1. Зміст і особливості стратегічного менеджменту.

2. Класифікація стратегій.

1.

Етапи:

1. формулювання місії організацій;

2. формулювання мети та цілей організації;

3. розробка стратегій:

• аналіз внутрішнього середовища;

• аналіз зовнішнього середовища;

• формулювання портфелю стратегій.

4. виконання і реалізація стратегій:

• розробка організаційної структури;

• формування політики;

• формування організаційної культури;

5. оцінка і контроль виконання стратегій;

6. коригування стратегій.

В 80-х роках, в кінці 19 ст. розпочалася нова ера розвитку суспільства – індустріалізація. Активний розвиток господарства призвів до переходу на масове виробництво та збут.

В 60-х роках 20 ст. з активним впровадженням комп’ютерної техніки почали відділяти поточне оперативне управління від довгострокового, глобального (стратегічного).

Довгострокове управління передбачало не тільки формулювання планів виробництва, а й напрямки розвитку підприємства у майбутньому. Специфічною рисою стратегічного управління є:

• неможливість точного передбачення довгострокових тенденцій та необхідність адаптації зовнішнім та внутрішнім змінам;

При розробці стратегії підприємства (як глобального напрямку дій) почали враховувати внутрішні та зовнішні фактори середовища, як джерело можливих змін.

Стратегія – це сукупність послідовних дій, необхідних для досягнення поставленої мети шляхом координації та розподілу ресурсів.

Стратегічне управління – це система рішень і заходів по формулюванню і виконанню стратегій (розроблених для досягнення цілей організації).

5 різних визначень «стратегічний менеджмент», «стратегія», і власні визначення. Особливості стратегічного управління.

2.

Класифікація стратегій:

1. Стратегії функціонування:

   1. Стратегія лідерства у витратах;

   2. Стратегія диференціації;

   3. Стратегія фокусування.

2. Стратегії розвитку:

   1. Стратегія зростання;

   2. Стратегія помірного зростання;

   3. Стратегія скорочення;

   4. комбінована стратегія;

4. Стратегії за видами:

   1. генеральна стратегія;

   2. портфельна стратегія;

   3. ситуаційна стратегія;

   4. функціональна стратегія.

Джерела інформації для розробки стратегій внутрішніх і зовнішніх.

1 грудня 2009 р.

Організація як соціальна система

1. Сутність організації як соціальної групи.

2. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації.

3. Складові успіху організації.

4. Життєвий цикл організації (самостійно).

1.

Риси організації, яким повинна відповідати соціальна група:

• Наявність як мінімум 2 людей, які вважають себе членами цієї групи;

• Наявність у крайньому випадку однієї мети, яку вважають спільною всі члени групи;

• Наявність членів групи, які навмисно працюють разом для досягнення вагомої для них цілі.

Організація – це група людей діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.

Характеристики організацій:

1. Всі організації використовують 4 основних види ресурсів: фінансові, матеріальні, трудові і інформаційні.

2. Будь-яка організація є відкритою системою.

3. Розподіл праці в організації.

Сутність формальної соціальної групи полягає в тому, що вона завжди створюється з ініціативи керівництва або адміністрації і входить окремим підрозділом в організаційну структуру та штатний розклад підприємства.

Типи формальних груп:

1. Група керівника або команда;

2. Функціональна група об’єднує керівника і спеціалістів функціонального підрозділу, які реалізують загальну функцію управління та мають близькі професійні цілі та інтереси;

3. Виробнича група включає в себе керівника та робітників, які зайняті виготовленням окремого виду виробів на нижньому рівні управління. Члени цієї групи спільно працюють над одним завданням, а різниця між ними пов’язана з розподілом роботи залежно від їх кваліфікацій.

4. Комітет (комісія або цільова група) – це група в середині підприємства, які делегуються повноваженням вищої ланки керівництва для виконання якогось проекту або завдання. Головна відмінність такої групи від інших формальних структур полягає у груповому прийнятті рішень.

Неформальні групи – це вільно утворені малі соціальні групи людей, які вступають у систематичну взаємодію за інтересами для досягнення певних цілей. Основними ознаками вступу людей у неформальні групи є:

• Інтереси;

• Допомога;

• Захист;

• Спілкування;

• Симпатія.

