Рідкокристалічні екрани з активною матрицею
У більшості рідкокристалічних моніторів використовуються тонкоплівкові транзистори (TFT). У кожному пікселі є один монохромний або три кольорові (RGB) транзистори, упаковані в гнучкому матеріалі, що має такий самий розмір і форму, що і сам дисплей. Тому транзистори кожного пікселя розташовані безпосередньо за рідкокристалічними комірками, якими вони управляють.
У даний час для виробництва дисплеїв з активною матрицею використовується два матеріали: гідрогенізований аморфний кремній (a-Si) і низькотемпературний полікристалічний кремній (p-Si). В принципі основна різниця між ними полягає у виробничій ціні. Спочатку TFT-монітори випускалися за допомогою процесу a-Si, тому що для нього потрібний нижчий температурний режим (менше 400°С), ніж для p-Si.
Рідкокристалічні екрани з пасивною матрицею
У рідкокристалічних моніторах з пасивною матрицею, яка зустрічається в старих і дешевих портативних комп'ютерах, яскравістю кожної комірки керує електричний заряд (точніше, напруга), що подається на транзистори, номери яких рівні номерам рядка і стовпця даної комірки в матриці екрану. Кількість транзисторів (по рядках і стовпцях) і визначає роздільну здатність екрану. Наприклад, екран з розширенням 1024 х 768 містить 1024 транзисторів по горизонталі і 768 по вертикалі. Комірка реагує на імпульс напруги, що надходити, таким чином, що обертатися площина поляризації світлової хвилі, що проходить, причому кут повороту тим більше, чим вище напруга. Повна переорієнтація всіх кристалів відповідає, наприклад, стану включено і визначає максимальний контраст зображення — різницю яскравості по відношенню до сусідньої комірки, яка перебуває в стані вимкнено. Таким чином, чим більше перепад в орієнтації площин поляризації сусідніх комірок, тим вище контраст зображення.
На комірки рідкокристалічного монітора з пасивною матрицею подається пульсуюча напруга, тому вони поступаються по яскравості зображення рідкокристалічним моніторам з активною матрицею, в кожну комірку якої подається постійна напруга
Відеоадаптери
Відеоадаптер формує сигнали керування монітором. З появою в 1987 році комп'ютерів сімейства PS/2 компанія IBM запровадила нові стандарти на відеосистеми, які практично відразу ж витіснили старі. Як правило, відеоадаптери підтримують один з наступних стандартів:
MDA (Monochrome Display Adapter) – Адаптер монохромного дисплея ;
HGC (Hercules Graphics Card) – Геркулесова графічна карта;
CGA (Color Graphics Adapter) – Кольоровий графічний адаптер
EGA (Enhanced Graphics Adapter) – Покращений графічний адаптер;
VGA (Video Graphics Array) – Відео графічний адаптер;
SVGA (Super VGA) – Супер VGA;
XGA (eXtended Graphics Array).
Більшість цих стандартів були спочатку розроблені компанією IBM а потім лицензовані| іншими виробниками.
Адаптери SVGA
З появою відеоадаптерів XGA і 8514/A конкуренти IBM вирішили не копіювати ці розширення VGA, а розпочати випуск дешевших адаптерів з розширенням, що перевищує розширення продуктів IBM. Ці відеоадаптери утворили категорію Super VGA, або SVGA.
Рис.4 Роз’єм SVGA
Плати SVGA володіють ширшими можливостями, ніж плати VGA. Спочатку SVGA не був стандартом. Зовні плати SVGA мало чим відрізняються від VGA. На них встановлені такі ж роз'єми (рис.4).
У роз'ємі VGA, що підключається до відеоадаптера, можуть бути відсутні 9-й та 5-й контакт, які використовується для тестування, і 15-й контакт який використовується ще рідще.