Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається загальний напрямок дослідження, її актуальність, теоретична та практична цінність роботи, мета та завдання даного дисертаційного дослідження, робоча гіпотеза, наукова новизна, методи дослідження, основні положення, що виносяться на захист, а також викладається сутність та мета експерименту, який проводився з акторами Театру імені І. Франка.

У першому розділі “Прагматика перекладу драматичного діалогу” переклад драматичного твору ретельно розглядається з позиції прагматики. Встановлюється, що переклад драматургії є своєрідним видом художнього перекладу, що відрізняється від перекладу прози або поезії, завдяки специфіці жанру, а саме: обмеженості засобів висловлювання, великій концентрованості, лаконічності та граничній доцільності драматичного діалогу. У драматичному творі відбувається комплексний чуттєвий вплив на реципієнта перекладу, тому досягти перлокутивного ефекту та адекватного впливу можливо лише при урахуванні прагматичного рівня висловлювання, який посідає не менш важливе місце, ніж семантико-стилістичні засоби та соціо-семіотичні параметри. Прагматика – це наука про слово у дії, а драма – це дія, отже, прагматичні аспекти є органічною та невід’ємною частиною перекладу творів для театру.

Драматичний твір являє собою, передусім, діалог у дії. Перекладач творів драматургії має враховувати не лише суто лінгвістичне оформлення оригінального висловлювання, а й передусім координувати це вербальне вираження з прагмалінгвістичними факторами – з реакцією мовців на повідомлення, загальною тональністю діалогу, стосунками між мовцями, їхнім статусом, культурним рівнем, контекстом перебігу розмови.

Кожне слово в драмі є дієвим, а репліка і відповідь на неї – це удар і контрудар. Щоб проаналізувати підходи до адекватного відтворення іноземного драматичного твору і перенесення його в іншу культуру, перекладач має усвідомити усі риси драми, які стають визначальними при перекладі.

З погляду прагматики, переклад драматичного твору має здійснюватись на рівні інтенцій мовців та глибинного змісту ілокутивних актів, які складають репліки і семантика яких нерідко розходиться з їхнім прагматичним змістом. Зауважимо, що у даному дослідженні розглядаються невіршовані драматичні твори, у яких імітується і “ідеалізується” природне людське мовлення.

П’єса в цілому – це низка ретельно обраних мовленнєвих актів, і кожна репліка в ній – це дія, тобто драматичний діалог складається з ілокутивних актів, які вперше визначив і розробив Дж. Остін в рамках теорії мовленнєвих актів.

У драмі вступають у дію взаємовідносини, які існують на рівні підтексту, тобто імплікацій, оскільки п’єса, зазвичай, є обмеженою у часі, і більшість інформації про персонажів та події читач / глядач отримує зі слів самих дійових осіб. Перекладач твору драматургії має вдаватися до дещо іншого підходу, аніж перекладач художнього твору іншого жанру – звертаючись частіше до глибинного змісту висловлювань, аніж до семантики, чіткіше увиразнюючи наміри мовця. Тобто перекладач драми звертається до прагматичного потенціалу висловлювань.

Прагмалінгвістика як наука ввела у визначення мови акціональний (дієвий) аспект. Вона розглядає текст не як застиглу структуру, а як живу, функціонуючу єдність, як акт комунікації автора і читача.

Антропоцентричність прагматики визначає винятковий інтерес до неї в останні роки. Прагматика орієнтується на людину, на комунікацію – вона розглядає слово та його реципієнтів у динаміці. Театр, а отже і драматургія, – це вид мистецтва, орієнтований на вплив на глядача, отже, також характеризується антропоцентричністю. Тому переклад драми нерозривно пов’язаний з прагматикою та такими її поняттями, як комунікативний ефект, інтенція мовця, імплікатура, ілокутивний і перлокутивний акт, прагматичний потенціал тощо.

Текст зазвичай містить комунікативне повідомлення, що передається від джерела до реципієнта. Сприймаючи отриману інформацію, реципієнт виробляє особисте ставлення до неї, тобто прагматичне ставлення. Водночас отримана інформація може заторкнути його почуття, викликати певну емоційну реакцію, спонукати до дії – у цьому виявляється перлокутивний (комунікативний) ефект повідомлення на реципієнта. На перекладача лягає серйозне завдання “першопрочитання” твору оригіналу, відтворення всіх його аспектів мовою перекладу і введення його в культурний обіг своїх сучасників.

