25 Червня 1807 р. Наполеон поблизу Тільзіта зустрівся! Олександром і і запропонував свої умови миру. 7 липня сторої

ній мирний договір з окремими таємними статтями та : і і|іо союз між двома державами, вістря якого спрямовувалося Англії.

мінучи знищити династію Гогенцоллернів, Франція ві-ініі« и Пруссії всі польські землі й створила на них "Велике і і по Варшавське", до якого ввійшли Холмщина і Під-Іііін. Це був той максимум, який міг запропонувати полякам і. Не бажаючи перетворити пруську династію на своїх ІІчініх ворогів, російський імператор відхилив пропозицію і про поділ усіх відторгнених земель по р. Вісла. уміло, що створення герцогства суперечило російським планам, Ілі.ки започаткувало прецедент, який міг поширитися на

1Ніііііі польські володіння, що відійшли до росії. До того ж

біля західних кордонів ворожої та цілком залежної від Ціннії держави становило реальну загрозу безпеці імперії.

іий договір нібито мав і свої переваги, оскільки ідішчав посередництво Франції у російсько-турецькій суперечці у ріні спільної війни проти Порти — поділ її європейських ійімцій (за винятком Румунелії та Константинополя). Однак іви Французької Республіки вів подвійну гру, орієнтуючись на ІІнісмня Росії з Балкан. Для цього в союзному договорі він ІГміунав Росії виведення її військ з придунайських князівств. іііотого 1808 р. Наполеон звернувся до Олександра І з |)<мчи ні цією про розчленування Оттоманської імперії. Не і тчись від переговорів, російський імператор обумовив нову ■••і попередньою угодою Франції на перехід Молдавії й Валахії • і п 11 роль Росії, а також обіцянкою не розширювати межі

її іпна Варшавського.

■ иересні відбулася зустріч Наполеона та Олександра І в с 11. Прагнучи розв'язати собі руки в Іспанії, перший консул инея на перехід Валахії, Молдови й Фінляндії, що належала Мінииі, під юрисдикцію Росії.

Нпюючи в Іспанії, Наполеон не спускав очей з Австрії. ІЖі і.кпні приготування Габсбургів не залишилися для нього пченими, і влітку 1809 р. французька армія поблизу Ваграма її австрійцям тяжкої поразки. Росіяни співчували Австрії,

омоги їй не надали. 14 жовтня 1809 р. у Шенбруннсько-

м» міиііщі Відня було підписано мирний договір між Австрією й ), за яким майже вся Західна Галичина відходила до

66

67

герцогства Варшавського. Австрії залишався тільки Терноиії ський округ.

Після значного розширення розмірів герцогства Варшавсы російсько-французькі стосунки стали швидко погіршувати! Практично повною невдачею завершилися переговори майбутній статус цього герцогства між Рум'яйцевим та КоД| куром (послом Франції у Росії). Підписана внаслідок три! тяганини конвенція про те, що Польське королівство ніколи буде відновлене, так і не була ратифікована Францією. НанпіІ намагаючись заручитися підтримкою поляків, Наполеон де її ративно обіцяв відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 У будь-якому разі він планував створити на польсько-українсі землях державу-сателіт, цілком залежну від Франції.

Далеко було до згоди між двома державами й у ні розв'язання "східного питання". Переговори між Рум'янцеик та Коленкуром про розділ Туреччини зайшли в глухий кут березні 1808 р. і більше не поновлювалися. Стало зрозуміли! що Франція не лише не збирається розмежовувати свої сс] впливу на Близькому Сході, а й навпаки, всіма силами, спи|; чись на дислоковану в Іллірії армію Мормона, намагається порядкувати своєму впливу Балканський півострів. Крім через своїх агентів у Порті французький уряд розпалював не висть до Росії та прагнув попри дану в Ерфурті обіцянку дити переходу дунайських князівств під російський кош

Існувала ще одна складова франко-російських супереч! тей - економічна. Росії було невигідно підтримувати контиї тальну блокаду Англії, до якої вона вимушено приєдналась Тільзіті. Обсяг її зовнішньоторговельних операцій зменшився] 100 млн крб. 1807 р. до 83 млн у наступному році. РІЗ скорочення вивозу сільськогосподарської продукції спричиь падіння курсу паперового рубля. Водночас зросли ціни на портні товари. Все це негативно позначилося на економіч кон'юнктурі південноукраїнського й правобережного регіонів,^ зв'язку з цим російський уряд дозволив ввозити англійські вари та заходити британським суднам у російські порти. В кії

1810 р. було прийнято новий митний тариф, украй неспр» ливий для французів.

