1. Група як складова соціальної структури суспільства. Класифікація груп.

Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи - спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуван­нями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків. Соціальна група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об'єктивно, але й усвідомлюються суб'єктивно. Наприклад, свою групову при­належність і солідарність молодь відчуває подібно до того, як і пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін. Необхідні ознаки групи: • стійкі, постійно відтворювані зв'язки; • наявність єдиної загальногрупової мети; • прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні .Для первинних груп характерна постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоцій­ним забарвленням. Для вторинних груп характерні лише функціональні, обо­в'язкові контакти, пов'язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп. Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв'язків, є мала група. Мала група - кількісно невелика сукупність людей, об'єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача та ви­конують функцію соціального контролю. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп (найбільш яскраво ці ознаки проявляються в такій малій соціальній групі, як сім'я). Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда .До вторинних належать великі групи. Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме: • вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії; • у них немає групових норм, неписаних правил; • соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами. Залежно від ідентифікації людини з групою виділяють: • інгрупи - це групи, що їх людина визнає своїми, іденти­фікує себе з ними, вважає себе їхньою часткою (сім'я, родичі, друзі та ін.); • аутгрупи - це такі групи, котрі людина сприймає як "інші", "чужі", до яких вона не належить; • референтні групи - це реальні чи умовні соціальні спільноти, котрі індивід сприймає як узірець, і на норми, цін­ності й ідеали яких він орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи, особистість вносить власне корективи у власне життя, наближаючи реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальнійадаптації, пропонуючи людині готові зразки поведінки, ви­роблені й апробовані іншими групами.

№ 61

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – по­літичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, осві­ти, мистецтва – духовні Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони іден­тичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взає­модії, що виникає між різними суб'єктами (соціальними спільнота­ми, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб'єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

№81

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобіль­ності: • горизонтальна - передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; • вертикальна — передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхід­ною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що ха­рактерна для цілої групи. Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну). Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків. Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять

№79

Вирішення конфлікту.

Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Саме завершення, а не тимчасове припинення. Усунення, припинення інциденту - необхідне, але недостатня умова погашення конфлікту. Часто, припинивши активну конфліктну взаємодію, люди продовжують шукати його причину. І тоді загаслий було конфлікт спалахує знову.

Вирішення соціального конфлікту можливе лише при зміні конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту.Можливе також вирішення соціального конфлікту шляхом зміни вимог однієї з сторін: суперник йде на поступки і змінює цілі своєї поведінки в конфлікті. Конфлікти можуть приймати саму різну форму - від простої сварки двох людей до великого військового або політичного зіткнення з участю мільйонів. Всім конфліктам властиві чотири основних параметри:

• причини конфлікту;

• гострота конфлікту;

• тривалість конфлікту;

• наслідки конфлікту.

• Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.

Розв 'язання конфлікту — це повне чи часткове усунення при­чин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасни­ків конфлікту.Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною скла­довою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження кон­фліктів.Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізу­вати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже — і ймовірності виник­нення конфлікту у майбутньому.Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонен­та, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернатив­ні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до спів­робітництва.Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлік­ту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права. Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту. Стратегії виходу із конфліктукомпроміс — часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони;співробітництво — конструктивне розв'язання проблеми конфлік­ту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, по­зицій, узгодження інтересів;домінування — задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сто­рін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення;пристосування — вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї непра­воти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього . Управління конфліктами — це цілеспрямований вплив відпо­відних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:• уникнення їх конфліктної взаємодії,• усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,• а у разі їх виникнення — корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів йо­го конструктивного розв'язання.

№ 86