3. Мінеральні ресурси.

Із попередніх курсів географії пригадайте, на які види поділяються природні ресурси, охарактеризуйте їх за вичерпністю, за можливістю відновлення.

До мінеральних ресурсів відносять сукупність розвіданих корисних копалин, які вже використовуються або можуть використовуватися в господарській діяльності людини (див. рис. 12). Щорічно з надр Землі добуваються близько 300 млрд т різноманітної мінеральної сировини.

Рис. 12. Види мінеральних ресурсів (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Запаси мінерально-сировинних ресурсів не безмежні і практично не відновлювані. Рівень ресурсозабезпеченості окремих країн і регіонів та й світу в цілому неоднаковий. Ресурсозабезпеченість — це співвідношення між величиною запасів природних ресурсів і розмірами їх використання. її виражають або кількістю років, на яку повинно вистачити якогось певного ресурсу, або його запасами з розрахунку на душу населення. Це поняття є не тільки природним, а в першу чергу соціально-економічним, тому що залежить не тільки від величини запасів, а й від масштабів споживання. У другій половині XX ст. виникла загроза глобального дефіциту деяких природних ресурсів.

Родовища корисних копалин розміщені на земній кулі доволі нерівномірно, що пояснюється особливостями геологічної (тектонічної) будови.

Паливні ресурси завжди мають осадове походження. У світі відомо 3,6 тис. вугільних басейнів. Із загальних запасів 60% припадає на кам'яне і 40% — на буре вугілля. Понад 90% усіх запасів міститься в північній півкулі. На Азію припадає 3/5 світових запасів, на Північну Америку — 1/4. У трьох країнах — Росії, США, КНР зосереджено 80% запасів вугілля. Значні родовища вугілля є в Німеччині, Великобританії, Канаді, ПАР. У світі розвідано понад 600 нафтогазоносних басейнів. У країнах Близького й Середнього Сходу зосереджено більше половини світових розвіданих запасів нафти. Значні запаси є також у Південно-Східній Азії, на півночі Африки та Південної Америки, на шельфі Північного моря та Мексиканської затоки, у Сибіру.

Рудні корисні копалини приурочені до давніх платформ складчастих поясів земної кори й розміщуються також нерівномірно. Найбільшими запасами рудної сировини володіють всього 5 країн (США, Канада, Австралія, Китай, Росія). 30% світових запасів кобальту, близько 90% олова, 75% бокситів, 60% міді розміщуються у країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах через тривалу експлуатацію більшість родовищ, які розміщуються у верхніх шарах літосфери, вже вичерпані, тому постійно виникає необхідність збільшувати глибину добування корисних копалин. У країнах, що розвиваються, а також у деяких районах Канади, Австралії, в азіатській частині Росії триває пошук нових родовищ та залучення їх в експлуатацію.

Гірничо-хімічні ресурси також переважно мають осадове походження. Найбільші родовища сірки зосереджені у США, Мексиці, Польщі, Україні та Іраку. Неабияке значення має також сировина для виробництва мінеральних добрив. Значними запасами калійних солей володіють США, Канада, Німеччина, Росія, Білорусь. А основні родовища фосфоритів містяться на півночі Африки (особливо виділяються Марокко та Західна Сахара), у США, на Аравійському півострові.

Найпоширенішими мінеральними ресурсами є будівельні матеріали, які трапляються практично повсюдно.

З усього обсягу мінеральних ресурсів, що їх використовує світове співтовариство, лише 3-5% перетворюється на кінцевий продукт, а решта — різноманітні відходи. Саме тому людство повинно перейти на енерго- та ресурсозберігаючі технології, впроваджувати оборотне (повторне) використання ресурсів, що має місце в економічно розвинутих країнах, а особливо в Японії.

2)Загальна характетистика промисловості Канади

2)Загальна характеристика промисловості Канади.