У зв’язку із знаковим “культурним поворотом” у перекладознавстві чітко намітилася тенденція розвитку перекладу драматичних творів із урахуванням культурних особливостей цільової аудиторії. Здійснюються спроби розташувати переклад та його розуміння в контексті культури реципієнта, а також досліджується статус цього перекладу в даній культурі – переклад драматичного твору має відповідати реципієнту, створювати адекватний комунікативний вплив, викликати передбачену автором реакцію. Серед прихильників перекладу драматичних творів, що орієнтується на сприймаючу культуру та рецепцію його в іноземному середовищі, слід назвати С. Аалтонен, А. Бріссе, Ж.-М. Депра, С. Баснет, А. Лефевра та М. Лаліберта.

Щоб поставити іноземні тексти в один ряд з іншими текстами в цільовій культурі, а також з реальністю цільового суспільства, перекладач може вдатися до стратегії акультуралізації (С. Аалтонен) або натуралізації у спробі максимально згладити культурні розбіжності, що створюють перепони на шляху до повного порозуміння. Завдяки пристосуванням, до яких вдається перекладач творів драматургії, провідною перекладацькою стратегією в театрі видається адаптація.

Драматичний діалог зазвичай характеризується “легкою вимовлюваністю” (І. Лєвий) та сценічністю, які мають бути збережені при перекладі, і це нерідко спричиняє проблеми для перекладу, оскільки від перекладача вимагається копітка робота над природністю звучання іноземного твору мовою перекладу. І. Лєвий наголошував на необхідності побудови коротких речень у перекладі драми, використання простих, добре відомих слів замість складних і маловживаних, уникнення зіткнень складних груп приголосних і т. ін.

Сценічність перекладу – це гармонійне поєднання у тексті перекладу вербальних відповідників оригіналу в усій їх підтекстовій і прагматичній повноті з акустичними, пластичними і візуальними параметрами сценічної дії, що допомагає створити театральну виставу, максимально наближену до втілення авторського задуму.

Твори драматургії можуть породжувати велику кількість прочитань, тобто вони є полівалентними, оскільки водночас можуть означати різні речі для різних людей як на певному часовому відтинку, так і діахронічно – з розвитком часу. Завдяки імпліцитності змісту одна й та сама прагматична ситуація може бути висловлена прямо і безпосередньо, або із застосуванням непрямого ілокутивного акту. При перекладі драми подекуди спостерігається більша експлікація імпліцитного змісту, ніж в оригіналі, і в деяких випадках це просто необхідно.

Теорія мовленнєвих актів, вперше запропонована Дж. Остіном і розроблена Дж. Серлем, не охоплює усі можливі види мовленнєвих актів, які виявляються у драмі, і потребує уточнення. У драматичному діалозі, як діалозі ідеальному, присутні практично усі типи мовленнєвих актів, проте не усі вони однаково значущі для нашого дослідження, оскільки їхня роль у жанровому ракурсі неоднакова, а труднощі відтворення нерівноцінні. Розглядаючи прагматичний аспект, ми виокремлюємо мовленнєві акти, які потребують творчого усвідомлення і пошуку в процесі перекладу, і ті, які в драмі зустрічаються найчастіше, визначають її жанрову природу. Зважаючи на інтенційну структуру п’єси, високу конфліктність та постійне спонукання до дії, вживанішими у драмі виявляються мовленнєві акти “директиви”, а у зв’язку з високим ступенем накалу емоцій та почуттів драматичний твір зазвичай містить велику кількість експресивних актів, пов’язаних не лише з висловлюванням подяки або поздоровлення. На думку Дж. Ліча, Ф. Бацевича, К.Велс, експресиви пов’язані з багатьма іншими проявами емоцій, які однозначно прочитуються у вузькому контексті (розчарування, засторога, дорікання), тому потребують детальнішої класифікації. Ілокутивним актам зазвичай притаманний рухомий характер. Речення, що за своїми формальними ознаками є одиницею одного прагматичного типу або виду, в мовленнєвій реалізації може набувати ілокутивної сили речення іншого типу або виду. Таке транспонування часто відбувається при перекладі драматичних творів.

У другому розділі “Відтворення директивних мовленнєвих актів у перекладі драматичного діалогу” директивні мовленнєві акти розглядаються як основні рушії драматичної дії. Саме директиви просувають розвиток сюжету, створюють драматичний конфлікт, а також, завдяки розрізненню їхньої ілокутивної сили, уможливлюють створення цілісного образу дійової особи. Важливим аспектом у дослідженні директивів є те, що далеко не завжди директивний ілокутивний акт виражається прямим імперативом (спонуканням): дуже часто це відбувається шляхом натяків, імпліцитних підтекстів, ввічливих форм або транспонованих мовленнєвих актів, що у процесі перекладу подекуди викликає більшу експлікацію змісту висловлювання.

