3.Короткий опис природних пам'яток Тернопільщини

А) Урочище Трубчин

Трубчин - урочище, комплексна пам'ятка природи загальнодержавного значення. Розташоване поблизу с. Трубчин Борщівського району Тернопільської області, на лівому березі річки Дністер, за 400 м нижче від села за течією ріки.

Оголошене об'єктом природно-заповідного фонду постановою РМ УРСР № 780 від 14 жовтня 1975. Перебуває у віданні агрофірми «Ранок» Борщівського району.

Площа -5 га.

Під охороною - потужна (50-70 м) товща доломітових мергелів, доломітів плитчастих і грудкуватих, найчастіше бітумізованих вапняків рукшинської серії верхнього силуру, що відслонилося на високому крутому березі Дністра. У цих відкладах є багато викопної морської фауни (брахіопод, табулят, остракод та ін.) і решток рослинності.

Дністровський розріз силуру - опорний для ярусного поділу силурійської системи та проведення межі силуру і девону на територї України й одиніз кращих у світі за безперервністю та непорушністю залягання гірських порід. На задернованій частині відслонень є рідкісна степова і скельна рослинність. Особливо цінні ковила пірчаста (занесена до Червоної книги України), ефедра двоколоса, цибуля гірська, півники злаколисті, горицвіт весняний, гвоздика Анджейовського (види, занесені до Переліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного світу на території Тернопільської області).

Ділянка має важливе наукове значення.

Б) Урочище Глоди

У рослиному покриві парку переважають дубові ліси з домішками граба, клена, липи, ясена, береста, в окремих місцях - бука, що чергуються з відкритими степовими ділянками на схилах річок і балок із наскельною та лучно-степовою рослинністю.

Нині на дністровських схилах зростають рідкісні рослини 65 видів, у т. ч: занесені до Червоної книги України -21 вид, до Європейського Червоного списку - 2, до списків Бернської конвенції - 2, до "Переліку рідкіс, і таких, що перебувають під загрозою зникнення на території Тернопільської області" - 43. В урочищі збережено чимало рідкісних рослин, реліктів та ендеміків: ефедра двоколоса, ясенець білий, мигдаль степовий, цибуля круглонога, зіновать подільська, таволга польська, клокичка периста, ковили волосиста, пірчаста, периста та вузьколиста, сони великий і чорніючий та ін. У межах парку трапляються рослинні угрупування, занесені до Зеленої книги України: формації ковил волосистої, вузьколистої та пірчастої, асоціації скельно-дубових лісів. Особливо цінні природні місця зростання рідкісних видів флори. Поєднання водних, степових та лісових біоценозів за певної захищеності від несприятливих умов середовища (порівняно вищі зимові температури, тепліше і вологе літо, менше поривчастих вітрів та ін.) зумовлює наявність своєрідних хребетних і безхребетних тварин.

В) Печера Оптимістична

Оптимістична печера - карстова печера, розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області на території України.

Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Європи та друга за довжиною серед печер світу.

Сумарна картографована довжина її ходів складає понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Печера займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено численністю і хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м. під землею. Печера сильно замита глиною. Зустрічаються сталактити, освіти, геліктити .

Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району Тернопільської області, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, двоє дослідників проникнили за глиняний сифон, який перегородив їм шлях у минулому році і обстежили близько 400 метрів печери. Із самого початку передбачалося, що її довжина не менше 3 кілометрів; подальше її дослідження перетворило її в найдовшу печеру тодішнього Радянського Союзу. Печеру назвали Оптимістичною, оскільки скептично налаштовані колеги прозвали львів'ян «оптимістами». Відтоді почалося регулярне розвідування, першопроходження і картування печери експедиціями Львівського спелеоклубу "Циклоп". Загальне керівництво дослідженням здійснював президент клубу М.Савчин.

