Ф.Прокопович- видатний діяч української культури

ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698) і римську єзу¬їтську колегію. Був ігуменом Братського монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р. — її ректором.

На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат "Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований. Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, істо¬ричних, теологічних та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани, грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською, старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою, англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами.

Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови.

Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визнача¬ючи предмет риторики і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує сус¬пільну, соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства; вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів; наголошує, що темами крас¬номовства мають стати питання життя країни і народу.

Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування на¬слідування (передусім, дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і римського права, перечитування священних книг, знайомство з творчістю поетів тощо).

Ю

Ю.Котермак, С.Оріховський, П.Русин- видатні діячи гуманізму .

Народився в Дрогобичі в сім'ї солевара.

Першу освіту отримав у священика церкви святого Юрія Евтімія. Тоді ж отримав перші знання про розрахунок пасхалій і основні знання латині.

Наприкінці 1468 або на початку 1469 поступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470) і магістра (1473).

Навчався медицини та вільних мистецтв в університеті Болоньї, де став доктором філософії (бл. 1478) і медицини (бл. 1482)

1478—1479 і 1480—1482 читав у Болоньї лекції з астрономії, а з 1481 по 1482 ректор університету.

З 1487 — професор Ягеллонського університету.

7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року (Iudicium pronosticon Anni M.cccc.lxxxiii), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. В бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Г.Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною і середньовічною літературою.

7 лютого 1483 р. видав у Римі у друкарні Еухаріуса Зільбера книгу "Прогностична оцінка поточного 1483 року" (Iudicium pronosticon Anni M.cccc.lxxxiii) (інакше "Прогностик..."), відому сьогодні лише в двох примірниках. Це - перша друкована книга українського автора і перша книга видана українцем за кордоном. ародився у польсько-українській сім'ї, але вважав себе українцем (за висловом самого Станіслава Оріховського — «роксоланом»). Отримав ґрунтовну вищу освіту навчаючись у Краківському (1526 p.), Віденському (1527 p.), Віттенберзькому (1529 p.), Падуанському (1532 p.), Болонському (1540 p.) університетах, де засвоїв полемічні засоби гуманістів. З метою вдосконалення своїх знань відвідав Венецію, Рим, Лейпціг. У 1543 р. повернувся на батьківщину. Дві промови «Про турецьку загрозу» (Краків. 1543—1544 pp.).

«Про целібат» (Краків, 1547).

«Настанови польському королеві Сигизмунду Августу» (1543 p. і 1548 p.)

4. «Літопис» (1554 p.)

«Промова на похороні Сигизмунда 1» (Венеція, 1548 p.), введена до антології «Промови найвидатніших мужів» (Венеція, 1559 р.), перевидана (Париж, 1566 p.; 1568 p. — Венеція, 1569 p. і 1586 p. — Кельн).

«Природне право» (не збереглася).

Писав латинською та польською мовами. Один з перших українських поетів-гуманістів, культурно-освітніх діячів, Павло Русин народився близько

1470 р. в м. Кросно (тепер Польща). Навчався в Грейфсвальдському університеті (Померанія), отримавши там ступінь бакалавра. У 1506—1516 рр. — професор Краківського університету, де викладав римську літературу, був керівником гуртка краківських гуманістів, що започаткував польську гуманістичну поезію. Спілкувався з видатними гуманістами того часу — Ф. Буонаккорсі, К. Цельтесом, Л. Корвіним, англійським гуманістом Л. Коксом — професором Краківського університету, був учителем ла-тиномовних слов’янських поетів Я. Вислицького та Я. Дантішека. Павло Русин займався видавничою діяльністю. У 1512 р. видав твори відомого хорватсько-угорського латиномовного поета Я. Панноня. Добре знав твори античних мислителів, істориків, видатних державних діячів та полководців, які були для гуманістів того часу зразком для наслідування. Особливо виділяв твори Вергілія, Овідія, Го-рація, Персія, які він коментував студентам Краківського університету, популяризуючи античну спадщину. П. Русин видав трагедії Сенеки, вибрані твори Овідія, залишивши після себе цінну і добре підібрану бібліотеку античних творів. Помер у 1517 р. Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище — Павло Русин із Кросно.