2. Наукові основи кваліфікації злочинів.

Класифікація злочинів та їх правове значення.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини зло чини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності – на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні зав дання, а тому має і теоретичне, і практичне значення. Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину.

Ст.12“Класифікація злочинів”:

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Кваліфікація злочинів, як поняття науки кримінального права, може вживатися в кількох значеннях в залежності від особливостей змісту даного поняття і суб'єкта кваліфікації. Ці значення мають умовний характер і можуть розглядатися як певні види кваліфікації злочинів.

Залежно від юридичної значимості (зокрема її правових наслідків) кваліфікація злочинів поділяється на:

Офіційну (легальну) — здійснюється компетентним право-застосовчим органом в процесі розслідування і розгляду конкретної кримінальної справи.

Неофіційну — не тягне за собою відповідних правових на слідків, оскільки здійснюється не в процесі реального застосування правових норм і не відповідним компетентним правозастосовчим органом.

В залежності від суб'єкта такої неофіційної кваліфікації вона умовно поділяється на:

а) доктринальну кваліфікацію — дається вченими в межах наукових досліджень, узагальнення судової практики тощо;

б) учбову кваліфікацію — дається викладачами і студентами в межах навчання;

в) публіцистичну кваліфікацію — дається журналістами в своїх публікаціях.

Кваліфікація злочинів — це встановлення і юридичне закріплення відповідності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального кодексу.

Основний правовий зміст кваліфікації злочинів:

кваліфікація злочинів — різновид юридичної кваліфікації (з позиції загальної теорії права), що полягає у виборі тієї правової норми, яка передбачає відповідну ситуацію;

кваліфікація злочинів є юридичною кваліфікацією у процесі застосування правових норм;

за своїм змістом кваліфікація злочинів — це встановлення відповідності певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами) юридичному складу злочину певного виду чи окремого різновиду такого злочину;

висновок про відповідність певної поведінки особи в поєднанні з іншими фактами юридичного складу злочину як результат кваліфікації має свої зовнішні форми закріплення в процесуальних документах.

Загальною передумовою кваліфікації злочинів є встановлення і узагальнення фактичних обставин, що мають значення для кваліфікації. Таке узагальнення передбачає перехід від фактичного рівня викладу і сприйняття відповідних обставин на рівень їх юридичного змісту.

Наступним етапом кваліфікації є визначення юридичної значимості фактичних обставин в контексті відповідних елементів чи ознак юридичного складу злочину, що передбачає таку систематизацію фактичних обставин, яка дозволяє віднести їх до певної складової частини юридичного складу злочину, яку вони характеризують (наприклад, насильство переважно характеризує діяння як ознаку об'єктивної сторони).

Після проведення оцінки фактичних обставин, здійснюється загальна програма кваліфікації злочинів. Підставами кваліфікації є:

фактична — встановлення наявності конкретних фактичних обставин у діяннях особи стосовно якої здійснюється кваліфікація;

нормативна — наявність у нормах КК конкретного складу злочину, який передбачає відповідальність за вчинене, та за своїми ознаками повністю співпадає із фактичними обставинами вчиненого.

3. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конститу­ційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК).

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з ви­користанням засобів масової інформації, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого в ст. 109 КК, є

суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захистїї конституційного ладу та державної влади. Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. З ст. 5 Конституції України, відповідно доякої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і ніхто не може узурпувати державну владу.

Конституційний лад —це устрій держави і суспільства, а також їх інститутів відповідно до норм Конституції. Це цілісна система основних соціально-правових відносин, що визначають форми і способи функціонування держави як єдиного державно-правового механізму. Формальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних відносин.

Державна влада —це головна складова публічної влади, яка належить тільки державі і реалізується нею шляхом прийняття компетентним органом обов'язкових для виконання усіма рішень (правових актів), та застосування в разі необхідності державного примусу. Завдяки цьому здійснюється керівництво справами суспільства як самою державою, так і її органами.

2. Об'єктивна сторонавиявляється в чотирьох формах:

1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій;

3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади;

4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницькі зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, тобто із застосуванням фізичного або психічного насильства до представників державної влади, осіб, що виконують функцію її охорони, або осіб, що перешкоджають вчиненню таких дій.

Саме вчинення таких дій є закінченим злочином.

Змовапро вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення влади. В цій формі злочин є закінченим з моменту досягнення домовленості між двома або більше особами про вчинення зазначених дій (так званий усічений злочин).

Закликидо насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, передбачені ч. 2 ст. 109 КК, обов'язково повинні мати публічний характер, тобто проголошуватися відкрито, в присутності багатьох громадян (ці заклики можуть бути на зборах, на мітингу, демонстрації тощо). Самі заклики з визначеним змістом становлять закінчений злочин, незалежно від реагування присутніх громадян.

Четверта форма об'єктивної сторони злочину, передбачена в ч. 2 ст. 109 КК, виявляється у розповсюдженні матеріалів із закликами того ж змісту. Розповсюдження означає поширення матеріалів із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади серед широкого кола осіб з метою ознайомлення їх з цими закликами (розповсюдження листівок, плакатів, роздавання книг тощо).

3. Частина 3 ст. 109 КК передбачає кваліфікуючі ознаки діянь, передбачених у ч. 2 ст. 109 КК: 1) вчинення цих дій особою, яка є представником влади; або 2) повторно; або 3) організованою групою; або 4) з використанням засобів масової інформації.

Представником владиє особа, яка перебуває на службі в органах державної влади та наділена владними повноваженнями, виконує владні функції (наприклад, депутат місцевої влади, голова суду, працівник міліції тощо (див. коментар до ст. 364 КК).

Повторність означає, що особа хоча б вдруге вчинює публічні заклики або розповсюджує матеріали з такими закликами. При цьому не має значення, повторно вчинюється те саме діяння чи інше (наприклад, особа, яка раніше вчинила публічні заклики, іншого разу розповсюджує матеріали із закликами). Не має значення, чи була особа раніше судима, чи ні.

4. Державна зрада та шпигунство. їх відмінність (ст.ст. 111, 114 КК).