Печера горизонтальна, лабіринтового типу, закладена в 20-25 метровій товщі гіпсів на глибині 60-80 метрів. Складається з 10 відносно ізольованих районів, зв'язаних між собою одним або кількома ходами. Окремі райони закладені в різних геологічних блоках з різною історією їх розвитку і формування, відрізняються між собою за геоморфологічними ознаками, морфометричними характеристиками, напрямком переважаючої тріщинуватості, вторинним мінералоутворенням, були відкриті у різні роки. Дослідження деяких з них ще триває. Печера не заводнена. Є декілька невеликих озер з більш-менш сталим рівнем. Найбільше з них "Aqva vitae" з площею поверхні 82 м2. Крім цього є декілька водопроявів, які підлягають регіональним коливанням рівню води. Під час його максимуму, який може тривати декілька років, частковому затопленню підлягає район Свіжа вода та Пд-З району Центрального. Сезонними повінями може бути затоплений вхідний район і перекритий вхід у печеру на термін від декількох днів до 1-2 тижнів.

З того часу було проведено більше 170 експедицій; в дослідженнях печери брали участь і спелеологи з інших країн: Болгарії, Польщі, Росії тощо.

По мірі дослідження печери виникала необхідність у нових підземних базових таборах. На 2008 рік їх 15. «Оазис», один із найбільш далеких підземних таборів, розташований на периметрі печери, є також і самим зручним: прямо в таборі є резервуар з чистою водою, колонкою для її викачування, близько 700 літрів вже запасеної води, спальні місця на півсотні чоловік і нове кухонне начиння. На даний час довжина печери становить понад 240 кілометрів.

Це найдовша у світі гіпсова печера.

Виявлені тут геликтити своїм існуванням спростували теорії про те, що вони можуть утворюватися тільки в вапнякових печерах.

Г) Печера Озерна

Озерна - гіпсова печера на Тернопільщині, Борщівський район, с. Стрілківці. Сумарна довжина ходів складає 130 км.

Печера є не менш відомою, ніж печера "Оптимістична". Знаходиться вона за декілька кілометрів на північ від "Оптимістичної", біля села Стрілківці Борщівського району.

Вхід до неї - на дні великої карстової лійки глибиною 18 м і площею близько 3 га. Порожнини печери розташовані на вододілі рік Серет і Нічлава, загальна довжина порожнин в досліджених межах 116 км. Характерною особливістю Озерної є підземні озера, які займають близько третини її площі. Температура повітря +12С. Відносна вологість 60-100%. В печері багато обвальних нагромаджень. На стінах часто зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. Потужність покриваючих порід над печерою 45 м.

Першовідкривачем печери вважається житель села Петро Дичка. Перед війною він погнався за лисом, який сховався від нього у невеликій "дірі". Хід дозволяв пролізти в нього людині, хоч і був надзвичайно брудний. Але здобич була надто близькою, і Петро поліз далі. Лиса він не знайшов, але зацікавився знахідкою. Після цього, змайструвавши смолоскип, він ще декілька разів потрапляв усередину, і як розповідає його племінниця, яка ще й досі живе неподалік, чутки про велику "гроту" охопили кілька селищ навкруги.

Під час Другої світової війни печеру використовували євреї як сховище від німецьких загонів СС. Це було в 1942-1943 рр. Тоді тут жило 38 людей. Найменшим було тримісячне немовля. Жили вони в залі, який називається "Хатки", що знаходиться недалеко від входу. Вхід був дуже добре замаскований, і навіть дивлячись на нього, неможливо було здогадатись, що там щось є. У залі стояли ліжка, які було принесено з поверхні, побудований стіл, з каменю зроблені жорна, які ще й досі знаходяться під землею.

Освітлювалася печера смолоскипами, а їсти готували на вогнищі, дрова для якого періодично заготовляли на поверхні. Дим від вогнища розсіювався по галереях і сліди від нього ще видно було на відстані сотні метрів від табору.

Незважаючи на те, що минуло вже понад 60 років, досі знаходять сліди перебування людей у ті часи. Нещодавно спелеологи, проводячи контрольну топографічну зйомку, знайшли керосинову лампу (у ній навіть є керосин) та мельхіорову ложку. Є ідея створення музею під землею. Адже всі експонати, які потрапляють на поверхню, досить швидко руйнуються. І що є дуже цікавим фактом, деякі люди з тих, які прожили в печері довгі місяці, ще живі. Один з них, пан Штермер, мешканець Нью-Йорка, зацікавлений у проекті створення музею і сприяє цьому.