Розширення європейської експансії Франції (протягом 181

1811 рр. вона приєднала Голландське королівство, швейцаре

Валліс, герцогство Ольденбурзьке, частини герцогства І ішиоверзького королівства, три ганзейські міста — Гамбург, мі ні Любек) викликало протести Олександра І. Наполеон іін на це погрозою, що невдовзі Росія може втратити не (Нільські області, а й Крим. На прийомі 15 серпня 1811 р. істйвив риторичні запитання князю Куракіну: "Ви роз­мете на союзників. Де ж вони? Чи не Австрія, в якої ви ели гриста тисяч душ у Галичині? Чи не Пруссія? Вона не і і що в Тільзіті її добрий союзник імператор Олександр V неї Білостоцький округ. Чи не Швеція? Вона згадає, що |йши в неї Фінляндію, ви наполовину зруйнували її. Такі їй ме забуваються. Весь континент буде проти вас!"²⁵. ін є ж дипломатичну підготовку до війни краще провів уряд. Йому вдалося залучити на свій бік Швецію, івнги дипломатичні відносини з Англією (18 липня 1812 р.), пи мирний договір з Туреччиною (травень 1812 р.). Посту­пись Стамбулу м. Анапа на Чорному морі, завойованими ними Закавказзя, вивівши війська з Валахії та Молдавії, (могла уникнути небезпеки на південному фланзі й можливої Ий два фронти. Більшу довіру Росії, аніж Франції, вияви-Ірипителі Австрії та Прусії.

Підписані з Австрією і Прусією угоди, на перший погляд, Ні вчували Франції чималу перевагу. Фрідріх-Вільгельм III обі-ннгтвити проти Росії 20-тисячний корпус, Австрія - 30-ти-М* иійсько, що мало діяти в Україні. Але обіцянки передати за 1 русії Прибалтику й приєднати до Австрійської імперії Волинь їм/шли надто вже хиткими і примарними. Контакти росій-дипломатів з пруськими та австрійськими колегами пере-Н ни и и у тому, що Наполеон силою примусу домігся переходу и і о бік колишніх союзників Росії, але це зближення мало і мне формальний характер. Відень в особі Меттерніха за-"■іи російського посла, що у разі війни австрійські війська ч. діяти лише на Буковині і не підсилюватимуться²⁶, і'чуючись до війни, французький уряд особливо ретельно ііі- ■ ні економічну, соціальну і національну ситуацію в царській і пі У листопаді 1811 р. міністр закордонних справ князь де ■і' просив французького посла у Варшаві барона Біньона і пі всі відомості про Поділля, Волинь й інші українські іші Мережа агентури, створена Біньоном, постачала Париж

68

69

оперативною інформацією про антиросійські настрої місцин.і населення і Його виступи проти влади.

Наполеон мав намір використати на свою користь госії» національного та аграрного питання в Росії. Зрештою, визволи, селян з кріпацтва він побоявся (негативне враження на ньт справила пугачовщина). А от на національні суперечності фрщ. цузька дипломатія покладала великі сподівання. Східну поліпи проводив у життя політичний директор міністерства закордоні і н справ О.Готерів. Права рука Талейрана, знавець східноєвропейи.і > справ, він у 1812 р. підготував детальний меморіал, в яке ■ запропонував утворити на українських землях "незалежну держим інвеститура якої належатиме виключно великому імператором! Нове державне утворення мало складалися з Полтавською Чернігівського князівств "по течії Дніпра від Десни до Ори Козаки, відомі під назвою запорозьких, разом з кримським татарами ввійдуть також у ту державу... Нова назва "Наполеонам замінить стару назву "Таврида". Наполеоніда складатиметься дніпровської частини Катеринославщини, цілої Таврії та він долини Донця до Дону, який разом з Азовським і Чорни морями буде кордоном цієї держави на півдні". Ця держим "маючи на чолі єдиного вождя й конституцію, відповідну звичпи цих народів з можливою перспективою політичної незалежної' витворить з себе цивілізовану націю, що буде одним з най мі ніших бар'єрів проти амбітних проектів Росії та її претензій Чорне море"²⁷. Україна приваблювала Готеріва як військо: потенціалом (60 тис. легкої кінноти), так і в якості стратегічні бар'єру від агресивної політики Росії.