Промисловість

Експортні галузі господарства Канади. До них відносять гірничо-видобувну промисловість і кольорову металургію, лісову і целюлозно-паперову промисловість, електроенергетику і зернове господарство, їхня продукція є найважливішою часткою канадського експорту, і рівень експортності кожної з них дуже високий.

Канада відома в світі багатою мінеральною базою. Головні металогенічні провінції — Канадський щит і Кордильєри. Паливно-енергетичні ресурси зосереджені на Внутрішніх рівнинах. Канада є другим після США виробником і першим у світі експортером мінеральної сировини. Серед металів, що їх видобуває та експортує Канада, залізна руда, важкі кольорові, легуючі і благородні метали (мідь, цинк, свинець, нікель, молібден, кобальт, титан, золото, срібло, платина), а також уран. З-поміж неметалевих корисних копалин — нафта, природний газ, кам'яне вугілля, азбест, калійні солі і сірка. На експорт працює алюмінієва промисловість, хоча сировину для неї довозять з країн Карибського басейну. Виплавляється більш як 2 млн т металічного алюмінію.

За запасами деревини Канада поступається тільки Росії та Бразилії. Хвойні ліси (тайга) простягаються широкою смугою через всю Канаду від Ньюфаундленду до Аляски і Тихого океану. За виробництвом пиломатеріалів і паперової маси Канада поступається тільки США, а за експортом їй належить перше місце. Як виробник та експортер газетного паперу вона не має собі рівних. Найважливішими районами цієї галузі є південь провінцій Квебек і Онтаріо на сході та Британська Колумбія на заході.

Щорічне виробництво електроенергії в Канаді вже перевищило 500 млрд кВт год і продовжує зростати. За цим показником в розрахунку на душу населення Канаду випереджає лише Норвегія. ГЕС виробляють 65% електроенергії, ТЕС на кам'яному вугіллі — 20% і АЕС — 15%. Висока частка гідроенергії пояснюється, по-перше, віддаленістю вугільних родовищ від головних економічних районів і, по-друге, величезними і зручними для використання гідроресурсами Канадського щита і Кордильєр. Важливим районом виробництва гідроенергії став південно-східний край Канадського щита в провінції Квебек. Тут споруджені каскади невеликих ГЕС на річках, що впадають у ріку і затоку Святого Лаврентія. З 70-х років почалось будівництво великих ГЕС на півострові Лабрадор і на річках, які стікають з Канадського щита в Гудзонову затоку і затоку Джеймс — Черчілл, Нельсон, Ла-Ґранд. Почалося освоєння ресурсів річок Колумбія, Фрейзер і Піс-Рівер у Британській Колумбії.

Найбільшими споживачами електроенергії в Канаді є такі енергоємні галузі, як кольорова металургія, включаючи алюмінієву, і целюлозно-паперова. Дешева електроенергія дала змогу облагородити експорт: замість лісу вивозити целюлозу і папір, замість руд і концентратів — кольорові метали. Частина електроенергії по ЛЕП безпосередньо передається в електромережу США.

Зернове господарство — ще одна галузь, яка визначає місце Канади в світовому поділі праці. Основний район розташований на півдні Степових провінцій. Це північна частина американських степів-прерій — продовження «пшеничного поясу» США. Прерії Канади були розорані лише на початку XX ст. В історичному плані для цього району характерні великі ферми, висока товарність і рання механізація виробництва. Як експортер пшениці, Канада поступається лише США. Країна вивозить також ячмінь.

В цілому базою експортних галузей Канади є її величезні природні багатства. Причиною виникнення цих галузей був попит на продукцію з боку європейських метрополій. Сучасне існування їх можливе лише тому, що в них зацікавлений величезний внутрішній ринок США. Великі розміри виробництва в експортних галузях досягалися спочатку в малозаселеній Канаді екстенсивним шляхом (використання значних площ у сільському і лісовому господарстві та багатих легкодоступних родовищ корисних копалин). Процес інтенсифікації в експортних галузях почався порівняно недавно — лише після другої світової війни.