Також печера використовувалась як сховище в 1946 році і загонами УПА. Про свідчать написи на стінах. Також знаходять елементи спорядження і зброї. Пізніше, після ліквідації загону, підрозділи НКВС підірвали вхід у печеру, а вибиту на камінні "Клятву бійця-постанця" знищили. Її сліди і зараз можна побачити, пройшовши "вхідний зал". Місцеві жителі розповідають, що й після цього в печері переховувалися поодинокі повстанці та невеликі групи, віднайшовши невеликий хід недалеко від першого, але на початку 1949 року підірвали і його... Отже, печера приховує від нас ще багато історичних фактів, але є надія, що згодом відшукають і їх.

Вивчення і наукові дослідження печери почала в 1961 році група тернопільських спелеологів. Спочатку досліджувався "Близький" район. У "Близькому" районі знаходяться озера: "Немо", "Нежданка", "Зал грязі". Вода в них настільки прозора, що в світлі ліхтарів важко побачити межу між повітрям і водою.

Цікавим є і цикл коливання води. Він має 22 роки: 11 років триває підйом води, 11 років - спад. Амплітуда коливання становить більш як два метри. У період максимального підйому води потрібне спеціальне спорядження. Глибина озер 2-2,5 м, а інколи і більше, вода в них слабо мінералізована, сульфатна магнієво-кальцієва. Температура води +9С. Є добре обладнані підземні базові табори "Українська ніч" і "Кома".

"Перехідний" район - це вузькі високі галереї, складені білим дрібнозернистим гіпсом. Цей район складний для проходження.

"Далекий" район найбільш цікавий. Відкритий він на початку 80-х років ХХ ст. Це близько 80 км галерей, гротів, завалів, залів. Висота деяких залів становить 15 м, а ширина - 20 м. Усередині району влаштовано підземний базовий табір "Октябрський". Тут інколи живуть спелеологи більше тижня, відходячи на картографічні роботи в найдальші частини печери. Нині відомо лише 35-40% ходів печери.

Печера Озерна має велике значення для геологічних і гідрологічних досліджень.

Д) Печера Кришталева

Перша згадка про велику печеру біля села Нижнє Кривче зустрічається в 1721 р. у книзі Г. Жончинського "Натуральна історія королівства Польського". В 1745 р. Габріель Жончинський у новій роботі "Актуальна історія натуральна королівства Польського" пише знову про печеру в селі Кривче "із тісним входом, таку заплутану, що в ній можна заблудитися". У 1783 р. про печеру в с. Кривче пише Кс. Ладовський у книзі "Історія натуральна королівства Польського". У 1878 р. вийшла книга А. Грушецького "Про печери від Карпат до Балтики", яка є фактично першим кадастром, що включав і печери Поділля. Тут говориться про багато печер, у тому числі й про Кришталеву.

Печера “Кришталева» розташована в с. Кривчому Борщівського району Тернопільської області. Довжина - 23 км. Середня ширина ходів - 2,0 м, середня висота -- 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °С).

Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери та негативному впливові на ріст і збереження кристалів.

Перед гостями печери - два з половиною кілометри екскурсійної траси, півтори години шляху у світі казки. Перші 480 м Вхідного коридору спочатку насторожують кожного відвідувача. Під ногами кольоровими плямами жевріють тьмяні відблиски світильників. Склепіння та стінки вилискують крупнокристалічними темно-коричневим гіпсом, гладенько відшліфованим древніми водами. Ліворуч і праворуч зачаївся морок, ховаючи напівзасипані отвори бічних відгалужень.

Нарешті хід розширюється, і в коридорі з'являються перші дива - на стінах іскряться-переливаються мінливими барвами кристали. Створюється враження, що все навколо покрите блискучим панциром інею, чудернацькими пальмовими гілками, листям папороті чи тонкою мозаїкою з дрібненької янтарно-коричневої смальти.