Основний комунікативно-інтенційний зміст директивних висловлювань – спонукати адресата до бажаної дії. Спектр варіативності цих висловлювань дуже великий: від наказу – до благання. Усі варіанти цих висловлювань близькі між собою. Спільними ознаками для них можуть бути: спонукальна форма речення, спрямованість інтенції мовця на дію адресата, наявність дієслова, яке номінує майбутню дію адресата в лексико-граматичній структурі. Різниця між варіантами полягає в силі спонукання, в обов’язковості / факультативності виконання дії адресатом, що в свою чергу пов’язано зі статусними характеристиками комунікантів.

Головне, що має враховувати перекладач при відтворенні директивних мовленнєвих актів, – це міжособистісні стосунки мовців, їхній статус та психологічна характеристика. Нехтування цими складниками може призвести до викривлення ситуації мовлення та цілісного образу персонажа. У перекладі директивних мовленнєвих актів у драматичному діалозі може змінюватися ступінь наказовості, тобто ілокутивна сила висловлювання у зв’язку з нормами вживання мови та культурними особливостями; іноді непрямий директив може ставати явним наказом і навпаки – усе залежить від ситуації мовлення, характеру персонажів, їхніх мовленнєвих особливостей, фонових знань та статусу мовців. Перекладач може впливати на сприйняття образу персонажів, змінюючи інтенційну структуру висловлювань, наприклад, через недостатнє розуміння характеру відносин між мовцями та контекстуальної ситуації, як це сталося у перекладі Ю. Кочевенка п’єси Р.Болта “Vivat!Vivat, regina!” (“Віват, королево!”). Єлизавета Англійська звикла видавати накази з малку і говорить зі своїми підданими лише прямими директивами.

ELIZABETH. What then? Speak! ( R. Bolt “Vivat! Vivat, Regina!

ЄЛИЗАВЕТА. То що ж робити, кажіть уже. (“Віват, королево!” пер. Ю.Кочевенка)

У перекладі ця директивність значно знижується, і репліка вже не відповідає психологічному образу королеви, первинно закладеному автором. Жорстка і сильна, володарка виглядає у перекладі безпорадною жінкою.

Інтенції у людському спілкуванні настільки численні, а засоби їх вираження, створені століттями, настільки гнучкі, що здається неможливим надати вичерпну типологію спонукальних висловлювань. За підрахунками В.Храковського і А.Володіна, можна виокремити близько 30 значень спонукальних конструкцій. Серед них одностайно згадуються наказ, вимога, заборона, прохання, порада, пропозиція, погроза. Найчіткішого визначення набувають директивні висловлювання прескриптиви (ін’юнктиви, прямі накази), реквестиви (прохання, благання), сугестиви (пропозитиви, адвізиви, поради).

Для нашого дослідження вагомими з погляду перекладу є прескриптивні, реквестивні, сугестивні та менасивні мовленнєві акти.

У п’єсі Б. Шоу “Widowers’ Houses” молодий аристократ Тренч у пориві роздратування на свого приятеля Кокейна викрикує:

TRENCH. Oh, shut up, you fool! (B. Shaw “Widower’s Houses”)

ТРЕНЧ. Та заткніться ви, дурню!(“Будинки вдівця” пер. В. Владка)

ТРЕНЧ. А цитьте ви, дурню!(“Вдівцеві будинки” пер. Є. Ржевуцької)

У перекладах, як і в оригіналі, використовується прямий директив, однак його ілокутивна сила в цих двох перекладах різниться. У перекладі В. Владка наказ інтенсивніший і звучить грубо, що не властиво для Тренча. М’який за характером, Тренч не здатен на такі вирази, як “заткніться”. Перекладач не врахував індивідуальність персонажа, а, отже, дещо викривив його психологічний образ. У перекладі Є. Ржевуцької це висловлювання більше відповідає оригіналу за своїм прагматичним потенціалом і комунікативним ефектом, хоча просторічне “цитьте” мало узгоджується зі статусом мовця, і в експерименті виникли варіанти “Замовкніть, ви!” та “Годі вам, телепню!”.

Поряд з прямими директивними актами існує велика кількість латентних і транспонованих мовленнєвих актів, у яких інтенція мовця приховується: наказ висловлюється у вигляді прохання або пропозиції, дорікання у вигляді подяки тощо.

