40. Держ регул ек здійсн у відпо­в формах : бюдж-податк,кредитно –грош, адм-ек і цінове регулювання економіки.

Бюджетно-податкове регул пов'язане з функ­ціонув держ фінансів, формув держ бюджету та держ витратами і спрямов на реалізацію цілей соц-ек розвитку країни.

Кредитно-грошове регул — ді-сть д-ви, спрямов на забезп ек повноц і стабільною нац валютою та регул грош обігу відпові до потреб ек.

Адміністративно-економічне регулюв передб заходи адмін та ек характеру, спрямов на створ умов для функціонув ринко­вої системи і реаліз соц цілей сусп (де­монополіз, роздержавл, приватизація, макроек планування і програмув, регламентування зовнішньоек діяльності…)

Цінове регулювання — вплив д-ви на ринк ціно­утв шляхом законод, адміністр чи судо­вих заходів з метою провед кон'юнктур та структур політики, приборк інфляції, стимулюв вир-ва, його модернізації, посил конкурентоздатності нац ек, пом'якшення соц напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки — це су­куп способів, прийомів та засобів держ впливу на соц-ек розвиток країни.

Прямі методи-за доп них держ безпосер втруч в ек процеси (ліцензув, субсидії, дотації, тощо.)

Непрямі методи-опосередковані засоби впливу

Правові методи-системи законів і законодавчих актів

Економічні методи-створення державою економічних стимулів

Адміністративні методи-заборони,дозвіл або примус.

Неформал засобом державного впливу на еконо­міку є переконання. Д-ва використ для його реалі­з публічні лекції, рекламу, спец програми на ра­діо і телебаченні, публікації в періодич виданнях, соціо­логічні дослідж й опитування, вплив таким чи­ном на формув громадської думки, сусп свідо­мості, ек мислення.

Специфічним інструментом ДРЕ є держ сектор економіки — комплекс господар об'єктів, які повністю або частково належать центр чи місц органам держ влади і використ д-вою для вико­н нею ек, соц-культурних і політич­них функцій.

41.Аграрні відносини. Державна політика регулювання сільськогосподарського виробника.

Агропромислові зв'язки на рівні виробничих підприємств і фірм у своєму розвитку спираються на більш значний ек інтеграційний процес — формув структурного новоутворення в економіці в цілому, яке дістало назву аграрно-промислового комплексу. АПК — це організац-ек форма інтеграції с-г і промисл видів діяльності; сукупн галузей народного господарства, зайнятих вир-вом с-г продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також вир-вом відповідних засобів вир-ва. Аграрні відносини є особливою системою економічних відносин, що складаються в суспільстві щодо земельної власності, землеволодіння і землекористання в сільському господарстві, а також з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. їхня специфіка визначається тим, що головним та невідтвореним засобом виробництва агрокультури є земля. Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Вирішення протиріч здійснюється в ході еволюційного розвитку аграрних відносин, удосконалювання землеволодіння та землекористування, знарядь праці, що застосовуються в сільському господарстві, поглиблення суспільного поділу праці, агропромислової інтеграції. Одним із засобів, що революціонізують розвиток аграрних відносин, є аграрні реформи, які перетворюють систему власності, землеволодіння і землекористування, організаційні форми господарювання на селі. Вони мають ґрунтуватися на створенні таких умов, за яких би безпосередній виробник був би хазяїном на землі, вільно вибираючи виробничий напрям для свого господарства, розпоряджався зробленим продуктом та доходом.

Історія сільського господарства переконує, що добробут селян перебуває в тісній залежності від явищ, вплинути на які вони майже або зовсім не можуть. До таких зовнішніх факторів належать події на міжнародній арені, фінансова політика уряду, загальний стан економіки держави. Займаючись сільським господарством, необхідно враховувати постійну можливість їхнього впли­ву, тимчасового чи довгострокового. Тому важливим аспектом ефективного ведення господарства є вироблення стратегії щодо різних зовнішніх факторів.

Метою державного регулювання сільськогосподарського виробництва є досягнення найбільш ефективного, стабільно-посту­пального економічного і соціального розвитку сільського господарства. У процесі такого регулювання здійснюється економічна підтримка аграрних підприємств з тим, щоб вони, по-перше, за нормального господарювання мали необхідний рівень дохідності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, і, по-друге, були зацікавлені вести виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.