Як бачимо, Правобережна Україна до складу Наполеон їді не входила. Під тиском полонофільского оточення з'явився про ект утворення на Правобережжі окремого князівства для ші полеонівського маршала Иосифа Понятовського. Васальн українська держава мала постачати Франції допоміжні військо контингенти. Керувати Наполеонідою мав хтось з маршалів чи свояків Бонапарта.

Й усе ж володар половини Європи не зумів скористатт н міжнаціональними суперечностями у Російській імперії. Він уперіїп в історії успішно використовував пропагандистські методи Сю ротьби у країнах, якими прагнув заволодіти, але перед росі (і ською кампанією належним чином цього не зробив. Через іір

іппрт втратив можливих союзників і прискорив свою по-V Про те, що потенційні союзники або принаймні симпатики інції були, свідчать такі факти.

Великої французької революції настільки заволоділи цімістю європейської інтелектуальної еліти, що навіть в тократичній верхівці Росії вони мали чимало прихильників. Пінських громадських діячів у них приваблював дух свободи, (ішального та соціального розкріпачення. І хоча в основній іііі масі нове українське дворянство поділяло проімперські 11 ми пічні почуття й нічого не знало про бонапартівський проект 'іичііія Наполеоніди, деяка його частина захоплювалася ішісю, вбачаючи у ній носія демократичних гасел і прин-Ііі суспільного устрою. Так, дворянин Мочуговський з кніцини радів з успіхів Наполеона і бажав, щоб "Бонапарт Мнумав Росію". Переяславський поміщик Лукашевич, який іншим з лідерів українських автономістів, піднімав келих за Наполеона. В Пирятинському повіті привселюдно лошувалися тости "за республіку"²⁸.

Опозиційні настрої частини української шляхти виявилися ж у тому, що вона неохоче брала участь у мобілізації до Мої армії. На дворянських з'їздах Чернігівщини й Полтавщини Пішки вимагали зменшення кількості рекрутів з 4 до 1 на /IV і и населення.

І'июм з тим не слід перебільшувати значення опозиційних рофранцузьких настроїв в Україні. Вони не трансформувалися Ілеспрямований, організований, ідеологічно забезпечений яригизм²⁹.

им часом воєнної дії розгорталися за сценарієм, написа-іі V Парижі. Хоча й з великими труднощами, через криваве іЦимінське поле французькі війська досягли Москви. На тери- України наступальні дії вела австрійська армія Шварцен- 3 початком кампанії вона завдала поразки російській Гормасова на Волині та заволоділа Ковельським, Луцьким, «Йміншімирським і частиною Дубнівського повітами.

Російський імператор після початку вторгнення французьких також вирішив зіграти на національних почуттях українців, і,кий губернатор граф Санті радив йому скористатися 1 нічними почуттями місцевого населення для залучення до військової служби. Вищі посадові чини Лівобережжя

70

71

переконували царя, що агресора здатне зупинити земське он чення, але для цього необхідно сформувати його саме як козам "под сим древним и народу края сего приятным найменованії Прислухаючись до цих порад, Олександр І у своєму мані<| вказував, що ополченці в Україні "должны именоваться не менно козаками, по обычаю тамошнего народа"³⁰. Цей за і мав успіх і був підтриманий різними верствами українсі.і населення. Близько 70 тис. чоловік вступили до козацькі ополченських кінних і піших полків. 40 тисяч ополченців-д< >• вольців у складі російської армії брали участь у контрнаступ Москви до західних кордонів імперії, а також в облозі Зам на території Польщі. Козацькі та ополченські формування < учасниками зарубіжного походу російської армії. Восени 1X і вони взяли участь у "битві народів" під Лейпцигом. У беї 1814 р. 6 козацьких полків з України вступили в Париж. К і місяців по тому українські козаки й ополченці несли гарні ч< службу у містах Франції, Німеччини, Польщі. А повернут на батьківщину, воїни із селян так і не дочекалися обіч царем особистої волі та полегшення повинностей. Уряд вирі перетворити на регулярні уланські полки загони україні і козаків. Примусові заходи викликали опір останніх, які п. галися боронити свою самостійність. Улітку 1817 р. почаїк виступ у станиці Бузького козацького війська — Вознесені Повстанці відмовилися віддати російським воєначальнп козацькі прапори. Заколот вдалося приборкати лише зап і залученню 10 тис. солдатів. Подібні заворушення сталися інших районах, де проживали козаки³¹. Так російський цар віддячив учасникам Вітчизняної війни 1812 р., багато з і виявили героїзм та відвагу у боротьбі з військами французи

