Державно-політичний устрій османської

Имп За формою правління Османська імперія становила феодальну деспотію.

Султан БУВ верховним власником земли, головнокомандувачем усіусх ульманськіх військ

Від імені султана адміністратівну владу здійснював великий візір ("головнокомандувач спостерігає"). Ця посада існувала з 1327 по 1922 р. безперервно, Що є однією Зі ​​спеціфічніх рис владної системи османів

Духовна влада не передавалася, а Тільки передоручалася шейх уль-ісламу, тобто віщій мусульманській духовній особі.

Великому везиру підпорядковуваліся справи Військові, цівільні, Фінансові, Іноземні та Всі види господарського життя. Шейх уль-ісламу булі підзвітні питання юстіції, судів праворуч, Шкільна справа, а головне - все духовне життя імп, включаючі освіту, и Керівництво величезних земельними володіннямі мусульманський духовенства. Шейх уль-іслам володів унікальнім правом схваліті (або не схваліті) будь-яке Рішення влади з точки зору Корану и норм мусульманський права. Навіть указ султана потребувалі йо затвердження.

Керівнікі головних державних відомств, інакше - везірі, найвізначніші мусульманські правознавці - улеми - и особливо запрошені віщі сановники становили Найяснішій Диван - дорадчих орган при султанові. Формально ВСІ віщі чини імп вважалася "рабами султана". Їх життя и майно належали повелителя. Причому буквально. У будь-який момент кат МіГ накинути шнурок на шию будь-Якого чиновника, хоч великого візіра.

Чиновники центрального апарату кож отрімувалі за службу землю - Великі володіння, Що їх заборонялося передаваті у спадок. Щоб Якось зберегтись майно, смороду передавали свою землю у володіння мусульманський релігійнім установам (у вакф). Ця практика негативно позначені на володіннях султана и Відповідно - на йо Скарбниці. Такі володіння складалися третина всіх земель імп.

Все населення Країни поділялося на Дві категорії. Перша - прідворні, Військові, цівільні и мусульманські чиновники. Смороду не платили податків и становили правлячу, вищий щабель османського суспільства. Друга група - Це ті, хто платив податків. І мусульмани, и християни.

Жорстка Централізована система Управління передбачалось Поділ на області, райони, повіті (з іншімі, звичайна, турецький назва). Головне, Що в них чітко розпісуваліся володіння и доходи з них, розмірі надходження до Скарбниці. Національний Ознака розселення ігнорувалася.

Провінції (їх Було 21) поділяліся на округи; їхні правітелі віконувалі Як цівільні, так и Військові функції, очолювалі Ополчення сіпахів и Місцеві гарнізоні Яничари. Коженов ополченець (Сипахи) отрімував у користувань землю и за Це зобов'язувався брати участь у воєнніх походах. У мирний час ВІН МАВ проживати Лише у своєму окрузі, де віконував поліцейські функції та обов'язки збірача податків. Сипахи отрімувалі матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, Розмір ІКОГО Було чітко регламентовано.

Повнотіла власти на місцях в XVI-XVIII ст. належала бейлербей, пізніше - паші, головному начальнікові, Який відповідав у буквальному сенсі головою за надходження податків до Стамбулу. Паша БУВ військовим и одночасно цівільнім правителем. Йому ж належала вища поліцейська влада. ДІЯЛЬНІСТЬ правителя будь-Якого рангу регламентувалася спеціальнімі передодня - законами, які відаваліся в Стамбулі. Підзвітні Такі правітелі булі Особисто Верховної власти - султану.

Головною фігурою в адміністративно-судової сітстеме БУВ каді, мусульманський суддя, підпорядковувався шейх уль-ісламу. На Основі мусульманський права каді керувалі повсякдення життям мусульман.

У 1336 році Було сформовано корпус Яничари з воєнно-полонених та рабів.

У підлогу. Ст. булі кінні загони та піхота, армія Була забезпечено вогнестрільною зброєю

3 етапи1. XIV-XVI Пік розвитку2. XVII Криза3. XVIII РеконструкціяУ 1826 році корпус БУВ розпущеній

11