21. Напрямки соц. Політики. Об’єкт і суб’єкт соц. Політики

Способом реалізації соціальної політики є система соціального захисту і соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.До суб'єктів соціальної політики належать людина, держава, суспільство, соціальні спільності та інститути, політичні партії, громадські організації, асоціації громадян, колективи, фонди, принципово нові для українського суспільства суб'єкти, зокрема соціального захисту (підприємці, роботодавці), і суб'єкти, що здійснюють діяльність у різноманітних формах як у межах інституціональних структур, так і на громадських самодіяльних засадах. Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

23. Взаємозв’язок соц. Політики і соц. Роботи.

В  останні роки все частіше постає питання про обумовленість соціальної роботи соціальною політикою держави, оскільки зміст і спрямованість останньої служить не лише змістовою, але й організаційною основою соціальної роботи, виконуючи водночас надзвичайно важливу методичну функцію стосовно до останньої.Спираючись на законодавчу базу і підзаконні нормативно-правові акти, різні структури органів державного управління, соціальна політика прагне створити передумови для адаптації людини до умов життєдіяльності, які постійно змінюються у часі і просторі.Без сумніву, соціальна політика не може бути оформлена гарними гаслами і деклараціями, вона перш за все, має врахувати інтереси і потреби соціальних, професійних, національних, різновікових і різностатевих груп населення. І чим глибше будуть, вивчені і усвідомлені життєві потреби населення, умови й можливості їх реалізації, тим точніше і повніше вони будуть представлені у завданнях соціальної політики, а отже, більш успішно вирішуватись у практиці. Тобто, можна сказати,що соціальна політика (як методологія) і соціальна робота (як практика) – це дві взаємообумовлені, взаємодіючі сторони, які включають науково-пізнавальний і практично-організаційний компоненти. Водночас слід зазначити, що, у свою чергу, соціальна робота з її розгалуженою структурою органів управління у різних регіонах, з широкою мережею центрів соціальної допомоги населенню здійснює досить активний вплив на соціальну політику. Вбираючи в себе практично-організаційний компонент соціальної політики держави, вона забезпечує реальність останньої, перевіряє її життєздатність. У цьому і проявляється діалектика взаємодії соціальної політики і соціальної роботи, хоча соціальна робота за своїм змістом значно багатша за соціальну політику, більш динамічна, рухливіша, і в той же час вона періодично визнає більшу стійкість і визначальний характер соціальної політики

22. Компоненти та завдання соц. Політики

Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб’єктами такої політики, соціальному розвитку згідно з вимогами об’єктивних закономірностей суспільного прогресу. Іншими завданнями можна вважати забезпечення чіткого функціонування суб’єктів соціальної політики, узгоджуваної діяльності різних її елементів, формування їх оптимального співвідношення та підтримання необхідних пропорцій між ними.Стратегічним завданням соціальної політики є запобігання негативним соціальним явищам, недопущення зниження добробуту широких верств населення та забезпечення зростання інтегрального показника людського розвитку, запровадженого ООН у 1990 р.Серед актуальних і невідкладних завдань соціальної політики Уряду України провідне місце має належати питанням удосконалення системи заробітної плати, забезпечення її органічної залежності від кінцевих результатів праці самих працівників і підприємств у цілому; забезпечення регулюючої функції мінімальної заробітної плати; вдосконалення міжвідомчих і міжкваліфікаційних співвідношень заробітної плати, усунення деформації та необґрунтованих відмінностей в оплаті; упорядкування системи оплати праці в організаціях і установах бюджетної сфери.Важливе місце серед завдань соціальної політики належить ство­ренню нових економічно доцільних робочих місць, особливо в тру­донадлишкових районах та галузях, і формування державного замовлення на проведення громадських робіт з метою пом’якшення безробіття. Їх розв’язання сприятиме підвищенню рівня життя на­селення, поліпшенню матеріального становища й умов життя пра­цівників та скороченню кількості малозабезпеченого населення.

Науково-пізнавальний компонент соціальної політики виступає як результат аналізу й осмислення потреб, які з'явилися у суспільстві, тенденцій розвитку соціальних процесів як узагальненою результату й оцінки попереднього етапу соціальної політики. Це дає змогу органам державного управління виробити концепцію соціальної політики і формулювати її головні завдання й напрямки, які проявляються у соціальній роботі.Практично-організаційний компонент соціальної політики держави пов'язаний безпосередньо з реалізацією концептуальних положень і стратегічних завдань. Саме названий компонент дозволяє глибоко усвідомити зміст соціальної політики й умови її реалізації; підбір і розстановку кадрів для вирішення окреслених завдань; визначення функцій виконавців, їх повноважень і відповідальності, наявність ресурсів і засобів4 координація зусиль і дії у реалізації завдань; поетапне виконання завдань.