На Віденському конгресі 1814-1815 рр. Росія виявила кавлення у тому, щоб включити Варшавське герцогство піл петр Романових як напівзалежну державу. Замість цього (> сандр І відмовлявся від претензій на австрійську Галичим Тернопільську область, яку отримав 1809 р. Проте сильна оголи планам розширення кордонів герцогства Варшавського на -з боку Англії, Франції, Прусії та інших німецьких держав зм ла російського самодержця поступитися Познанською обла. Краковом і Торунем.

Мідповідно до рішень конгресу колишнє герцогство у формі і» і на Польського" було "безповоротно приєднано до Росії ні конституцією". В актах конгресу відзначалося, що "його и горська величність має дати цій державі, що користується адміністрацією, такий зовнішній простір, який він -ІЦйишіме зручним". Крім того, проголошувалося, що поляки — •Щиймі високих сторін, що домовляються, отримають представ­шими й національні заклади, встановлені відповідно до того ^ Існування, яке кожен з урядів, котрим вони будуть належати, КЦпіг корисним та зручним їм надати". Якщо австрійський і ^чі.кий імператори на приєднаних польських землях запро-Щіч\\ представництво лише у формі обласних земських установ, ?(і'!гксандр І октроював Царству Польському особливу консти-ціїп, іа якою воно визнавалося окремою державою, з'єднаною Рркісю по суті лише особистою унією, з особливим консти-НІМиїш урядом, армією й скарбницею. Верховну цивільну та Ин.міну владу в Царстві Польському здійснював великий князь смітин Павлович³².

Проект Олександра І щодо об'єднання Царства Польського

шиє політичне ціле з губерніями, приєднаними до Росії

цікідок поділів Речі Посполитої, викликав виразну опозицію

>.ЧИ*ильного, ліберального і консервативного таборів. Імпера-

(^ адресували свої протести наближений до царської родини

Нірмл М.Орлов та консервативний історик М.Карамзін, які

•юлили хибність такого кроку. Зрештою, Олександр І не при-

іИій до Царства Польського не тільки західноукраїнські й за-

інипілоруські, але навіть і литовські губернії, хоча й про-

' • чі;ів підтримувати у польських патріотичних колах спо-

іі на позитивне вирішення їх мрій.

конституційному Царстві Польському (1815-1830) швидко

їлася промисловість, формувалася національна буржуазія.

і по акцентувати увагу на такій обставині: всі особи

'Міського походження, які висунулися на ниві підприєм-

і. мистецтва, науки, літератури, відразу, згідно з консти-

\ перейшли в шляхетний стан. Тому, на відміну від інших

V Польщі буржуа не ставали антагоністами дворянства, а,

• ..мі, прагнули поповнити його лави, переймалися його

• ми милом, засвоювали ідеологію державництва. Тому поль-

> щ буржуазія поділяла переконання дворян у правомірності

72

73

приєднання відторгнутих від Речі Посполитої українських, 61, руських та литовських губерній. Думка про те, що в остані понад 90% мешканців були представниками корінних нації нальностей і що поляки становили тут дуже тонкий прошар не була для них переконливим аргументом. Адже "єдищ представниками культури в них були поляки, а туземне населе» — селяни — вважалося таким, що не мало прав на самостійні і незалежне від шляхти існування"³³.

Наполеонівські війни справили сильне враження на укриїН ську еліту. Свіжий подих революційних ідей, втілених, зокрео у правових нормах (Кодекс Наполеона), сприяли формував на слов'янських землях нового політичного та інтелектуальні клімату. В Україні, як і в інших східнослов'янських землях сійської імперії, вплив наполеонівської кампанії, за визначем Я.Грицака, "мав парадоксальний характер: з одного боку, пер мога над ворогом викликала серед місцевої еліти почуття гордо за своє слов'янське походження й зміцнила лояльність до іміїї рії, з іншого, — пробудила розуміння того, що політична систен цієї імперії вимагає глибоких змін. З цього духу сперечаик виросли російські масони і декабристи, українські автономісі та білоруські будителі"³⁴.