4. Співвідношення індивіда та групи, монізм та плюралізм думок, «меншості» та «більшості», кількості і якості.

Громадська думка не є сумою індивідуальних думок (так звана емерджентність). Але вона зберігає все те, що є спільного, характерного у масі індивідуальних думок. Причому вона виявляє сильний зворотній вплив на думки окремих індивідів. Цей факт зафіксований соціологами ще у 20-ті рр.

Індивідуальна і громадська думки виникають одночасно, але у різних формах. Перша — в актуальній, друга — в потенційній. Однак обидва види думок складають єдність. Причому, кожна з двох сторін цієї єдності розвивається своїм шляхом, що при визначених умовах може призвести до конфліктних ситуацій. Виходячи з цього, ясно, що громадську думку необхідно розглядати у єдності з індивідуальною, одночасно враховуючи кількісну та якісну різницю між ними.

У якості суб'єкта — носія громадської думки виступають як ті чи інші соціальні спільності в цілому, так і сектори, що їх складають, в незалежності від змісту і знаку висловлюваних ними суджень, від того, чи складають вони "більшість" чи "меншість". У відповідності з цим громадська думка за своєю структурою може бути моністичною, одностайною чи плюралістичною, складеною з різних, не співпадаючих точок зору. У кожному конкретному випадку ці та інші характеристики громадської думки визначаються дією багатьох факторів — складом спільності, мірою збігу інтересів прошарків і груп, що входять до неї, характером обговорюваного питання тощо.

5. Функції громадської думки: оцінююча, орієнтуюча, виховна, регулятивна, функція соціального контролю, функція регламентації. Критерії та показники соціальної зрілості.

Громадська думка — це феномен, спрямований на здійснення певних завдань, виконання певних функцій.

Залежно від характеру взаємодії і тих чи інших соціальних інститутів або окремих осіб виділяють експресивну, консультативну і директивну функції.

Зміст експресивної функції полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй належить діяти, завжди посідає певну позицію стосовно тих чи інших фактів і подій життя суспільства, зокрема щодо дій держави в особі її різних інститутів. Ця здатність надає громадській думці характеру сили, що стоїть над інститутами влади, оцінює і контролює їх діяльність. Таким чином, ці інститути незалежно від міри реальної влади, яку вони мають, посідають становище контрольованих.

Згідно з консультативною функцією громадська думка дає поради відносно способів розв’язання тих чи інших соціальних проблем, причому, оскільки така порада надається інститутам влади, передбачається, що останні потребують цієї поради або зацікавлені в її отриманні.

Здійснюючи директивну функцію, громадськість виносить рішення з тих чи інших проблем буття, що мають чітко імперативний характер.

Залежно від змісту висловленої думки виділяють оцінну, аналітичну, конструктивну та регулятивну функції.

Оцінна функція — вираження ставлення до тих чи інших проблем або фактів дійсності. Її виконують найменш змістовні висловлювання з тих, що виходять від громадськості. Часто за ними не стоїть нічого, крім суто емоційного, що спирається на випадкові, зовнішні моменти, і вони не підкріплюються ніякими міркуваннями стосовно ставлення людини до фактів, які оцінюються. Але і в тих випадках, коли винесення тієї чи іншої оцінки передбачає велику кількість змістовних суджень і коли за простим запереченням чи ствердженням криється складний аналіз явищ дійсності, все це повністю поглинається кінцевим результатом.

Водночас оцінна функція є і найширшою з усіх у змістовному сенсі. Вона наявна майже в усіх без винятку висловлюваннях громадськості. Це пов’язано з тим, що ставлення людей до реальності може виражатися не тільки у вигляді прямої оцінки, а й побічно.

Аналітична функція — роль суб’єкта, що аналізує відносини і факти дійсності.

Конструктивна функція — роль суб’єкта, що програмує соціальні відносини і процеси.

Ці дві функції взаємопов’язані: винесення змістовної пропозиції-рішення обов’язково потребує попереднього вивчення питання; з іншого боку, аналіз питання, по суті, майже завжди завершується винесенням конструктивних пропозицій.

У цих функціях також багато спільних рис. Перш за все це сам характер розумової діяльності, що здійснюється громадськістю: змістовний аналіз чи винесення змістовного рішення уже передбачає наявність елементів теоретичного мислення.

Разом з тим аналітична і конструктивна функції за змістом не збігаються. Конструктивна думка є складнішою за своєю структурою, оскільки містить певну аналітичну діяльність і, крім того, виражає в узагальненому вигляді безпосередній досвід мас.

Регулятивна функція — громадська думка виробляє (чи асимілює, запозичує деінде) і впроваджує певні норми суспільних відносин. У вузькому розумінні це функція виховання.

Третя основа класифікації — форми громадської думки. Вона виступає у двох функціях — позитивній і негативній. У першому випадку громадська думка відіграє роль суб’єкта, який так чи інакше програмує соціальні процеси, у другому — роль суб’єкта, що виступає з негативною заявою і не пропонує в обмін ніякої своєї програми. Тобто це дві форми виявлення: заохочення, підтримка, ствердження або засудження, відмова, заперечення

Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, групових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської думки, тобто думки, що внутрішньо єдина і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів.

У процесі формування громадська думка переходить з одного свого стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони являють собою сукупність елементів та їх відносин, що забезпечують перетворення індивідуальних думок з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов’язані з об’єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутрішніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і суспільства в цілому.

Основні механізми формування громадської думки:

• ядро (еталонна або референтна група) громадської думки;

• поле (умовна сфера поширення);

• соціальна спільнота (клас, верства, група);

• загальний інтерес, комунікація (наявний процес спіл­кування збоку ядра);

• нормативно-оцінне судження (сама громадська думка).

Механізм формування громадської думки має як моральну, так і соціально-психологічну характеристики, що становлять вузлові ланки в його структурі. Соціально-психологічна характеристика має підставу не тільки у формі спілкування, обміну думок. Це тип регульованих відносин, тобто комунікації. В ньому завжди наявний головний елемент продукування, регулювання й контролю, тобто так зване ядро громадської думки.

Стану функціонування громадської думки притаманна певна стійкість. Стабілізатором виступає високий інтерес людей до об’єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переконання у правоті своєї думки. Основні ознаки: громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що проявляються у різних сферах громадського життя.

На цьому етапі вимірюється соціальна зрілість, рівень поширеності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість визначається тим, наскільки глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденції прогресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дає змогу зібрати показники, що здатні судити про характер і значущість думки, є глибина і повнота реалізації функцій громадської думки.

Отже, показниками соціальної зрілості є:

• соціальна спрямованість — думки можуть бути передовими і відсталими, консервативними і новаторськими і т. ін.;

• компетентність;

• інтенсивність — відображає рівень заінтересованості, переконаності, стійкості своєї позиції;

• стабільність;

• поширеність;

• результативність.

ЗАВДАННЯ ДО СЕМІНАРУ:

1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки

2. Функції соціології громадської думки

3. Соціологія громадської думки у зв’язку з іншими галузями соціологічної теорії

2.1 Поняття громадської думки

2.2 Об’єкт, предмет та суб’єкт громадської думки

3. Функції громадської думки

2.4 Критерії об’єкту громадської думки

2.5 Якісні характеристики громадської думки

2.6 Співвідношення індивіда та групи, монізм та плюралізм думок, «меншості» та «більшості», кількості і якості.

16