15.Спеціалізація господарства Подільського району

Район потребує розв'язання багатьох ек., соц. і природоохоронних питань. Серед них - охорона від хіміч. забруднення ґрунтів, збереж. в них гумусу, впорядкування численних малих міст і смт, поліпшення автомобільних шляхів тощо. Поділля виробляє близько 15% загальноукр. випуску с/г продукції. Це - важливий район в-цтва зерна. Тут зосереджені найбільші площі цукрових буряків в Україні. Виробничу спеціалізацію південної придністровської частини визначає овочівництво, зокрема вирощ. ранніх овочів.

Характерною особливістю району є порівняно низька землезабезпеченість. На одного працездатного, зайнятого в сільському господарстві, припадає майже вдвічі менше сільськогосподарських угідь, ніж у цілому в Україні. До складу Подільського економічного району входять три області (Тернопільська, Хмельницька та Вінницька) загальною площею 60,9 тис. км²; чисельністю жителів 4,3 млн.осіб. Район межує з Молдовою, а також п’ятьма економічними районами України. Розміщений він між двома важливими паливно-сировинними базами країни: Передкарпаттям та Придніпрв’ям. Подільський регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі: залізниці, шосейні дороги, трубопроводи. До природніх ресурсів Подільсько-економічного району, що мають комплексотворний характер,належать сільськогосподарські і часткові лісові, а також мінеральні, водні та рекреаційні ресурси. Територія Подільсько-економічного району характеризується помірно- контенентальним кліматом з великим впливом циклонів в усі пори року і з найбільшою кількістю опадів у травні – липні. Серед мінеральних ресурсів Подільсько-ек. району провідне місце належить групі корисних копалин, зокрема природних будівельних матеріалів: сировини для виробництва цементу, в’язких матеріалів, цегли, церепиці, щебеню, облицювальних плиток кераміки тощо. Середня густота населення 74,9 чол./км². Найгустіше заселене Придністров’я (117 чол./ км²), рідше – північна чатина району (58 чол./ км²). Трудові ресурси економічного району становлять понад половину загальної чисельності населення, але ця частка поступово знижується. Дуже зменшується працездатне населення у сільських місцевостях, що впливає на зростання демографічного навантаження на зайняте населення.

16.Наукові напрямки і теорії рпс

Одним із основних завдань РПС і регіональної економіки є дослідження просторових закономірностей і просторової організації. В основу цього напряму спочатку було покладено розміщ. в-цтва. Шаблій О.І. виділяє такі спільні риси усіх „теорій розміщення”: розміщ. господарства чи його окремих секторів розглядається як результат дії певних чинників; йшлося головним чином про локалізацію, вибір точного місця зосередження окремого підприємства чи групи підприємств, у тому числі взаємопов’язаних; локалізація обґрунтовувалася на підставі ек. критеріїв: мінімізація затрат на створ. підприємства чи виробництва продукції на ньому, і перевезення її до споживача; максимізація прибутку чи так званої „народногосподарської ефективності”. У радянський час з’явилася теорія „комплексного розміщення продуктивних сил”, яка ґрунтувалася на ідеї спеціалізації районів у всесоюзному масштабі, що не мало під собою економічних підстав та не сприяло ефективному використанню капіталовкладень. Тюнен розглянув модель ізольованої держави, яка характеризується рівнинним рельєфом з однорідною родючістю ґрунтів. Споживачем с/г продукції є столиця, яка розташована у центрі. Транспортув. продукції від виробника до споживача здійснюється найкоротшим шляхом. Витрати на транспортування прямо пропорційні до відстані, ваги товару і його здатності до псування. На рину у столиці діє вільна конкуренція між виробниками, а виробники с/г продукції не обмінюються нею. Під впливом зміни 3-х чинників від центру країни до периферії формується спеціалізація с/г-в-цтва у вигляді концентричних кілець. Формується 7 зон: 1. „Вільне” приміське госп.. Тут вартість землі найдорожча, намагаються якомога ефективніше використовувати її, збираючи по декілька врожаїв. Капіталовкладення на одиницю площі тут найвищі. Продукція цієї зони збувається на ринку у столиці. Як правило це продукція, що швидко псується, малотранспортабельна. 2. Лісове господарство. Функцією господарства є заготовка палива (дров) для столиці, а також будівельних матеріалів. 3. Інтенсивне шестипільне землеробство і стійлове господарство. 4. Зернове господарство і вигінне скотарство. 5. Трипільне зернове госп. 6. Екстенсивне тваринництво. 7. Натуральне господарство.