Сходинок п'ятнадцять ведуть на дно залу Печера, у якому міг би розміститись двоповерховий будиночок. Тут звідусіль обступають нас щербаті, ламані, розсічені тріщинами брили, а в кожному закутку поміж скель залягла щільна пітьма. Звідси в усіх напрямках розбігаються численні ходи, утворюючи заплутаний лабіринт. І екскурсійний маршрут, мов нитка Аріадни, веде в його глибини. Враження невпинно змінюються, нашаровуються і знову розпадаються немов візерунки калейдоскопа.

У низькому, з суглинистим дном, ході Дикому над головою нависають скелясті гострокуття, що отримали назву “зуби дракона”. Потрапляємо в зал Затишний із сніжно-білими стінами.

У залі Скал без досвіду нелегко відшукати зручну для проходу стежину. На дні - звалище брил, безладне нагромадження кам'яних пірамід, що створюють якийсь тривожний ландшафт.

Паралельно до залу Скал простягнувся коридор Кам'яних Бурульок, де із могутнього склепіння звисають вирізьблені водою різні за величиною і формою гіпсові вирости.

І знову щось незвичайне чекає на нас у залі Зоологічному. Ще на підходах до нього погляд зупиняється на чудернацьких рельєфах, вихоплених з темряви променями прожекторів. На стінах, під склепінням, в розщілинах можна розрізнити зображення дельфіна, сови, лисиці, орла, а далі вже якихось цілком нереальних істот, що заповнили всю просторінь залу.

У зал Завалів увагу привертають цементні пломби-наліпки на розколинах скель, поставлені в 1928 році. Вони витримали два землетруси і залишилися цілими.

Усе далі й далі йдуть кам'яні тунелі, що тягнуться у різні боки з Вузлового коридору, і здається, що немає кінця-краю їх запаморочливим сплетінням. Кожен хід, зал, коридор по-своєму вражає різноманітністю форм, розмірів, химерною неповторною красою.

Ось Вапняний зал. Закам'янілі вапнякові нашарування утворюють настільки несподівані композиції , що уява мимоволі переносить нас у світ дитячих казок.

Зал Комин. Відчуття нереальності охоплює людину на дні цього круглого кам'яного колодязя з прямовисними стінами. Він розтинає всю 10 метрову товщу гіпсів і високо впирається у плоску плиту. Тут колись вирували води, міліметр за міліметром виточуючи в гірській породі циліндричний отвір. На південний схід від екскурсійного маршруту проліг лабіринт Карстової Експедиції із залами Нехая, Академічним, Втрачених Надій, Обвальним, Дружби, Преси та лабіринтом Кам'яних Квітів.

Найбільшим у Кришталевій печері є зал Брил. Величність простору у ньому полонить з першого кроку. Мабуть щось подібне відчував Гуллівер, потрапивши в країну велетнів. Химерними чудовиськами громадяться на дні залу кам'яні брили. У густому мороці високого склепіння безсило ламаються і меркнуть леза електричних променів.

Північний район Кришталевої печери завершується Палеозоологічним лабіринтом. Тут учасниками експедицій виявилено велику кількість тварин: песця, куниці, борсука, лемінга, північного оленя та ін. знахідки підтвердили припущення вчених, що близько 10 тис. років тому клімат на території сучасного Поділля був значно суворішим, ніж тепер, а також думку карстознавців про те, що протягом останніх десяти тисячоліть печера ніколи водами повністю не заповнювалася.

Із Вузлового потрапляємо до Кришталевого коридору. По-різному називають його: підземний квітник, храм краси, кришталеве чудо. Прямовисні стіни вкриті суцільним килимом гіпсових кристалів - білих, кремових, рожево-бурштинових, напівпрозорих. На ньому - розмай кам'яних троянд, ніжних лілей, тендітних чашечок дзвіночків, а також різні кристалічні композиції, яким важко підібрати відповідну назву. Можна годинами стояти у захопленні, і зір не стомиться милуватися дивовижною красою підземного квітника.

Біля Кам'яного Буйвола - одвічного господаря печери, екскурсія закінчується. Зараз, у деяких районах печери проводяться роботи з метою пошуку нових, невідомих її ділянок та створено й обладнано підземні базові табори. Також проводяться роботи з дослідження екосистеми печери та впливу її середовища на організм людини...

