7. Підтвердження виконання зобов'язання.
В ст.545 ЦК закріплена низка правил, спрямованих на отримання боржником письмових доказів, шо підтверджують частковеабо повне виконання ним свого обов'язку перед кредитором. Необхідність наявності письмових доказів пов'язана з тим, що виконання зобов'язання є правочином, на який поширюються вимогищодо його форми. Саме тому, відповідно до вимог ст.218 ЦК (див.коментар до гл.16 ЦК) заперечення кредитором факту виконанняборжником свого обов'язку може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, крім свідчень свідків.
На кредитора, що прийняв виконання зобов'язання від боржника за правочином (незалежно від того, в якій формі він буввчинений), покладено обов'язок видати боржникові розписку, алелише за умови, що останній вимагає цього від кредитора.
Якщо при вчинені правочину боржник видавав кредиторовіборговий документ (наприклад, боргову розписку), кредитор післяприйняття виконання зобов'язання повинен повернути цей документ боржникові. Сам факт наявності боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У тих випадках, коли кредитор не може повернути боржникові борговий документ, віз зобов'язаний вказати про це у розписці, що видаєтьсяборжнику.
Відмова кредитора видати боржникові розписку чи повернути борговий документ тягне наступні наслідки. По-перше, це надає право боржнику затримати виконання зобов'язання, а по-друге, у цьому разі настає прострочення кредитора (див. коментар догл.51 ЦК).
397
Глава 49 Забезпечення виконання зобов'язання
§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання
1. Забезпечення виконання зобов'язань — це інститут, що історично склався з часів римського права. Він становить собою сукупність норм, що закріплюють комплекс забезпечувальних заходів (загальних і спеціальних), слугує меті підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання (насамперед інтересівкредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.
Порівняно з ЦК 1963 p., ст.178 якого містила вичерпний перелік способів забезпечення зобов'язань, що не підлягав розширеному тлумаченню, ЦК містить принципово новий підхід до визначення засобів забезпечення виконання зобов'язань, який полягає в тому, що як законом, так і договором можуть бути передбачені й інші, крім встановлених ст.546 ЦК, види забезпечення виконання зобов'язань.
До таких видів забезпечення, що прямо не передбачені у ч.і ст.546 ЦК, але дозволені у силу ч.2 цієї статті, слід, передусім, віднести забезпечувальне відступлення права вимоги (п.2 ч.і ст.1077 ЦК), страхування підприємницьких ризиків (гл.67 ЦК) тощо.
Новелою ЦК є те, що поряд з традиційними засобами забезпечення виконання зобов'язань: неустойкою, порукою, заставою, завдатком, гарантією ст.546 передбачає новий вид забезпечення — притримання майна боржника кредитором.
У ЦК розширена регламентація такого засобу забезпечення, як неустойка: на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 179), ст.549 ЦК визначає неустойкою не лише грошову суму, а й майно (рухоме і нерухоме), яке боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення ним (боржником) зобов'язання.
ЦК на відміну від ЦК 1963 p. інакше визначає юридичну природу поруки і гарантії. ЦІ правові інститути виписані за різними схемами, що підтверджує їхню самостійність як засобів забезпечення зобов'язань.
Більш чітко в ЦК врегульовані і відносини поруки. Детальніше виписані права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги (ст.555) і права поручителя, який виконав зобов'язання (ст.556), припинення поруки (ст.559).
ЦК також розширив сферу застосування завдатку. Цей спосіб забезпечення відтепер можна буде використовувати у відносинах не лише між громадянами, а й між юридичними особами. Вирішено також проблему співвідношення завдатку і авансу.
2. Забезпечення зобов'язань будь-яким із засобів створює зобов'язальне правовідношення між кредитором і боржником (абоособою, яка забезпечує зобов'язання боржника). Незважаючи нате, що кожен із засобів характеризується специфічними ознаками,
398
які притаманні тільки йому, можна виділити низку загальних рис, характерних для всіх забезпечувальних зобов'язань. Такі риси в юридичній літературі називають ознаками забезпечувальних зобов'язань. До таких ознак відносять:
а) спільність цілей, на досягнення яких спрямовані всі засобизабезпечення виконання зобов'язань. Основною метою є наданнякредитору певних гарантій задоволення його вимог. Відмінністю єлише той конкретний правовий механізм, застосування якого забезпечує задоволення вимог кредитора.
б) специфіка забезпечувального зобов'язання полягає в додатковому (акцесорному) характері стосовно основного зобов'язання. Цяособливість забезпечувального зобов'язання, його акцесорний характер проявляється в багатьох моментах, які частково найшли відображення в загальних положеннях ЦК щодо забезпечення виконання зобов'язань.
По-перше, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, І навпаки, забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання (ст.548 ЦК).
По-друге, забезпечувальне зобов'язання слідує долі основного зобов'язання при переході прав кредитора до іншої особи, наприклад, при відступленні вимоги за основним зобов'язанням.
По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне припинення і забезпечувального. Однак з цього правила можливі винятки. Зокрема, гарантійне зобов'язання незалежне від основного.
За загальним правилом підставою для встановлення та застосування засобу забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньозаконом.
Виходячи зі змісту ст.547 ЦК, спільною для всіх забезпечувальних зобов'язань ознакою є форма правочину щодо забезпечення.
Відповідно до вказаної статті правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.