Експортні галузі відіграють виняткову роль у житті Канади. По-перше, вони були і залишаються основним джерелом надходження іноземної валюти. По-друге, вони є важливим чинником освоєння цієї малонаселеної країни. Зайнятість в експортних галузях дуже невелика. Але при цьому слід враховувати, що в оснащенні та обслуговуванні експортних галузей зайнята велика кількість людей, які працюють в інших сферах діяльності.

Обробна промисловість Канади представлена практично всіма галузями сучасного виробництва. Крім розглянутих вище експортних галузей, решта працює переважно на внутрішній ринок, але задовольняє його не повністю. Канада купує за кордоном багато готових виробів виробничого та споживчого призначення і великою мірою залежить від імпорту промислового устаткування. Після другої світової війни в Канаді зросла роль чорної металургії, машинобудування, нафтопереробки і нафтохімії. З'явились новітні наукоємні виробництва, але їхня частка поки що невелика. Традиційно добре розвиненою залишається харчова промисловість.

Провідна галузь обробної промисловості — машинобудування. Розвинені виробництво транспортних засобів (автомобілів, літаків, тепловозів, суден, снігоходів), тракторів і сільськогосподарських машин, устаткування для електроенергетики, лісопаперової та гірничої промисловості. За виробництвом автомобілів (понад 1 млн легкових автомашин на рік) Канада входить до першої десятки країн світу. Автомобілебудування — найбільша галузь канадської промисловості. На 9/10 вона зосереджена на півдні провінції Онтаріо. Автозаводи в Канаді виникли між двома світовими війнами як філії американських компаній, створені з метою проникнення на ринки колишньої Британської колоніальної імперії. Останнім часом з'явилися автозаводи японських та корейських фірм, які зацікавлені тепер у проникненні на внутрішній ринок США. Звідси таке парадоксальне явище: Канада, що є одним з важливих експортерів автомобілів, літаків, тракторів і сільськогосподарської техніки, ще більше цієї продукції імпортує з США для внутрішнього ринку.

Для географії обробної промисловості Канади характерною є така особливість: підприємства галузей, що переробляють сировину і працюють переважно на експорт (кольорова металургія, деревообробна, целюлозно-паперова і борошномельна), розташовані в малих, здебільшого монофункціональних населених пунктах. Вони територіально розкидані і тяжіють до джерел сировини або енергії, до пунктів вивозу за кордон. На противагу цьому, галузі обробної промисловості, що працюють на внутрішній ринок, розміщені в основному у великих багатофункціональних містах і для них характерна висока територіальна концентрація. Провідна роль тут належить півдню провінцій Онтаріо та Квебек.

3)Загальна характеристика с/г Канади

Білет №12

1)Промисловість світу

1)Промисловість світу.

Промисловість є основою індустріалізації економіки світу, вона має вирішальний вплив на рівень економічного розвитку всіх країн. її поділяють на дві великі групи - видобувну і обробну.

Основними галузями видобувної промисловості є гірничови-добувна, лісозаготівельна, морський промисел та рибальство. Частка видобувних галузей у структурі промисловості світу становить 15,7%, у тому числі в розвинених країнах - 8,8%, а в країнах, що розвиваються - 46,8% [30, с.158].

В структурі видобутку мінерально-сировинних ресурсів важливе місце посідають: кам'яне вугілля, нафта і газ, руди чорних і кольорових металів, фосфорити та різні солі. Видобуток і збагачення прив'язані, як правило, до районів залягання сировини, а остаточна переробка тяжіє до місць споживання продукції. Характерно, що розвинені країни світу після впровадження заходів, спрямованих на подолання сировинної та енергетичної кризи 70-х років, зробили помітний крок в напрямку зміцнення своєї ресурсної бази. Так, досить високий рівень розвитку видобувної промисловості відмічається у Північній Америці (США і Канада). Ця частина світу посідає друге місце в світі за видобутком нафти і кам'яного вугілля і одне з перших місць за видобутком фосфоритів.

