3. Правові наслідки порушення зобов'язання —заходи цивільно-правової відповідальності

1. Заходи цивільно-правової відповідальності як наслідки порушення зобов'язання — це цивільно-правові санкції, що знаходятьсвій прояв у покладенні на боржника додаткових обов'язків, якіїущемляють його майнові інтереси. До них належать відшкодуван-ня збитків та моральної шкоди і сплата неустойки.

2. Оскільки цивільно-правова відповідальність у таких загальниформах, якими є відшкодування збитків та моральної шкоди, поши-1рює свою дію на усі цивільно-правові відносини і не обмежується!лише сферою зобов'язальних відносин, найбільш принципові питан-Іня щодо них закріплені у гл.З ЦК, норми якої регулюють відносинищодо захисту цивільних прав та інтересів осіб у разі їх порушення,

3. Збитки — це грошовий вираз майнової шкоди. Видами збитківзгідно зі ст.22 ЦК є реальні збитки та упущена вигода. Реальні збитки — це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода —це ті доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (див. коментар до гл.З ЦК).

4. Моральна шкода відповідно до вимог ст.23 ЦК — це втратинемайнового характеру внаслідок фізичного болю та душевнихстраждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, протиправною поведінкою інших осібщодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, Із знищеннямчи пошкодженням її майна, а також втрати немайнового характерувнаслідок приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (див. коментар до гл.З ЦК).

5. У зв'язку з тим, що неустойка є не тільки спеціальною формою цивільно-правової відповідальності за порушення договірногозобов'язання, а й засобом забезпечення його виконання, найбільшпринципові питання щодо неї закріплені у гл.49 ЦК, норми якоїрегулюють відносини, пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Отже, предметом неустойки відповідно дост.551 ЦК може бути не тільки грошова сума, а й рухоме І нерухоме майно (див. коментар до гл.49 ЦК).

4. Суб'єкт цивільно-правової відповідальності

за порушення зобов'язання

1. При порушенні договірного зобов'язання цивільно-правова відповідальність покладається на сторону, що порушила зобов'язання. При передорученні виконання свого обов'язку Іншій особі боржник згідно зі ст.6і8 ЦК відповідає за порушення зобов'язання цією особою, крім випадків, коли договором або зако-

426

ном встановлена відповідальність безпосереднього виконавця. У позадоговірних зобов'язаннях майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим не-майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала (див. коментар до гл.82 ЦК).

2. Згідно зі ст.619 ЦК поряд із відповідальністю боржника договором або законом може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Так, субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями виробничого кооперативу несуть згідно зі ст.163 ЦК Його члени (див. коментар до гл.8 ЦК), відповідно до ст.554 ЦК таку ж відповідальність перед кредитором несе поручитель, якщо це передбачено договором поруки (див. коментар до гл.49 ЦК). У позадоговірних зобов'язаннях субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності в неї майна, достатнього для її відшкодування, несуть згідно зі ст.1179 ЦК її батьки (усиновлювачі) або піклувальник (див. коментар до гл.82 ЦК). Особливість виконання субсидіарних зобов'язань, при яких з'являється додатковий боржник, зумовлена двома чинниками, а саме: черговістю виконання такого зобов'язання перед кредитором та особливим характером відносин між основним та додатковим боржником. Оскільки виконання такого зобов'язання є обов'язком основного боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. І тільки у випадках відмови основного боржника задовольнити вимогу кредитора, останній може пред'явити вимогу у повному обсязі до додаткового боржника. Таке ж право належить кредиторові і тоді, коли він не одержить від основного боржника в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу. Але у випадках, коли вимога кредитора може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника, кредитор не може вимагати задоволення такої вимоги від додаткового боржника. Особливий характер відносин між основним та додатковим боржником знаходить свій прояв у наступному. Додатковий боржник повинен до задоволення вимоги, пред'явленої Йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі. Невиконання додатковим боржником цієї вимоги закону надає право основному боржнику висунути проти його регресної вимоги усі заперечення, які він мав проти кредитора.