Павло Скоропадський

Був Гетьманом Української Держави з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Він - нащадок Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, навчився у Петербурзі, брав участь у російсько-японській війні. Дослужився до звання генерал-майора царської армії.  Після березневої революції 1917 року у порозумінні з Генеральним Секретаріатом Української Центральної Ради генерал Павло Скоропадський українізував 34 корпус, який був перейменований на 1-ший український корпус. Ця дисциплінована одиниця мала 30.000 вояків.  Генерал Павло Скоропадський користувався популярністю серед військовиків і на з'їзді Українського вільного козацтва 18 жовтня 1917 року його було обрано почесним військовим отаманом.  Державний переворот і проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулося 29 квітня 1918 року на хліборобському конгресі, скликаному Союзом землевласників України. П. Скоропадський утворив Гетьманський уряд під головуванням Ф. Лизогуба.  Незважаючи на дуже несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягнення у зовнішній та внутрішній політиці, запровадив нормальні дипломатичні зносини з рядом Центральних Держав, здобув визнання й домігся підписання перемир'я з Радянською Росією 12 червня 1918 року.  За його гетьманування було упорядковано фінанси, налагоджено адміністрацію, засновано державні університети у Києві й Кам'янці-Подільському, розбудовано шкільництво, утворено Українську Академію наук в Києві, Український національний музей, Українську національну бібліотеку, Державний національний театр.  Намагання Скоропадського зменшити опір опозиції запевненнями про незалежність Української Держави не увінчалися успіхом, всі неполадки привели П. Скоропадського до федерації з майбутньою Росією. Це прискорило антигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії Української Народної Республіки.  Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Швейцарії, потім - до Німеччини. Перебував у еміграції у Ванзее, поблизу Берліна. В еміграції Павло Скоропадський очолив Гетьманський рух у співпраці з В. Липинським, Д. Дорошенком та іншими. Під кінець Другої світової війни П. Скоропадський був важко поранений під час бомбардування Пляттінґу, що у Баварії. Помер і був похований у селі Меттен, пізніше домовину було перевезено до Вісбадену.

Євген Коновалець

Євген Коновалець — визначний політичний діяч, безпосередній організатор ОУН й перший Голова Проводу Організації Українських Націоналістів. Активний учасник Визвольних Змагань, близький соратник С. Петлюри. З ім'ям Є. Коновальця пов'язана легендарна доба України — від боротьби за утвердження Української Народної Республіки, в якій пріоритет надавався «справедливому соціальному ладу», до всеосяжного націоналістичного руху, що на новому історичному етапі найрішуче виступив на захист прав Української Нації та її вільного і незалежного розвитку через здобуття Української Самостійної Соборної Держави Є. Коновалець — керівник Української військової організації (УВО), ініціатор об'єднання зусиль націоналістичних формацій, організатор Проводу Українських Націоналістів, завдяки його кількарічній праці з кристалізації організаційних та ідейних засад українського націоналізму 1929 року у Відні відбувся І Конгрес Українських Націоналістів і була створена Організація Українських Націоналістів. Головою ОУН було обрано полковника Є. Коновальця. Є. Коновалець активно впливав на різні сфери українського життя, сприяв винесенню українського питання на форумі Ліги Націй, зокрема щодо Голодомору в радянській Україні, проблем національних утисків на Буковині, Галичині та Волині. Є. Коновалець розгорнув широку дипломатичну акцію, сформувавши мережу представників ОУН в країнах Західної Європи, США та Канаді. Масштабна діяльність полковника Є. Коновальця і керованої ним ОУН несла найбільшу загрозу московсько-більшовицькому пануванню над Україною. Тому і вбили його у розквіті сил. Постать Голови ПУН і ОУН полковника Є. Коновальця навіки увійшла до Пантеону Слави Української Нації. Він був, є і буде прикладом для мільйонів українців у послідовному і жертовному служінні своєму народові, ідеалом боротьби за волю і незалежність, за здобуття власної Української Самостійної Соборної Держави.