Найвищим рівнем видобувної промисловості виділяється Азія (видобуток нафти, кам'яного вугілля, залізної руди). На Африканському материку видобувають велику кількість бокситів і фосфоритів (друге місце), а також нафти (третє місце). Друге місце за видобутком залізної руди посідає Південна Америка, а перше місце за видобутком бокситів - Австралія.

Характерною особливістю гірничовидобувної промисловості світу є збільшення концентрації видобутку у найбільш вигідних районах залягання корисних копалин. До них належать: узбережжя Мексиканської затоки США (видобуток нафти, природного газу, сірки і фосфоритів); гірський Захід США (видобуток кам'яного вугілля, сировини для гірничої хімії); Північний і Західний гірничовидобувний пояс Австралії (залізні руди, боксити, марганець, алмази); Південно-Чілійський гірський район Південної Америки (кольорові, дорогоцінні і рідкісні метали) та ін.

Лісозаготівельна промисловість розвинена у таких країнах, як Канада, США, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Росія та деякі інші. Найбільшу кількість деревини заготовляють у вологих тропічних лісах (майже 50%), близько 1/5 світового обсягу заготовленої деревини припадає на Росію. Великими виробниками деревини є також Китай, Бразилія, Танзанія, Колумбія. У загальній масі використовуваної деревини 55% припадає на хвойні і 45% - на листяні породи. Обсяги лісозаготівель щорічно зростають, але у зв'язку з обмеженими запасами лісу проводяться заходи по обмеженню вирубок лісу в більшості лісосировинних районів.

2)Загальна характеристика промисловості Польші

2)Загальна характеристика промисловості Польщі.

5. Промисловість. ПЕК Польщі використовує власне кам'яне й буре вугілля, нафтопереробна промисловість розвивається на сировині, що надходить із країн Близького Сходу, Росії. В енергетиці переважають ТЕС.

Чорна металургія залежить від імпорту залізної руди з Росії та Украї¬ни, тому нині в її розвитку є певні проблеми. Основний район розміщення чорної металургії — Верхня Сілезія. Більше значення має кольорова металургія, яка використовує власну сировину (виплавка міді, цинку, срібла).

Провідною галуззю промисловості є машинобудування (точне й загальне). Підприємства випускають обладнання для вугільної промисловості, хімічних та цукрових заводів, вагони, розвиваються суднобудування, виробництво електронних і електротехнічних приладів (див. рис. 56).

Хімічна промисловість представлена галузями основної хімії та хімією органічного синтезу. Остання почала розвиватися на основі вуглехімії, а потім перейшла на використання імпортної нафти. Останнім часом швидкими темпами розвивається фармацевтична промисловість.

У Польщі традиційно високий рівень розвитку мають текстильна та харчова промисловість. Найважливіші промислові центри країни — Варшава, Лодзь, Познань, Гданськ, а також промислові райони Верхньої та Нижньої Сілезії (див. рис. 57).

3)Загальна характеристика населення Африки

Білет №13

1)Австралія. Загальна характеристика промисловості.

1)Австралія. Загальна характеристика промисловості.

5. Промисловість. Обробна промисловість Австралії представлена чорною металургією, машинобудуванням (автомобілебудування, виробництво верстатів, локомотивів, сільськогосподарських машин, суден), хімічною (нафтопереробка, виробництво кислот, суперфосфату, синтетичного каучуку) та харчовою галузями.

Обробна промисловість Нової Зеландії базується на переробці продукції високорозвинутого сільського господарства. Домінують м'ясна, маслосироробна галузі. Розвинуте машинобудування (автоскладальні та авторемонтні підприємства), чорна та кольорова металургія, промисловість будівельних матеріалів. Особливе значення має промислове лісництво, на основі якого розвивається деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Проте обробна промисловість обох країн не забезпечує повністю потреби населення та господарства. Імпортують промислове обладнання, наукомісткі вироби і споживчі товари (див.

