Поняття громадської думки, відмінність громадської думки від оцінюючого судження, знання, переконання, настрою
Як же визначають поняття «громадська думка» сьогодні?
Однозначно на це питання відповісти неможливо. Серед вчених точиться дискусія з цього приводу.
По-перше, під громадською думкою розуміють масовидне явище групової психології, психічного стану мас, як соціально-психологічного комунікативного явища.
Друга група вчених наділяє громадську думку виключно етичною природою і моральними функціями.
Найчисленнішу групу становлять визначення, у яких сутність громадської думки виводиться через оцінні судження, що є результатом взаємодії суб’єкта і об’єкта і виражають схвалення або засудження.
Отже, ми бачимо, що уявлення про феномен громадської думки досить багатозначне. Громадська думка має багато сфер, кожна з них претендує на найістотнішу, через яку можна визначити феномен, що розглядається.
Найефективнішим у визначенні поняття вважається спосіб зіставлення його з іншими категоріями.
Думка і судження. Будь-яка думка — це судження, але не кожне судження може бути думкою, а лише те, що є результатом взаємодії об’єкта і суб’єкта і виражає оцінку. Су́дження — це форма мислення, в якій стверджується зв'язок між предметом і його ознакою (прикметою) або відношення між предметами і яка володіє властивістю виражати або істину, або неправду.
Оцінно-ціннісні судження можуть виникнути тільки як результат зіставлення якостей об’єктів, тобто їх порівняння. Для того, щоб зробити таке порівняння і зупинитися на тому, що найцінніше, необхідно спиратися на певні критерії. В якості останніх виступають знання, погляди, уявлення суб’єкта про предмет порівняння і оцінки, які допоможуть йому прийти до оцінного судження — думки.
Громадська думка й оцінне судження не збігаються. Вони різняться за об’єктом, суб’єктом, структурою і засобом утворення. Громадська думка дає оцінку явищам, але, на відміну від простого оцінного судження, це зацікавлене судження, яке виходить з уявлень про цінність об’єкта, тобто одночасно є й оцінним, і ціннісним судженням, що свідчить про зацікавленість і певне переконання суб’єкта.
Думка і переконання (система переконань). Переконання – обґрунтоване упровадження у свідомість особистості логіки механізму продуктивних дій та поведінки. На відміну від переконання, думка відображає передбачуваний зв’язок ознак, якісних характеристик, особливостей об’єкта і наділена різним ступенем обгрунтованості. Громадська думка — реакція на новації, і тут необхідно виявити соціальні настанови, тобто готовність до дії і реальну активність.
Думка і настрій. Загальним для цих двох понять є те, що вони — суть виявлення масової свідомості. Відмінність можна показати таким чином:
Думка і норми. Схожість цих двох понять — у виконанні однакових функцій: соціального регулювання, соціального контролю і виховання. Однак, якщо норми характеризуються стійкістю, то громадська думка — швидкістю реакції на ситуації, що виникають.
Думка і знання. В основі будь-якої думки лежать знання про її предмет. Але між знаннями і думкою є різниця. По-перше, думка може не мати наукової обгрунтованості; подруге, вона не існує без свого суб’єкта.
Думка складається на основі знання про предмет. Формування громадської думки, звичайно, відрізняється від процесу пізнання. Адже метою думки є не всебічне вивчення предмета, отримання об'єктивної істини, а використання наявних знань для формування оцінки, для виробки схвального чи засуджуючого ставлення до предмета думки. Саме тому знання, які містяться в громадській думці, виділяються визначеною специфікою як за обсягом, так і за рівнем. Включеність у структуру громадської думки знань пов'язана з такою важливою її характеристикою, як компетентність.
Емпіричні дослідження, наприклад, американських соціологів, показали, що оцінка завжди включає знання, але присутність знання не завжди веде до виникнення оцінки, думки. Крім елементів раціонального знання до структури громадської думки входять і уявлення — узагальнений образ багатьох чуттєвих вражень, наочно-образне знання, яке виникає часто у результаті роботи уявлення. Сучасна людина включена у різноманітну мережу зв'язків і відношень. Її безпосередній індивідуальний досвід надто обмежений, а потреба орієнтації у динамічній соціальній дійсності вимагає формування загальної картини того чи іншого явища, процесу. У цих випадках і використовуються наочно-чуттєві знання, які часто заповнюють "білі плями" у загальній картині за рахунок уявлення.
Тепер перейдемо до питання, на що ж спирається індивід чи соціальна група при формуванні думок з приводу подій, явищ, котрі являють актуалізований громадський інтерес. Основною базою для виникнення думок служать знання, уявлення про оточуючий світ (про дане конкретне явище), почуття, пізнані як у результаті власної практичної діяльності, так і в процесі міжособистісного спілкування чи спілкування за допомогою мас-медіа.
Отже, поняття громадської думки пов’язано майже з усіма явищами нашої духовної життєдіяльності. Між ними багато спільного, але є й розбіжності, які дають змогу виділити сутність і специфічні риси кожного.
Громадська думка – це єдині за змістом судження, присвячені фактам соціального життя, колективної діяльності та діяльності окремих людей.
Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.
Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:
— вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;
— формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;
— постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;
— її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;
— може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;
— часто є конфліктною.
Таким чином, громадську думку можна визначити як такий стан реальної свідомості мас, що виникає у процесі реакції на актуальні, суспільно значущі явища та процеси та виражає активну позицію громадян щодо цього.
Структура громадської думки складається з трьох основних компонентів: раціонального, емоційного і вольового. Раціональний компонент утворюється з конкретних відомостей, що їх відносять до сфери раціонального знання, які мають люди про факти, події, явища, процеси. До нього може також входити і так зване наочно-образне знання, що формується за допомогою уявлень і дає змогу отримати загальну картину того чи іншого явища, процесу, коли безпосередній індивідуальний досвід суб’єкта обмежений.
Емоційний компонент — це динамічний синтез масових відчуттів, масового настрою і соціальних почуттів, що виражені в безпосередньому переживанні життєвого смислу фактів і явищ дійсності, які є об’єктом громадської уваги. Емоційне в змісті громадської думки визначає її виразність, надає загальну спрямованість ідеям, поглядам, знанням.
Третій компонент структури громадської думки — воля. Він виражає прагнення суб’єкта до практичного здійснення оцінних суджень, що представлені в громадській думці. Завдяки цьому компоненту і психологічному настрою мас реалізуються на практиці ті уявлення, погляди, знання, які становлять раціональний елемент змісту громадської думки. Тим самим вольові начала сприяють перетворенню громадської думки з духовного утворення на духовно-практичне. Перший і другий елементи структури громадської думки утворюють оцінно-ціннісний компонент (або соціальну оцінку), що проявляється через судження, в яких виражається ставлення суб’єкта думки до об’єкта дійсності. Третій елемент — це суспільні вольові спонукання, що практично впливають на функціонування громадської думки.