Е) Печера Вертеба

Унікальне місце серед пам'яток Трипільської культури належить печері Вертеба (довжина підземних лабіринтів близько 9 км), що знаходиться на Поділлі. Саме цю печеру оргкомітет «7 чудес » України вніс до переліку ста претендентів. Унікальна вона тим, що в ній знайдене поселення трипільської й черняхівської культур і поховання ранніх скіфських часів. А 5 жовтня 2004 р. у печері Вертеба створено перший в Україні підземний музей Трипільської культури, що розташований у природному підземному середовищі.Назва Вертеба походить від слов'янського «вертеп» - печера. Печера складається із широких галерей, розділених вузькими перемичками. Вона сформована у верхній частині товщі крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні, більшість ходів заповнена мулом. Середня температура протягом року +11°С. Відносна вологість коливається від 92% до 98%.

В 1822 р. з'явилося перше згадування про печеру. Були виявлені перші сліди перебування людей і тварин. Під час розкопок тут знайдені залишки багаття, знарядь праці (кремінні сокири, долота, шкребки), а також кістки оленів, ведмедів, диких кабанів. В одному із залів печери було виявлено загадкове чоловіче поховання, а також посуд. Також у віддаленому залі розміщався штаб УПА.

Сьогодні печері Вертеба належить одна з найбільших археологічних колекцій трипільської культури, з якою можуть ознайомитися туристи. Відвідувачі можуть подорожувати підземним світом печери, побачити матеріали оригінальних археологічних розкопок й оглянути діораму із трипільським посудом і п'ятьма скульптурами, які відображають сцени життя трипільців. Екскурсійний маршрут прокладений залами й коридорами печери протягом кілометра. Спортивний маршрут, що проходить у печері, призначений для більш досвідчених спелеологів.

Є) Печера Ювілейна

Ювілейна - карстова печера, пам'ятка природи загальнодержавного значення. Розташована на лівому схилі долини річки Циганка поблизу села Сапогів Борщівського району Тернопільської області.

Утворена в гіпсах тортонного ярусу неогенної системи. Кілька ґалерей, закладених по тектонних тріщинах, з'єднані короткими ходами. Зал "Планетарій" має купол діаметром 8 м уздовж довгої осі та 5 м уздовж короткої. У склепінні ґалерей часто розкриваються неогенові вапняки і вапняк. мергелист і відклади, що залягають над гіпсами.

Загальна довжина ходів-- 1,6 км.

Земельний відвід-- 0,5 га

Ж) Печера Млинки

Лабіринтова печера Млинки відкрита у 1960 році і має довжину 28 км. Печера знаходиться у селі Залісся (недалеко від Черткова) і названа так через те, що її єдиний вхід знаходиться біля річки Млинка. Говорять, зверху пагорба на плато є ще лаз, через який можна ввійти через стелю (по мотузці).

Відкриття печери було випадковим. Місцеві жителі, добуваючи гіпс, зненацька для себе прорубали вхід до підземної порожнечі. Подальше першопроходження й дослідження печери здійснювали тернопільські спелеологи-аматори. Більше 2 годин небаченого й незабутнього дарує людині маршрут лабіринтом печери Млинки - фантастичне царство, що створювалося протягом мільйонів років. Печера Млинки являє собою неймовірно гарний світ, що живе зовсім окремим життям від нас: у ній мешкають духи - Білий і Чорний спелеологи, кажани.

У ній є дивні кристали, які світяться у світі ліхтариків. Її ходи розташовані перпендикулярно розламу, через який виникли, що, втім, властиво печерам усього регіону (принаймні, Озерній і Кришталевій).

Печера розташована у 20-метровому шарі гіпсів, що становить моноліт. Під час землетрусу 1976-го року багато будинків в окрузі були зруйновані, а інші істотно вражені, спелеологи ж, що перебували в печері, не відчули нічого. Печера знаменита далеко й широко за межами України.