2)Росія. Загальна характеристика с/г

2)Росія. Загальна характеристика с/г.

Сільське господарство. Провідною галуззю землеробства Росії є вирощування зернових культур. Під пшеницею, житом, ячменем, вівсом, кукурудзою та іншими культурами зайнято 2/3 посівних площ. Головні зернові райони — Подоння, Прикубанська низовина і рівнини Північного Кавказу, Поволжя, Південний Урал, південь Західного Сибіру. Рис вирощують на поливних землях на Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Приморському краї.

Основні види технічних культур — цукрові буряки, соняшник, льон і соя. Головні райони вирощування цукрових буряків — Центральночорноземний та Північнокавказький; у тих же районах і на Поволжі зосереджені найбільші посіви соняшнику, а в Північно-Західному, Центральному, Волго-В'ятському районах — посіви льону. У Приморському краї вирощують сою. Картоплю вирощують, в основному, у Центральному, Волго-В'ятському та Уральському районах. Повсюдно розвивається овочівництво, особливо поблизу великих міст. Значні площі зайняті під баштанними культурами у Поволжі та на Північному Кавказі.

Тваринництво — провідна галузь сільського господарства. За розведенням великої рогатої худоби виділяються Поволжя, Центр, Західний Сибір, Урал, Північний Кавказ. У районах вирощування картоплі розвинуте свинарство, на Північному Кавказі, у Поволжі й Східному Сибіру — вівчарство. Північ Росії — головний район розведення північних оленів

Проте продукції сільського господарства не вистачає, тому Росія змушена імпортувати значну кількість зерна, м'яса, овочів, фруктів, цукру, олії.

3)Світові природні ресурси

Білет №14

1)загальна характеристика населення Японії

1)Загальна характеристика населення Японії.

Населення

Демографія

В Японії проживає 126,7 млн. чоловік (2001), з них на головному острові Хонсю - 101 млн., на о.Кюсю - 13,4 млн., на о.Сікоку - 4,2 млн. і на о.Хоккайдо - 5,7 млн. осіб.

З 1950 р. відбувається інтенсивна міграція із сільської місцевості. Так, якщо на початку 1950-х років у селах і малих містах з кількістю населення менше 5000 жителів проживало в цілому 20,7 млн. осіб, то у 1996 - лише 2,1 млн., тоді як у містах з населенням понад 500 тис. - 11,2 млн. у 1950 (13,5% всього населення) і 32,4 млн. у 1996 (25,8%). За загальною кількістю міського населення (97 млн.) Японія в 1995 р. посідала шосте місце у світі.

У 1950 р. народжуваність становила 25,1‰, а смертність - 10,9‰. У 1996 ці показники знизилися до 9,6 і 7,4% відповідно. Дитяча смертність за той же період знизилася з 60,1 до 4,3%. Очікувана тривалість життя - 77,4 роки для чоловіків і 83,6 - для жінок (1996).

Етногенез

Населення Японії виключно однорідне в расовому, етнічному, мовному і релігійному відношеннях. Проте в країні є приблизно 600 тис. корейців, хоча багато з них народилися і виросли на островах і розмовляють японською мовою.

Хоча японці сприймають себе як "чисту" расу і не прагнуть асимілювати представників інших народів, їх нація склалася з різних потоків переселенців. Вважається, що найдавнішим народом, який населяв острови, були айни. На островах Кюсю і Сікоку та на півдні Хонсю вони змішувалися з австронезійськими племенами, а на Хоккайдо - з вихідцями зі східного узбережжя материкової Азії. В середині I тисячоліття до н.е. на Японських о-вах з'явилися т. зв. протояпонські племена. Розвиток культур цих племен відбувався аж до V ст. н.е. у тісній взаємодії з австронезійсько-айнськими племенами.

У VІ-VІІ ст.ст. народ, що населяв Японські о-ви, сприйняв деякі елементи китайської і корейської культур, а у VІІІ ст. на півдні Кюсю завершилася асиміляція австронезійців. У цей же час почалося заселення північної половини о.Хонсю, а місцеве айнське населення почасти змішалося з прибульцями, а почасти було витіснене у більш північні райони, на о.Хоккайдо.