Елджернон і Джек, через сварку з коханими, залишилися самі за чайним столом (O. Wilde “The Importance of Being Earnest”).

JACK: I say it’s perfectly heartless your eating muffins at all, under the circumstances. (Wilde, The Importance: 74)

ДЖЕК: А я вважаю, що лише зовсім бездушна людина може наминати оладки за таких обставин. (“Як важливо бути поважним” пер. Р.Доценка)

ДЖЕК. Може, годі тобі поїдати печиво – за таких обставин це безсердечно.. (“Конче треба бути Ернестом” пер. Т. Некряч)

Прагматика повідомлення оригіналу – “Stop eating muffins!” – висловлена імпліцитно мовленнєвим актом – репрезентативом з міркувань ввічливості. В обох перекладах прагматика відтворюється вірно, оскільки такі етикетні явища присутні однаковою мірою в обох мовах. Однак, перекладачі застосували різні лексично-синтаксичні засоби відтворення прагматики цього висловлювання. Фраза Джека у перекладі Р. Доценка видається дещо незручною для вимови і неприродною у розмові двох приятелів. У перекладі Т. Некряч репрезентативний мовленнєвий акт оригіналу перетворюється на пропозицію з прагматикою директиву, що забезпечує природне звучання репліки зі сцени. Ретельне вивчення транспонованих мовленнєвих актів у перекладі драматичних творів дозволяє твердити, що вони сприяють сценічності перекладу в цілому і забезпечують легку вимовлюваність.

Особливого значення при відтворенні директивів набуває соціальний статус та культурне середовище мовця, оскільки від цього залежить вибір ступеня волюнтативності та засобів відтворення у перекладі. Через недостатнє розуміння характеру відносин між мовцями та контекстуальної ситуації перекладач може впливати на сприйняття образу персонажів, змінюючи інтенційну структуру їх висловлювань. Інтенція директивного висловлювання може бути явною, експліцитною, або ж завуальованою, імпліцитною. Завданням перекладача є виявити завуальовану інтенцію і належно відтворити її у перекладі.

У цьому розділі на прикладах українських перекладів британських і американських п’єс розглянуто відтворення прескриптивних, реквестивних, сугестивних та менасивних мовленнєвих актів, а також відтворення прагматики латентних директивів і зроблено висновки про те, що перекладач змушений вдаватися до транспонування і експлікації, у зв’язку з культурними відмінностями.

У третьому розділі “Відтворення експресивних мовленнєвих актів у перекладі драматичного діалогу” розглядаються мовленнєві акти експресиви у контексті перекладацької прагматики. Конфлікт, драма, дія – це завжди емоції, вираження почуттів через мову і мовлення. Дуже часто експресія в мовленні передбачає два і більше значень повідомлення. Саме тому мовленнєві акти – експресиви часто з’являються у драматичному і створюють емоційний дух мовленнєвої комунікації.

У кожній мові існує певний набір засобів експресії, притаманний тільки їй. У перекладі ж нерідко трапляється, що перекладач буквально передає текст оригіналу і не звертається до емотивних одиниць, притаманних у подібних ситуаціях мові перекладу. Виникають невластиві реальному спілкуванню висловлювання, і якщо п’єса іде на сцені, і актори промовляють ці репліки, такі експресивні висловлювання звучать фальшиво і не справляють бажаного перлокутивного ефекту на глядача.

У даній роботі експресиви розуміються як мовленнєві акти, насичені сильним почуттям, які за допомогою різних мовних засобів відтворюють ставлення мовця до безпосередньої ситуації, що склалася. Експресиви характеризуються підвищеною емотивністю, а їхнє прагматичне значення може бути виражене експліцитно згідно з контекстом. У драмі кожна репліка – окремий мовленнєвий акт, тому вигуки, які утворюють окрему репліку, в нашій роботі вважаються експресивними мовленнєвими актами. На думку Ф.Бацевича, Дж. Ліча, формування номенклатури експресивів ще не завершено, тому залишається місце для її розширення.

Переклад емотивних та інвективних мовленнєвих актів, які містять вигуки, становить низку проблем, оскільки найчастіше їх значення виявляється контекстуально-обумовленим. Один і той самий вигук-експресив може виражати діаметрально протилежні емоції у різних ситуаціях мовлення. Оскільки вигук-експресив не є мовленнєвим актом у повному значенні цього слова, означимо його як квазі-мовленнєвий акт.

