Борисфеніда ( від грецької назви Дніпра - Борисфен )

Грецьке поселення на півострові ( нині острів ) Березань , найраніша в Північному Причорномор'ї айпокія , заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н.е. . На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом , який згодом був перенесений до поселення , що одержало назву Ольвія . В 1 половині 6-го ст. до н.е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення , котрі становили сільську округу Борисфеніди . Остання існує й у 5 ст. до н.е. , а з кінця 4 ст. до н.е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в 1 ст. н.е.

Починаючи з останньої чверті 7 ст. до н.е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією . Площа населення, що зберіглася , становить близько 10 га . Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування . Розкопанно залишки апсидального храму , некрополь 5 ст. до н.е. Ранні культурні шари Борисфеніди багаті на знахідки грецького посуду .

Ольвія

Ольвія – давньогрецькою мовою означає -"щаслива" . Розташована на правому березі Південнобузького лиману . Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника . Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії до цих пір нема . Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі 7-6 ст.до н.е. чи в першій половині 6 ст. до н.е. вихідцями з району Мілета і проіснувала до середини 3 ст.

Топографічно Ольвія складалася з трьох частин - Верхньої , Терасної та Нижньої . Остання вже після загибелі міста була зруйнована водами лиману . На етапі розквіту наприкінці 4-3 ст. до н.е Ольвія займала територію площею близько 55 га , численість її мешканців становила близько 20 тисяч .

В історії міста й держави простежуються два великі періоди .

Перший охоплює час від заснування тут колонії до середини 1 ст. до н.е. Забудована в другій половині 4 ст. до н.е. однокамерними землянками та напівземлянками , в 5 ст. до н.е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста вигляду . В 5 ст. до н.е в ній , за Геродотом , уже існували укріплення та палац Скіфського царя Скіла .

Житлові споруди Ольвії - звичайно одноповерхові з підвалами . Відкрито залишки агори ( площі , навколо якої зосереджувалися торгові ряди , будинки суду , магістратур ) . Виявленно священні ділянки .

Деякий час Ольвія входила до фінського морського союзу . Мала розвинуті торгівельні та культурні зв'язки , мала свої гроші - спочатку це були литі "дельфінчики " , трохи пізніше аси , а з середини 5 ст. до н.е. карбує звичайні для античного світу монети .

Економічну базу поліса становило сільське господарство , розвивалися ремесла й торгівля .

В період з останньої третини 4 по середину 3 ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення . Виник новий тип сільських поселень у вигляді колективних садиб . Проте з кінця 3 ст. до н.е. починається поступовий занепад . У 2 ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії Скілура . З кінця 2 ст. до н.е. по 70 роки 1ст. до н.е. перебувала під владою Мітрідата 6 Євпатора - царя Понтійської держави . Після цих подій місто остаточно занепало й було добите гето-дакійськими племенами .

Наприкінці 1 ст. до н.е. починається поступове відродження Ольвії , що стає початком другого періоду , що проходить під знаком римських впливів.У цей час територія городища скоротилася майже втроє його забудова була скупченою і бідною .

Близько середини 1 ст. до н.е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів , проте незабаром звільняється .

В середині 2 ст. до н.е. місто увійшло до складу Нижньої Мезії .

2 ст. - перша половина 3 ст. н.е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби . В 40-і й потім 70-ті роки 3 ст. н.е. Ольвія зазнає навал готів . Життя в місті остаточно завмирає не пізніше другої четверті 4 ст. н.е.

Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько 500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися , а в перші століття поховання почали розміщувати навіть на залишках самої Ольвії єлліністичної доби у звичайних грунтових прямокутних у плані ямах - на дні або в підбоях вирізуваних у стінках цих ям . На земній поверхні над похованням звичайно встановлювалися камяні надгробки у вигляді стел , антропоморфних зображень , вівтарів . У 4 ст. до н.е зявляються земляні склепи , що складалися з поховалльної камери та дромоса (вхідного похилого коридору) . Пізніше починають ховати в кам'яних склепах , над якими зводились грунтові насипи . Найвищої досканалості споруди цього типу досягають у другій - першій половині 3 ст.н.е. , коли будувались монументальні кургани з кам'яними крепідами . Саме тут використовувались напівциліндричні розпірні склепіння й високоякістні кам'яні мури (найвидатнішими зразками цієї архітектури є склепи курганів - Зевсового , Єврисивія та Арети.) .