Мова

Хоча Японія відносно невелика країна, у японській мові виділяють три основні групи діалектів - північно-східну, південно-західну і центральну - і безліч говорів. Осібно тримається діалект рюкюсців. В основі літературної стандартної мови лежить говір одного з центральних діалектів - міста Токіо і рівнини Канто. Завдяки телебаченню токійський діалект дуже поширений. Японська мова, як і китайська, базується на ієрогліфічній основі, писемність запозичена в V-VІ ст.ст. у Китаї. У Х ст. була створена власна абетка - кана, що складається з двох фонетичних різновидів - хірагана і катакана. Звичайно корені слів записуються ієрогліфами, а за допомогою кана - службового дієслова - закінчення дієслів і граматичні частки. Слова, для яких немає китайських ієрогліфів, на письмі виражаються також з використанням кана. Мова постійно поповнюється великою кількістю іноземних слів, переважно англійських.

Розміщення населення. Міста

У Токіо разом з префектурами проживає понад чверть всього населення країни. Приблизно половина компаній, установ і засобів масової інформації мають свої штаб-квартири в столиці. Там же розташовані приблизно 85% діючих в Японії іноземних фінансових організацій.

Стрімке зростання населення Токіо призвело до перевантаження громадського транспорту, сприяло будівництву висотних будинків і помітному підвищенню цін на землю, що сягнули максимуму на початку 1990-х років.

Один із планів перспективного розвитку Японії передбачає використання концепції "технополіса", що припускає створення галузей промисловості, які базуються на застосуванні передових технологій, у центрах, що мають університети із сучасними дослідницькими лабораторіями і висококваліфікованими кадрами. Більш радикальна і цінна ідея - перенести столицю в Сендай або Нагою.

Тенденції

У 2000 р. в Японії була зафіксована рекордна кількість розлучень - 254255 - на 5% більше, ніж у 1999 р. Цей сумний рекорд можна назвати черговим: кількість розлучених пар неухильно зростає вже протягом 9 років поспіль. Згідно з повідомленнями Міністерства охорони здоров'я, праці і добробуту Японії, уперше збільшення кількості розлучень було зафіксоване в 1964 р., а в 1971 р. вперше була перевершена стотисячна межа. Згаданий показник досяг свого піку (179150 розлучень) у 1983 р., після чого виникла слабка тенденція до зниження, однак, це тривало недовго: у 1991 р., разом з крахом "економіки мильної бульбашки", крива кількості розлучень у Японії знову вперто поповзла догори.

Кількість сімейних пар, що розлучилися, проживши разом менше 5 років, збільшилася на 5,7%, сягнувши позначки 96216 тис. пар, що становило 36,4% від загальної кількості розлучень. Також зросла і кількість розлучень серед пар, сімейний "стаж" яких налічував 20 і більше років.

Шлюби в Японії

За даними японського Міністерства охорони здоров'я, праці і добробуту, у 2000 р. в Японії справили 798140 весіль - на 4,7% (36112 весіль) більше, ніж у попередньому, 1999 році. Більше того, 2000 р. побив рекорд останніх 20 років.

На початку 70-х років Японія вже зіштовхувалася з "весільним бумом". Тоді число весіль перевищило 1 млн. у рік, а пік припав на 1972 р. - 1099984 пари вирішили зв'язати свої долі священними узами шлюбу. Після цього весільна "епідемія" пішла на спад - аж до 1988 року. З 1993 р. ситуація з весіллями більш-менш стабілізувалася - різких злетів, як, втім, і падінь більше не спостерігалося.

У 2000 р. середній вік наречених, які вийшли заміж уперше, піднявся до 27,0 років проти 26,8 років у 1999 р. Середній вік жениха також піднявся до 28,8 років проти 28,7 років у 1999 р. Схоже, серед жителів Країни Вранішнього Сонця ранні шлюби тепер не в моді.