Одним з таких полісемантичних експресивів є вигук “Oh”, який в англійській драматургії є надзвичайно поширений та набуває контекстуально-обумовленого значення: відповідно, контекстуально- і прагматично-обумовленим має бути варіант перекладу.

У п’єсі Б. Шоу “The Devil’s Disciple” ригористична пуританка місіс Даджен (дія відбувається в американських колоніях під час визвольної війни) дізнається від пастора Андерсона про раптову смерть свого чоловіка, проте не засмучується, оскільки ніколи не кохала його. Однак, звістка, що чоловік заповів свої статки не їй, а старшому синові, викликає у неї гнівне обурення на покійника, і з її вуст ось-ось зірветься образливе слово (типу “fool”, “bastard”, “idiot”), неприпустиме у присутності духовної особи і у даних обставинах. Пастор зупиняє її вигуком “Oh!”. Очевидно, що англійське “Oh!” може її зупинити, українське ж “О!” – не зупинить, тому ця репліка не виконує своєї ролі в перекладі. Перекладач має донести, які на той час існували табу – національні, соціальні, релігійні.

MRS. DUDGEON (forgetting herself). Richard's earthly father was a

softheaded –

ANDERSON (shocked). Oh! (B. Shaw “The Devil’s Disciple”)

М-С ДЕДЖОН (нестримано). Земний батько Річардів був придуркуватий…

АНДЕРСОН (обурений). О! (“Учень диявола” пер. Є Ржевуцької)

МІСІС ДАДЖЕН (забувшись). Земний батько Річарда був дурноверхий…

АНДЕРСОН (вражений). О! (“Учень диявола” пер. М. Овруцької)

В сучасній англійській мові виокремлюють майже 50 значень вигуку “Oh”. Усі ці значення є логічним розширенням основного значення “Oh” – вираження емоцій, яке і є для всіх об'єднувальним. Оскільки цей вигук є контекстуально-обумовленим, то його переклад цілком залежить від безпосередньої ситуації: подекуди він навіть випускається, іноді передається іншими вигуками і частками у мові перекладу, а іноді для його передачі використовують повноцінний мовленнєвий акт. У вищенаведеному уривку з п’єси Б. Шоу перекладачі пішли шляхом найменшого опору і передали англійське “Oh!” українським “О!”, яке не відповідає за семантикою та вжитком англійському “Oh” і в даному контексті порушує драматичну дію. У ході експерименту актори вдалися до експлікації і запропонували наступні варіанти перекладу: “Цитьте!”, “Замовкніть!” (прямі директиви), “Як ви можете!”, та “Місіс Даджен! (з докором)”. Перекладачі знехтували контекстуальною ситуацією, що унеможливило адекватне сценічне втілення. Слід взяти до уваги і фонетичний фактор – в англійській мові “Oh” – це дифтонг [ευ], який кількісно звучить довше, ніж український монофтонг [o], тому “Oh” може бути самостійною реплікою, а “O” – навряд чи. Драматичний твір проходить декілька фільтрів сприйняття на своєму шляху від автора до глядача – через розуміння перекладача, режисера і актора, – і невідомо, у якому вигляді і з яким змістом отримає глядач готовий продукт. Тому роль перекладача, як першого фільтра, набуває особливої ваги.

Отже, у перекладі прямі словникові значення експресивів-вигуків можуть виявлятися недоречними, тому перекладач має, з огляду на ситуацію мовлення, психологічну характеристику персонажа та його статус, відтворити прагматику вигуку таким чином, щоб у перекладі він був сценічним і легким до вимовляння у ситуації, коли мовець знаходиться у стані емоційного збудження. Експеримент засвідчив, що переклад вигуків-експресивів передбачає більшу експлікацію їх прагматичного змісту, з метою донесення до реципієнта перекладу справжніх почуттів персонажа драматичного твору.

У розділі розглядалися такі розповсюджені експресиви-вигуки як: “Oh”, “Oh, bother!”, “Eh”, “Well”, “Why”, експресиви зі словом “soul”, “Why / where / how / what etc. on earth”, інвективні експресиви з негативною оцінкою, евфемістичні експресиви “Oh Lord!”, “Oh, dear!”, та зроблено висновок про те, що у перекладі експресивні мовленнєві акти, що утворюються вигуками, вимагають експлікації закладеного в них змісту з урахуванням усього комплексу психологічних та культурних факторів, при цьому квазі-мовленнєві акти можуть стати повноцінними у перекладі.