Висновок.
Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними це число сягало 30000 осіб.6 Натомість, досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9%). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи зісланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.5 Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників «Олтар скорботи» (чільний укладач — Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число в понад два рази перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників репресованих іншими режимами, зокрема періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), російської імперії (11), австро-угорщини (3) та ін. За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228.7 Для порівняння також слід зазначити, що станом на червень 1934 року лише 193 особи було офіційно визнано приналежними до Спілки письменників україни, тільки 120 з яких були її дійсними членами.8
Отож, цвіт української нації, її інтелінегцію, мистецьку й технічну, учених, письменників, діячів мистецтва, культури, найталановитіших винахідників, математиків, конструкторів, лікарів, військових, священників було знищено. Арешти ц розстріли охопили всі верстви населення України. Упродовж 1927-1931 рр. було повністю ліквідовано Українську автокефальну православну церкву з усіма єпископатом і духівництвом, арештовано і знищено митрополитів В. Липківського, М. Борецького. За часи репресій було знищено українську історичну школу академіків М. Грушевського, М. Яворського; філософську школу В. Юринця-закрито наукові інститути, заклади, співробітників репресовано.Подібно розгромлено Академію наук(репресовано 250 осіб, із яких 19 академіків), Інститут Шевченкознавства, Інститут мовознавства, Сільськогосподарську академію, Інститут економіки, Інститут сходознавства, редакцію Української Радянської Енчиклопедії. Величезних втрат зазнала українська культура, мистецтво-усі літературні організації, угрупування було ліквідовано, знищено малярську школу бойчукістів на чолі з М. Бойчуком, театр «Березіль» Леся Курбаса тощо.
Своєрідним символом остаточного впровадження сатлінського коннтролю над Україною стало варварське руйнування і знищення в 1934-36 рр. у Києві під егвдою П. Постишева видатних архітектурних пам'ятників української старовини, зокрема Золотоверхого Михайлівського монастиря, Васильківської(Трьохсвятительської) церкви, відбудованої в ХІХ ст., Десятинної церкви, Собору Успіння Богородиці Пирогощі, Братського монастиря Богоявлення, Борисоглібської церкви та багатьох інших.
Якщо до середини 1920-их рр. УСРР була українською, ще були реальні можливості розвивати національну культуру, мистецтво, науку на світовому рівні, то 1930-ті стали її «проклятими роками» - апофеозом утвердження сталінського тоталітарного режиму на її території. Ось такою Україна поставала напередодні Другої світової війни.1