Народжуваність

У японському суспільстві виникла загрозлива тенденція до зниження народжуваності. Під впливом так званого "синдрому малодітності" японські жінки все частіше воліють мати не більше однієї дитини, а то й зовсім залишатися без дітей. За прогнозами Інституту населення і соціальної безпеки, до 2025 р. працездатне населення Японії скоротиться на 10% і становитиме 60 млн. осіб, у зв'язку з чим, починаючи з 2005 р., на 6,7% зменшаться показники ВВП. Першим тривожним "дзвінком" стали результати загальнонаціонального перепису населення за 2000 р., виходячи з яких зростання населення становило всього 0,2%. Перепис також засвідчив, що з 1995 р. населення Японії збільшилося на 1,1% (1 млн. 34 тис. чоловік) і становило 126 млн. 91 тис. осіб - найнижчий показник приросту населення з часу Другої світової війни. Отже, у 2000 р. Японія "опустилася" на 9 позицію за чисельністю населення у світі.

Якщо раніше для більшості японських жінок заміжжя і народження дітей вважалося основним життєвим пріоритетом, то останнім часом потенційні дружини і матері все частіше воліють мати успішну кар'єру. Сучасні японські жінки стурбовані так званою проблемою "втрачених можливостей" - вони вже не хочуть приносити своє життя "на вівтар" родині, повністю присвячуючи себе домашнім турботам. Крім того, навіть у разі, якщо працююча жінка вирішує скористатися відпусткою по догляду за дитиною і згодом знову повертається на роботу, її фінансові втрати становлять, щонайменше, 60 млн. ієн, включаючи зарплату і пенсійні виплати, які вона втратила. Незважаючи на те, що японський уряд вживає деяких заходів для підтримки працюючих жінок, цього явно недостатньо. Один із заходів - збільшення числа дитячих садків і ясел. Наприклад, Компанія Yakult Honsha Co. - великий виробник ферментованих молочних продуктів, має близько 1 тис. 473 дитячих садка, куди службовці компанії щодня відводять своїх дітей.

2)Країни Латинської Америки, регіональній огляд

2)Країни Латинської Америки. Регіональний огляд.

ати?нська Аме?рика — регіон Америки, де романські мови — тобто мови що походять від латинської мови — офіційні або найважливіші мови спілкування. Інші лінгвістичні області Америки за своїми державними мовами європейського походження – Англо-Америка, де переважає англійська мова, і голландськомовні Суринам, Нідерландські Антильські острови і Аруба. Гренландія, яка з політичної точки зору пов'язана з Данією і де поширена данська мова, часто розглядається як частина Європи, незважаючи на те що географічно це частина Північної Америки.

Визначення поняття «Латинська Америка» дещо змінюється. З соціо-політичної перспективи, Латинська Америка загалом включає території Америки, де переважають іспанська або португальська мови: Мексика і більшість Центральної Америки, Південна Америка і Вест-Індія (або Карибський регіон). У такому розумінні це синонім поняття Іберо-Америка. Території, де поширені інші романські мови, наприклад французька (канадська провінція Квебек) або креольські (похідні) мови, часто не розглядаються як частини Латинської Америки, незважаючи на французьке походження поняття. Іноді, особливо в Сполучених Штатах, термін «Латинська Америка» використовується для посилання на всю частину Америки на південь від США, зокрема такі країни як Беліз, Гайана, Ямайка, Барбадос і Суринам, де переважають не романські мови. З другого боку, особливо в Бразилії, цей термін посилається винятково на іспанськомовні країни цієї області.

Геополітично, Латинська Америка поділяється на 33 незалежних держави і декілька залежних територій. Бразилія - безумовно найбільша країна Латинської Америки, як за площею, так і за населенням. Її державна мова, португальська, відокремлює її від інших латиноамериканських країн, у переважній більшості з яких державна мова - іспанська.