Т ема: Мотивація. Лекція 7. Функція мотивації в менеджменті. План.

1. Потреби, винагороди та механізм дії мотивації.

2. Змістовні теорії мотивації.

3. Процесійні теорії мотивації.

4. Сучасні підходи до кадрової політики.

1. Потреби, винагороди та механізм дії мотивації.

Працівники в усьому світі мотивовані головними потребами та цінностями. Однак з огляду на зміни у суспільстві мотиви цих робітників потрібно змінити. Динамічне співвідношення – потреби працівників і те, як організації можуть чи не можуть їх задовольнити – це головні поняття в мотивації працівників. По-суті, будь-яка організація спроможна мати мотивовану робочу силу. Проблема полягає в тому, як створити систему, у якій працівники можуть одержати винагороди, яких вони справді хочуть, виконуючи роботу так, щоб відповідати вимогам організації.

Мотивація, як функція менеджменту (лідерування) – це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей і цілей організації.

Мотивація – це сукупність чинників, які зумовлюють поведінку людей. Будь-якого дня працівник може вирішити працювати так наполегливо, наскільки це можливо, чи працювати лише достатньо старанно, аби уникнути догани, чи робити настільки мало, наскільки це можливо. Ціль менеджера – максимізувати ймовірність першої ситуації та мінімізувати ймовірність другої.

Індивідуальне виконання роботи, головно, визначене трьома чинниками: мотивацією (бажанням виконувати роботу), спроможністю (здатністю виконувати роботу) та робочим середовищем (ресурсами, що потрібні для виконання роботи). Якщо працівникам бракує спроможності, то менеджер може забезпечити навчання або замінити робітника. Якщо проблемою є ресурси, менеджер може коригувати їх. Однак якщо проблемою є мотивація, то завдання для менеджера ускладнене.

Мотиваційний процес, як бачимо, починається з констатації потреби і пошуку шляхів її задоволення. Тому система мотивації базується на двох категоріях: потребах і винагородах.

Теорії мотивації бувають двох видів:

1. змістовні – по насиченості;

1. процесійні – у відповідності до процесів, що відбуваються на підприємстві.

Виділяють два основних шляхи становлення мотивації:

1. використання методу “батога і пряника”;

2. використання методів психології.

2. Змістовні теорії мотивації.

В змістовних виділяють три основні теорії:

1. теорія Маслоу;

2. теорія Мак Клелланда;

3. двохфакторна теорія Герцберга.

Багато теоретиків розвивають підхід з погляду ієрархії потреб, який припускає, що люди мають різні потреби і їх можна проранжувати за ієрархією важливості. Найвідоміша ієрархія потреб Маслоу – одного з психологів, який стверджував, що людей мотивує задоволення п’яти рівнів потреб. В організаціях ці потреби здебільшого забезпечені відповідною заробітною платнею і робочим середовищем – кімнатами відпочинку, відповідним освітленням, комфортною температурою та вентиляцією. Теорія В ієрархії потреб Маслоу за ступенем значущості потреби людини розташовуються в такій послідовності: 1) фізіологічні потреби; 2) потреби самозабезпечення (потреба у безпеці); 3) соціальні потреби (потреба в любові та прихильності); 4) потреби в суспільному визначенні та придбанні соціального статусу (потреби в повазі - посади, гарні офіси); 5) потреба в самоствердженні, самореалізації (реалізація потенціалу, особистий розвиток). Людина прагне насамперед задовольнити життєво необхідні потреби. Потім, у міру виконання їх, з’являються необхідність і бажання подолання наступної сходинки.

На доповнення до цієї теорії дослідження Д. МакКлелланда було зосереджено на трьох особливих індивідуальних потребах, які є важливими в організації:

1. влади (бажання бути впливовим і контролювати чиєсь середовище);

2. успіху (у професійній діяльності - бажання досягти цілі або виконати завдання ефективніше);

3. причинності (бажання людського спілкування та сприймання).

Іншим популярним підходом до мотивації з погляду потреб є двочинникова теорія. Ф. Герцберг розробив цю теорію, провівши бесіди з двома сотнями бухгалтерів та інженерів. Він попросив їх пригадати випадки, коли вони отримували задоволення потреб, коли вони не були задоволені. Несподівано він виявив, що із задоволенням та незадоволенням пов’язані різні групи чинників. Герцберг стверджував, що процес мотивації працівників охоплює дві фази. Спершу менеджер повинен упевнитись, що гігієнічні чинники діють. Повинні бути відповідні платня і безпека, безпечними умови праці, прийнятним технічний нагляд. За допомогою забезпечення гігієнічних чинників на відповідному рівні менеджери не стимулюють мотивацію, а лише створюють ситуації, у яких працівники „не є незадоволені”. Однак „задовольнити” працівників лише за допомогою гігієнічних чинників менеджерам вдається зрідка. Тому менеджер повинен втілювати другу фазу – давати працівникам змогу зазнавати впливу мотиваційних чинників, таких як досягнення та визнання. Результатом передбачено високий рівень задоволення та мотивації. Герцберг також пішов далі, ніж більшість теоретиків, і точно описав, як двочинникову теорію використовувати на робочому місці. Вона виділяє дві групи факторів:

1. Гігієнічні 2. Мотиваційна

До гігієнічних факторів відносять:

1. політику фірми і адміністрації

2. умови роботи

3. заробіток

4. міжособові відносини з керівниками, підлеглими, колегами

5. рівень безпосереднього контролю за роботою

До мотиваційних факторів відносять:

1. успіх

2. просування

3. визнання та схвалення результатів роботи

4. висока міра відповідальності

5. можливість творчого та ділового зростання