Розділ перший

33

на археологічних пам'ятках Правобережжя Дніпра, а «со­нячні» та «місячні» символи — на Лівобережжі.

Зміна функцій божеств окремих племінних угрупо­вань східних слов'ян має численні аналогії в багатьох на­родів світу на етапі переходу до цивілізації. Наведені ма­теріали цілком вписують релігію Київської Русі кінця І тисячоліття н. є. до політеїзму (багатобожжя) — най­більш усталеної, майже повсюдної форми релігійно-міфологічних систем, що відповідала структурі давніх де­ржав. Хоча поступово в усіх політеїстичних релігіях (це вже відзначалося на початку розділу) виокремлювалася фігура верховного, головного божества: у греків — Зевса, у римлян — Юпітера, у вавілонян — Мардука, у япон­ців — Аматерасу, — зверхність одного бога (в нашому випадку Перуна) майже ніде не спричинялася до знева­ження всього сонму великих і малих богів. З перетворен­ням племінних богів на великі божества державного культу лише змінюються їхні функції. Відтепер боги охо­роняють недоторканність держави, захищають її внутрішній устрій, освячують владу царя: цар — улюбле­ний син богів або головного бога, їхній помазанець '. Як і скрізь у світі, язичництво східних слов'ян віднайшло своє місце в новому історичному середовищі.

Мифы народов мира. — ТІ — М, 1980. — С. 178.

Розділ _ы другий

ПОШИРЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА ТЕРИТОРІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ І ПРИЧИНИ ЙОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ

ілралельно з розвитком східнослов янського ічництва на території Східної Європи поступово розро­їлися пагінці нової, християнської віри. Для першої по-зини І тисячоліття н. є. можна означити дві місцевості, осих частина істориків і археологів кінця XIX — XX ст. ічала її поширення. Перша з них — це Кримський острів, точніше, його узбережжя, де мешкало змішане :цьке й автохтонне населення.

Цей регіон привернув до себе увагу давно: вже на імі двох останніх століть середньовічний Корсунь (ан-ший Херсонес, околиці сучасного Севастополя) спра-ливо вважався в історіографії центром проникнення юї релігії на східноєвропейські землі, сполучною лан-о (Константинополь — Корсунь — Київ) між антійською імперією та Київською Руссю в часи хри-янізації останньої наприкінці І тисячоліття н. є. Для підтвердження помітної ролі Корсуня в христи-зації східноєвропейського населення використовувала-легенда про діяльність у цьому місті Климента — гього спадкоємця апостола Петра на єпископській ка-(рі Риму. Створення першого єпископства в Корсуні

Розділ -

другий 55

датується періодом гонінь на християн за правління імператора Діоклетіана, коли «мученики херсонеські» творили чудеса, проповідували ідеї Христа й були розтер­зані язичниками. Проте, як незрідка бувало, всі ці цер­ковні перекази та легенди виникли значно пізніше від подій, про які вони (реально чи нереально) розповідають. Про це писав, зокрема, І. Франко, який грунтовно вив­чав писемні джерела:

«Ті легенди не мають, одначе, історичної підстави, так само як не має її традиція про участь корсуньського єпископа на І Нікейському соборі 325 р. Можна зупинитися на тій думці, що християнство в Корсуні утвердилося десь при кінці IV віку, а перше офіціальне свідощпво про існування корсуньського єпископства маемо в ак­тах другого вселенського собору в Ефесі 381 p., під якого ухвалами підписався між іншим корсунь-ський е-пископ Апотерій»¹.

Справді, згідно з археологічними джерелами, для рим­ського часу (перші століття нашої ери) тут відомі лише окремі знахідки з християнською символікою. Згодом, у V — VII ст., вже з'являються перші кам'яні споруди для відправлення християнської служби — церкви у формі базиліки, а також поховальні склепи, в особливостях об­ладнання яких простежуються риси нової обрядовості. Побічним підтвердженням того, що тільки в другій поло­вині І тисячоліття н. є. в Херсонесі цілком перемагає християнська релігія, може служити факт існування тут обряду кремації померлих аж до V ст. (проти цього ри­туалу Церква виступала найзапекліше вже з часів пер­ших вселенських соборів).

Не підтверджується археологічно й версія про чудеса єпископа Капітона, якого імператор Костянтин начебто відразу ж після Нікейського собору послав до Херсонеса, і він тут здійснив диво: увійшов до розпаленої вапнооб-