36) Структура ринку праці

Функціонально - організаційна структура ринку праці включає в себе в умовах розвиненої ринкової економіки наступні елементи: принципи державної політики в галузі зайнятості та безробіття; систему підготовки кадрів; систему найму, контрактну систему;фонд підтримки безробітних; систему перепідготовки та перекваліфікації; біржі праці; правове регулювання зайнятості. На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі --продажу. Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові колективи або окремі підприємці,які можуть самостійно вирішувати, скільки і яких працівників їм потрібно. На ринку праці діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, що впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць складу що приходять на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах. На ринку праці відбувається жорстокий, нещадний відбір найбільш здібних, підприємливих. Слабких і нездатних ринок не щадить. Але разом з тим він стимулює висококваліфіковану працю, сприяє створенню жорсткої взаємозв'язку між внеском кожного і отриманим конкретним результатом. існувала раніше, в нашій країні адміністративно - командна система управління, при якою держава як власник основних засобів виробництва централізовано планував необхідне для повної зайнятості число робочих місць, розподіляло і перерозподіляли трудові ресурси, повністю зруйнувало мотивацію до праці. Міжнародний досвід свідчить, що ринок праці не може існувати поза конкурентною,заснованої на приватній власності економіки та демократичних суспільних інституцій. Тоталітарна суспільство навіть теоретично виключає можливість існування такого ринку, бо не вважає людини рівноправним, юридично й економічно незалежним від держави суб'єктом. Такій державі не настільки важливо, чи використовується людський потенціал ефективно і згідно з особистими інтересами людини чи ні. Для нього значимо інше - мати людину в повному і беззастережне підпорядкуванні для будь-яких потреб, а особисті інтереси задовольняти по мінімуму, що виключає економічну і соціальну незалежність людини. Це забезпечує хоча і малоефективну, але майже повну керованість людськими масами. Вільний ринок праці в таких умовах просто не потрібний, більше того, він був би серйозною перешкодою, хоча його антипод - розподіл робочої сили, що обслуговує дефіцитну за своєю природою, щоналежить державі економіку теж називається ринком праці. Національний ринок праці охоплює все суспільне виробництво - через нього кожна галузь отримує необхідні їй кадри не тільки заданого професійно - кваліфікаційного складу, а й певних культурних і етико - трудових достоїнств, адекватних вимогам економіки. На ринку праці реалізується можливість:

- вільного вибору професії, галузі та місця діяльності, поощеряемого пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

- найму та звільнення при дотриманні норм трудового законодавства, що захищає інтереси громадян у плані гарантій зайнятості, умов праці, її оплати;

- незалежної і разом з тим економічно заохочений міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями та професійно - кваліфікаційними групами, якою зазвичай супроводжує поліпшення умов життя та трудової діяльності,чому сприяє наявність високорозвинених, повсюдно доступних населенню ринків високоякісного житла, споживчих товарів культурних і духовних цінностей;

- вільного руху заробітної плати та інших доходів при збереженні пріоритету кваліфікації та освіти, дотримання встановленого законом гарантованого мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивною шкалою.

У конкурентно - ринкових відносинах відображаються глибокі процеси, постійно відбуваються в суспільстві і що визначають її рух вперед. Через ринок праці проходять, схрещуючись в ньому, три взаємозв'язаних еволюційних потоку - розвиток економіки (матеріально - технічних елементів і структур), розвиток людини (загальної та професійної культури, творчих можливостей,моральних якостей), розвиток суспільних відносин (державних і класових структур, відносин власності, виробничих зв'язків). Вони утворюють основу прогресу в суспільстві, його головний зміст. Робоча сила являє собою товар особливого роду, виробничі творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високосортних товарів і комфортних послуг, масштаби і темпи науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили,забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з першооснов життєдіяльності народного господарства. І чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більш складні задачі їй приходиться вирішувати, тим значніше потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Подібної робочої силі в розвинених країнах світу в епоху НТР абсолютна більшість роботодавців і державних органів прагнуть створити найкращі виробничі і життєві умови, гарантуючи по можливості і соціальній захищеності на ринку праці. Робоча сила - товар особливого роду ще і тому, що вона сама в першу чергу є,як правило, найбільш зацікавленою стороною в розвитку своїх творчих можливостей, реалізованих у народному господарстві і виражають індивідуальні,особливо творчі, здібності особистості. Переважна спільність інтересів "товару" робочої сили і її споживачів - економіки і держави - є найважливішою соціально - економічною рисою ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвитку народного господарства і всього суспільства. Безсумнівно, що організований, багато в чому керований державою і підтримуваний підприємствами товарної економіки,постійно вдосконалюється у міру розвитку народного господарства ринок робочої сили є одним з ключових, життєво важливих ланок соціально --економічної системи будь-якої країни. Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професійно --трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами;по-друге, досягнення максимально повної і мінімально перериваної зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному графіку робочого дня і т.п.