4>етишами примітивне споживання, брутальну насолоду й жалюгідні тріумфи інженерної думки

Причини гонінь, що випали на долю Винниченка та Зам’ятіна полягали в то­му, що своїми творами вони передбачили можливість сталінського насильства над революцією. Тут виступає не маса, а певна соціальна якість. У Єдиній Дер- І жаві Зам’ятіна, як і у Винниченковій “Німеччині” виключена бодай якась інди­відуальність. Наявним є тільки безособовий, сповнений дикунського ентузіазму натовп, що легко піддається або залізній волі Благодійника, або просто прикову­ється до ручки “Сонячної машини”.

Справа полягає навіть не в тому, до якої міри збігалися в конкретиці зобра­ження розвитку радянської дійсності після смерті Леніна (хоча вже відомо, що він, а не ГітЛ^р, був натхненником створення концтаборів, вигнання цвіту росій­ської інтелігенції, винищення української та ін. на сторінках “Сонячної машини” та “Ми”. Справа в тім, що Винниченко та Зам’ятій першими по суті відчули за­грозу сталінізму. Думка ця афористично сформульована Зам’ятіним: “єдиний, могутній мільйоноклітинний організм ... Єдина церква, позбавлена сакрального значення, котре витіснене державною турботою, а ще точніше — підмінено інте­ресом Благодійника, що знав шляхи щастя для всіх “клітинок”.

Ще більш різкими й пророчими виявилися оцінки вождя пролетаріату Вин- ниченком. Вже в період завершення “Сонячної машини” Винниченко виявляв абсолютне несприйняття ленінізму як політичної доктрини. Ось запис із “Що­денника” від 9.УІІ.1930 р.: “Власне, чого так обурюються з Сталіна і чим він гір­ший за всякого іншого вождя, що був би на його місці? Ерудиція невелика? Але чи так уже треба мати велику ерудицію, щоб практично провадити політику, “Соціялістичне будівництво”? Все, що можна було теоретично обставити, обста­вив уже Ленін”. До остаточного розвінчання сталінізму Винниченко підійшов у романі “Слово за тобою, Сталіне!”, в якому, за словами одного з критиків, “про­довжує лінію, що йде від “Сонячної машини”, відтворюючи атмосферу “сталін­ської доби”, суть поліційного, терористичного “соціалізму” \

Якщо Оруелл був єдиним, хто зумів поцінувати зам’ятінську ідею про неми­нучість протидії, що зароджувалася в надрах режиму, котрий докладав чима­лих зусиль, аби витравити саму ідею свободи, то зусилля Винниченка були по- ціновані значно пізніше і, на жаль, поки що лише з боку представників діаспори. У нас же ще й зараз, спромігшись опублікувати роман "Слово за тобою,

'І Сталіне!”, закидають Винниченкові тенденційність у зображенні життя й побуту !! радянських людей5.

За інерцією Томаса Мора і Кампанеллу вважають утопічними романістами.

‘ І хоча називати їхні книжки романами можна лише умовно. Інша справа — су- І часна антиутопія, починаючи із Зам’ятіна, Винниченка чи Чапека.

Дія чапеківської “Фабрики Абсолюту” (1922) перенесена автором у 1943 рік,

'і; У Винниченка, як ми знаємо, дія відбувається у 80-ті роки. Марек винаходить і своєрідний атомний двигун, здатний призвести до технічного та соціального прогресу. Подібні надії покладає на свою “сонячну машину” і винниченківський \{ Рудольф Шторл,

Монополіст Бонді, охоплений жадобою наживи, налагоджує виробництво кар­бюраторів. Звільнений Абсолют призводить до економічної та релігійної анархії. Подібною жадобою до наживи — а ще більше — до панування над світом від­значається і некоронований король Німеччини, монополіст Мертенс. З одного бо­ку, цей образ зроблений Винниченком у плакатно-карикатурній манері, власти­вій тодішньому радянському мистецтву: велика опецькувата фігура з “бичачою ьц цегляного кольору шиєю”, “ з бурим чолом”, “із лицем професійного ката, з ру- ^! камим горили, з манерами зарозумілого вбійника”. Проте автор надав йому ще й великлої сили, розуму. Читач відчуває не лише огиду до цієї потвори, а й її си­лу. Частіша вульгарно-соціологічної критики закидала Винниченкові надто при-

4 Качуровський і. Про “новий” роман в.Винниченка “Слово за тобою, Сталіне!”

// Українські вісті. — 1972.- № 20. — 27 серпня.

! 5 Див.: Вітчизна.- 1989.- № 6.- с. 40.

І [ 44 ISSN 0236-1477. Слово і час. 1994. № 1