро­бити, не читаючи далі... Що у тебе вийшло? Мабуть, декілька варіантів? Молодчина! А тепер порівняй їх із тими, які викорис­товували наші вихователі ясельної групи. Вихователь виступає в ролі зайчика.

• Варіант 1. Зайчик приніс нову гру, бо не може розібратися, як нею гратись. (Діти опановують гру, і кожен підходить чи підкликає «зайчика», показує і пояснює, щоб той і сам ін­ших зайчат міг навчати). (Якщо акцент на репродуктивну діяльність. Тобто стоїть задача застосувати вже отримані знання).

• Варіант 2. Зайчик приніс «сюрприз». Хоче дізнатися чи справляться малюки з грою, в яку вже навчилися гратися зайченята і тому вирішили подарувати її дітям. (Це прийом ефективний, якщо тобі треба внести в групу нову гру. Або навчити вихованців елементарним навичкам підбору фігур не лише за кольором, а і за формою). (Інформаційна задача).

• Варіант 3. Прийшли в гості до зайчихи, а вона сховалася під ліжко, бо боїться вовка. Він зачарував її віконниці (ширму) і вони не закриваються. Треба їх розчарувати - підібрати «віконниці» до кожного віконця (вони є на столах). На твор­чому етапі уточнюється також вміння вживати поняття «ставні». їх призначення — захист вікон; завдання виховного плану - викликати бажання допомогти, захистити без­помічних.

@ № 5. Гра «Підбери втулку» (ясельна група).

Мета: Вправляти малюків у систематизації предметів різних ко­льорів. Спонукати дітей з високим рівнем розвитку називати ко­льори.

Сюрпризний момент: білочка.

Спробуй за аналогією попередніх варіантів «прокрутити» в уяві можливі зв’язки мети гри і нового ігрового персонажу — білочки... Вийшло? Чудово! Ось ще один можливий педагогіч­ний прийом (роль білочки виконує няня). Діти чують чийсь плач, шукають, хто може плакати і знаходять білочку. Вона си­дить і «чаклує» над грою, причитаючи: «Що ж ви, малюки, наробили? Доки я все зроблю, з вами може статися біда. Із дупла можете випасти. І куниця може напасти» - і тому подібне. Діти цікавляться у білочки, що сталося? Вона розповідає, що білченя­та розкидали всі грибочки. А зимою підуть сніги, притрусять

грибочки і вони залишаться без запасів. Взимку це - вірна гибель. Тому вона змушена залишити малих білченят в дуплі самих і наводити лад у своїх засіках. Але дуже боїться, щоб з малечою чого не трапилось у її відсутність. Зазвичай, малюки виявляють готовність допомогти білочці якомога швидше і кра­ще виконати цю роботу. Малюки вкладають втулочки, підкли­кають білочку. Вона виправляє, якщо не на своєму місці грибо­чок, складає їх в корзину (ящик), дякує за співчуття і допомогу. Прощається і поспішає до своїх малюків.

*** Взявши на себе роль того чи іншого персонажу (зайчика, білочки), ти вже не виходиш із цієї ролі. Спілкуєшся з дітьми до кінця заняття лише від її імені. Задаєш запитання, Ці. відповідаєш на них, виправляєш малюків, перевіряєш, як виконали завдання. Тобто ведеш прямий діалог зайчика (білоч­ки) з дітьми. Ніякого посередництва. А якщо ігрову роль бере на себе помічник вихователя (в даному випадку няня виконує роль білочки), то дивуєшся так, ніби вперше, як і діти, побачила та почула цього зайчика (цю білочку). Разом з малюками вислов­люєш співчуття, підібравши потрібні слова (тобто даєш зразок). Задаєш запитання, звертаєшся до білочки, уточнюєш, чи вдалося вам їй зарадити? Іншими словами, створюєш мотивацію для всіх видів діяльності малюків.

• Сподіваємось, що методи і прийоми, які ми рекомендуємо, допоможуть тобі на перших порах. А надалі найсясама розібратися в причинах своїх успіхів і невдач. Аналізуй щодня:

• Яке відкриття я сьогодні зробила?

• З якими проблемами зіткнулася? Як їх вирішувала? Що вдалося, а що ні? Чому? Як готувалася до робо­чого дня? Які були ідеї? Які сюрпризні (ігрові) мо­менти використала? Що вони дали? Які ще задачі я могла вирішити, але не зуміла використати вдалий для цього момент? Як мені треба було зреагувати? Які проблеми, що виникли, можна вирішити най­ближчим часом? Які треба взяти на примітку і включити до наступного тематичного циклу? Як?

• Що легко далось? Завдяки якому педагогічному прийому?

• Якої допомоги потребую? Хто може мені допомог­ти? До кого ще можна звернутися? Як це зроблю?

*** Проаналізувавши так свій робочий день, відбирай для по­дальшої роботи ті методи і прийоми, які дали найкращий результат з найменшими затратами енергії, часу, здоров’я (як твоїх, так і дітей). Відмовляйся від неефективних педа­гогічних прийомів. Як визначити їх ефективність? Давай спробуємо розібратися разом:

• Ви все заняття вчили вірш, а розповіли його 1-2 дитини і то з твоєю допомогою. Ефективний метод було використано? Звичайно, ні.

• Під час бесіди окремі діти відповідали «так», «ні», «добре», «погано». Ефективні методи було викорис­тано? (Ні.)

• Всі діти виконали 3-4 спільних для всіх завдання. Це ефективно? (Ні.)

• Ти не почула від дітей жодного питання, жодної пропозиції. Ефективно? (Ні.)

Цей перелік можна продовжувати дуже довго. Він напряму залежить від ретельності підготовки до робочого дня. Тож зро­зуміло, що творчості від дітей можна чекати лише в тому випад­ку, коли творчо і ретельно продумаєш кожен режимний момент, кожне заняття, кожну гру, кожне питання. Розробляй по декіль­ка варіантів на кожну найнесподіванішу ситуацію і проблему, які можуть виникнути. Тому що засвоєння «рецептів виховання»

• це початкова грамота педагогіки і ніяка творчість взагалі (а педагогіка тим більше) не може розпочинатися на порожньому місці, на підставі лише інтуїтивних реакцій.