Залежно від рівня працездатності та досягнення кінцевих результатів розрізняють:

1. Група Х – сюди входять працівники, які не здатні і не бажають працювати;

2. Група У – часткова здатна і частково бажає працювати;

3. Група Z – здатна і бажає працювати.

Внутрішнє середовище організації представлене ситуаційними факторами в середині організації. До основних з них відносяться:

1. Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого прагне досягти група працюючи разом.

2. Структура організації – являє собою логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей побудованих у такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.

3. Задачі – це певні роботи, серії робіт або частини роботи, які повинні бути виконані визначеним способом у визначені терміни.

4. Технології – це сукупність засобів, процесів, операцій та методів за допомогою яких вхідні елементи перетворюються у вихідні.

5. Працівники організації.

Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, що не входять до складу організації але чинять на неї вплив. Поділяється на:

1. Середовище прямої дії або мікросередовище – постачальники, державні органи, інвестори, споживачі, конкуренти, трудові ресурси.

2. Середовище опосередкованої дії або макросередовище – політична ситуація, економічна ситуація, екологічна ситуація, демографічна ситуація.

До характеристик зовнішнього середовища відноситься:

1. Взаємопов’язаність факторів – це рівень сили з якою зміна одного фактору діє на інші фактори;

2. Складність – це число факторів на які організація зобов’язана реагувати, а також рівень варіантності кожного з них;

3. Рухомість – це швидкість з якою відбуваються зміни в оточенні організації.

4. Невизначеність – це функція кількості інформації, яку має організація з приводу конкретного фактору, а також функція впевненості у цій інформації.

Менеджмент як вид професійної діяльності

1.

Кооперація управлінської праці передбачає об’єднання поділених видів праці для виконання спільних завдань.

Ознаки діяльності менеджера:

1. Менеджер керує роботою одного або кількох працівників організації;

2. Менеджер управляє частиною або організацією в цілому;

3. Менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників організації.

Менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації.

2.

Методи управління – це способи здійснення управлінських дій на персонал з метою досягнення відповідних цілей.

1. Адміністративні методи управління базуються на владі, дисципліні, відповідальності та стягненнях і здійснюються у формі організаційної та розпорядчої дії та відомі в історії як методи «батога». Способи адміністративної дії:

• Організаційні – базуються на підготовці та затвердженні внутрішніх нормативних документів, які регламентують діяльність персоналу конкретного підприємства (статут підприємство, затверджені правила внутрішнього трудового розпорядку, затверджена організаційна структура управління, штатний розклад, посадові інструкції);

• Розпорядження – направлені на досягнення поставлених цілей управління додержання внутрішніх нормативних документів шляхом адміністративного регулювання;

• Матеріальна відповідальність та стягнення – полягає в тому, що працівник має відшкодувати збитки, які він спричинив підприємству на якому працює;

• Дисциплінарна відповідальність та стягнення – застосовується у випадку порушення трудового законодавства, коли має місце дисциплінарна провина, яка передбачає не виконання обов’язків робітником;

• Карна відповідальність – наступає у випадку здійснення злочину, який характеризується як суспільно-небезпечний.

2. Економічні методи управління об’єднують всі інструменти, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів, та окремих їх членів.

3. Соціально-психологічні методи – базуються на способах мотивації та моральної дії на людей:

• Соціологічні методи направлені на групи людей та їх взаємодію в процесі управління. Вони дозволяють встановити місце та призначення співробітників у колективі, виявити лідерів та забезпечити їх підтримку, пов’язати мотивацію з кінцевими результатами, забезпечити ефективні комунікації, а також вирішення конфліктів у колективі;

• Психологічні методи – направлено діють на особистість конкретної людини, тобто на її внутрішній світ. Вони відіграють важливу роль в управлінні і є суто індивідуальними. Головне їх призначення – це акцентування уваги на внутрішньому світі людини, її особистості, інтелекті, почуттях для того аби направити її внутрішній потенціал на вирішення конкретних задач підприємства.