Тут спостерігається протягом року постійна температура - +11 С, відносна вологість коливається в межах 84 -100%. У печері є невелике озеро із прісною але несмачною водою. Особливість Млинки в тім, що кожен район лабіринту є відображенням іншої печери. Маршрутів і залів у печері неймовірна безліч, всі вони різної складності - "Казка", "Фантазія", "Пресс", "Чортове горло" й ін. Саме тому печера цікава як для досвідчених спелеологів, так і для новачків.

С) Печера Перлина

Знайшли печеру випадково, добуваючи вапняк для будування оселі. Повідомили в Тернопіль. Таким штибом у Тернопільській області з'явилась печера Перлина загальною глибиною 30 м та довжиною понад 100 м.

За структурою Перлина належить до печер тектонічного походження. Вона є розломом у вапняку. Висота горба, в якому знаходиться печера, - 300 - 400 м. Печера не прокарстована, тому що була глухо закритою поверхневим шаром землі та глинозему.

Перший колодязь глибиною близько 10 м. Далі йде коридор (висотою біля 9 м, шириною 1 - 1,5 м та довжиною 6 м), дно якого заповнене глиною, мергелем та вапняком. Але це не кінцева глибина - вправо вниз йде ще один колодязь на не більше 13 м.

Печера розташована у вапняках, тому основні утворення в ній - це різноманітні натічні форми: сталактити, сталагміти, а також кам'яні хвилі, які є майже у всіх куточах печери.

В одному з вузьких важкодоступних ходів печери є ванночки з печерними перлинами (звідси і назва печери). Ці утворення досить рідко зустрічаються в печерах. Печерні перлини - білі або жовтуваті горошини від 5 до 18 мм в діаметрі. У розрізі деяких з них спостерігається чергування білих або жовтуватих та темніших кілець. Печерні перлини за хімічним складом не відрізняється від перлин черепашок. Однак вони не такі гарні, як перлини, що у своєму складі містять блискучий мінерал арагоніт.

 Русилівські водоспади

Русилівський каскад водоспадів розташований на струмочку Русилівському (права притока річки Стріпа), що тече в глибокій ущелині. Знаходиться в лісі, захований від людського ока. Починається водоспад з декількох джерел на околиці села Русилів, Тернопільської області.

За визнанням Географічної Енциклопедії України це найбільш водоспадний струмочок України. Струмочки з джерел зливаються в один і утворюють 14 різноманітних, дивовижних за красою водоспадів. Висота окремих з них досягає 8 - 15 метрів. Дивовижні фарби природи - ґрунт темно-червоного кольору, зелень листя, різноколірні метелики і бабки, дурманний запах лісу і аромати трав - тут відчувається справжня єдність з природою. Романтичні Русилівські водоспади, нагадують пейзажі Плітвицьких озер в Хорватії.

Висновки

Сьогодні на Тернопільщині зосереджена п'ята частина всіх природних пам'яток, що налічується в Україні. Насамперед це об'єкти спелеогії. У світі поки що не відкрито таких великих горизонтальних гіпсових печер зі специфічною будовою. В області, яка територіально є однією із найменших в Україні, сьогодні налічує їх більше сотні. Але і сьогодні спелеологи і туристи відкривають все нові і нові печери. Завдяки цьому тут розвивається спелеотуризм. До нього також приєднуються сільський зелений та екологічний туризм.

Отже, проглянувши деякі природні об'єкти Тернопільщини, можна з упевненістю сказати, що туризм тут може розвиватися шаленими темпами. Не тільки архітектурними пам'ятками багата Тернопільська область. Мальовничі краєвиди, вражаюча краса та велич печер приваблюють все більше туристів. Природні пам'ятки слугують чинником у розвитку туризму, адже, все більше людей хочуть побачити витвори природи. Але не все так красиво у розвитку туризму на Тернопільщині. Природних пам'яток недостатньо для зростання туризму, тут, як і майже по всій Україні, не вистачає добре функціонуючої туристичної інфраструктури, погані дороги та небажання влади допомагати підприємцям. Проте, на мою думку, в майбутньому є надія на те що, ми будемо насолоджуватися природними пам'ятками Тернопільщини на високому рівні.