2. Об’єкт громадської думки та його критерії: громадський інтерес, дискусійність, компетентність

Громадська думка не виникає безпредметно, у неї завжди присутній об’єкт, тобто те, на що спрямований її інтерес. Говорити про об’єкт громадської думки не означає перелічити всі конкретні теми, з яких висловлювалася або може висловлюватися громадськість. Такий перелік можна було б продовжувати нескінченно. Велика кількість подій, явищ і фактів, що відбуваються у процесі соціального розвитку, повністю відбивається у громадській свідомості і відповідно — у людських судженнях.

Отже, маючи на увазі першій бік справи, слід зауважити, що існує певна об’єктивна обмеженість у висловлюваннях громадської думки. Ця обмеженість стосується перш за все пізнавальної здатності громадської думки. Річ у тім, що в суспільному житті є елементи, що громадська думка може «пізнавати» чи «не пізнавати», тобто вони мають неоднакову здатність до прямого відображення в громадській думці, містять у собі різну, більшу чи меншу можливість бути виміряними цією думкою.

Про обмеженість судження громадської думки за об’єктом можна говорити не лише з точки зору його загальної пізнавальної здатності. Велике значення тут має і «принцип цілеспрямованості», оскільки далеко не кожне, навіть «найбільш пізнаванне» явище має сенс пізнавати (вимірювати) саме за допомогою суб’єктивного світу людей, громадської думки.

У яких же випадках необхідно цілеспрямовано звертатися до громадської думки при вивченні соціальної реальності? По-перше, коли світ свідомості, думок є вирішальним шляхом пізнання соціальної дійсності, тобто коли останню неможливо вивчити інакше, ніж через розгляд фактів свідомості. По-друге, коли аналіз дійсності за допомогою суб’єктивних методів є кращим ніж аналіз за допомогою об’єктивних методів. По-третє, коли суб’єктивний аналіз є необхідним доповненням об’єктивного аналізу, тобто коли за допомогою лише останнього неможливо дістати цілісне уявлення про об’єкт, що вивчається.

Таким чином, об’єктом громадської думки виступає та частина матеріального чи ідеологічного світу (факти, явища, ідеї і т. ін.), яка являє собою актуальний суспільний інтерес і потребує вираження ставлення людей.

Найближчий розгляд об’єктів, що потрапляють у поле зору громадської думки, дає право говорити про те, що вони далеко не рівнозначні. За ступенем складності їх можна поділити на об’єкти-факти, об’єкти-події та об’єкти-явища (процеси). Найпростіший об’єкт реакції громадської думки — той чи інший факт дійсності, який включається до системи взаємодії людей як засіб зберігання і передачі певної інформації і може виконувати роль стимулу соціальної активності.

Подія — складніший об’єкт громадської думки. Вона відзначається значною інформативністю, набором певних даних (фактів), що становлять її змістовну сторону.

Найскладнішим об’єктом громадської думки слід визнати явище і процес. Багатоструктурність, складність, непослідовність, а іноді й відсутність чітких меж змісту явища і процесу — причина того, що нерідко вони неадекватно відображаються громадською думкою, яка охоплює не всю багатогранність даного явища чи процесу, а лише окремі їх сторони й елементи.

Крім того, серед об’єктів громадської думки прийнято розрізняти факти, події, явища, процеси об’єктивної дійсності, суспільного буття (економічні процеси, умови матеріального життя, діяльності людей і т. ін.) і суб’єктивної дійсності, суспільної свідомості (етичні уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей і т. ін.).

Не всі явища та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, мають відображення в суспільній свідомості, а значить формують громадську думку. Відповідно для того, щоб виокремити з усього предметного поля суспільних проблем об'єкта громадської думки та обґрунтувати необхідність його вивчення в контексті соціології громадської думки, необхідно виробити зрозумілі критерії, яким він повинен відповідати. Такими критеріями можуть виступати критерій суспільного інтересу, актуальності, дискусійності, компетентності.

Оскільки громадська думка відбиває визначену колективну позицію, то вона виникає з проблем, які викликають інтерес громадськості. Але громадських інтересів існує безліч, а громадська думка у визначений проміжок часу формується тільки за дуже обмеженою кількістю проблем. Мабуть, сам громадський інтерес може приймати різні форми, і тільки деякі з них здатні сприяти розвитку громадської думки від нерозвиненого стану до розвиненого.

Актуалізований громадський інтерес, який лежить в основі формування громадської думки, надає їй визначені властивості. Вчені відзначають, що на громадську думку може претендувати лише та думка, яка виділяється розповсюдженістю, інтенсивністю і стабільністю.

Збільшення обсягу уваги до якогось питання, його гострота свідчить про те, що громадська думка має досить широку амплітуду інтенсивності. Розвинена думка збігається з піком інтенсивності, котрий визначається гостротою проблеми, за якою формується думка.

Показники екстенсивності та інтенсивності виявляють вирішальний вплив на термін "життя" громадської думки, її сталість. Стабільність громадської думки робить її могутнім регулятором поведінки людини.

Апогей у розвитку громадської думки одночасно стає початком останнього етапу її існування. Сила громадської думки людей, реалізована у діях, веде до задоволення потреб. Громадський інтерес, який викликав до життя певне ставлення, втрачає свою актуальність, і громадська думка з даної проблемі ніби вичерпує себе. Однак життя йде вперед, у людей народжуються нові потреби, які призводять до формування громадської думки. Коли ж громадська думка має справу з довгостроковими чи постійними явищами, її реалізація на практиці також має носити лонгітюдний характер. У зв'язку з цим думка ніби консервується, переходить у стан традицій, звичок, норм тощо. Таким чином, громадська думка не виникає на пустому місці та не зникає безслідно.

Гр. інтерес повязан з тим незаперечним фактом, що громадська думка формується не з усіх питань та проблем певної спільноти, а лише тих, які представляють визначений суспільний інтерес, який є одночасно своєрідним синтезом елементів індивідуальних інтересів, що мають відношення до загальносуспільних проблем, які хвилюють громадськість [13, с. 64-65]. Отже, в основі цього критерію лежить специфіка співвідношення індивідуального та спільного (колективного). Для того, щоб стати суспільним інтерес повинен певним чином стосуватися кожного окремого індивіда (принаймні, індивіда, що входить до складу "потенційного" суб'єкта громадської думки), інтегрувати індивідуальний та колективний досвід.

Другим критерієм є дискусійність. Предметом громадської думки стає тільки те, що передбачає розбіжність в оцінках, судженнях, характеристиках і т. ін., тобто містить у собі більший чи менший елемент дискусійності. Іншими словами, громадська думка завжди виникає з приводу ще не вирішених питань, і майже ніколи — з приводу питань, відносно яких існує безперечне, безпосереднє або наукове знання. Критерій дискусійності передбачає закладену в об'єкті громадської думки потенцію альтернативності позицій та оцінок, можливості різних поглядів на один і той самий предмет обговорення [13, с. 66]. Цей критерій ілюструє беззаперечний факт, що формування громадської думки є комунікативним процесом за своєю природою. Без комунікації, обміну думками, переживаннями, неможливе творення громадської думки. Парадоксальність громадської думки полягає в тому, що вона інтегрує в собі різні погляди на свій об'єкт, врахування думки як більшості, так і меншості. Саме тому громадська думка є неодмінним атрибутом не лише демократичних режимів, але й громадянського суспільства як незалежного від публічної влади суспільного інституту.

Третім критерієм відбору об’єктів громадської думки можна визначити компетентність, тобто певний ступінь інформованості людей. У той же час щоразу, як тільки у людей виникає потреба висловити свою думку про щось істотне, нестача знань, дефіцит інформації компенсується їх особистим соціальним досвідом, життєвими спостереженнями. Причому визнання існування некомпетентної громадської думки має слугувати не приводом для його ігнорування, а сигналом для управлінських органів. Критерій компетентності вказує на те, що об'єктом громадської думки можуть бути лише ті явища дійсності, які доступні знанню та розумінню громадськості, з яких вона поінформована. Цей критерій, на думку В. А. Полторака, є обов'язковим при оцінці громадської думки [ 13, с. 68], хоча інші вчені наполягають на тому, що компетентність виступає швидше не як обов'язкова умова виникнення громадської думки, а як досягнення нею об'єктивності та зрілості, та висувають натомість поінформованість як неодмінну умову формування громадської думки [15, с. 147]. Нам така позиція видається слушною, оскільки громадська думка не обов'язково передбачає вироблення різносторонньої обґрунтованої позиції розгляду проблеми, принаймні не відразу і не з кожного питання. Об'єктивно суспільна свідомість не може охопити всього спектру проблем, які, однак, потрапляють в поле її розгляду

Актуальність громадської думки передбачає її прив'язаність до ключових проблем індивідів та соціальних спільнот у конкретній історичній ситуації. При цьому актуальність не обмежується лише поняттями оперативності, швидкості суспільної реакції. Актуальними можуть бути проблеми, корінь (тобто подія-першопричина) яких закладений десятиліття чи навіть століття тому, але при цьому вона, навіть віддалена в часі, має реальні зв'язки з теперішнім, впливає на суспільні настрої, політичну ситуацію тощо.