48. Облік цінних паперів у портфелі банку до погашення.

У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, які мож­на визначити, а також з установленим строком погашення. БЦП відносяться до портфеля до погашення, якщо банк має намір та здатність утримувати їх до строку погашення з метою отримання відсоткового доходу. Банк не має права первісно обліковувати боргові цінні папери портфелі до погашення, якщо:

1) немає фінансових ресурсів для фінансування цінних паперів погашення; 2) існує юридичне або інше обмеження, яке може перешкодити наміру банку утримувати цінні папери до погашення; 3) протягом поточного фінансового року або двох попередніх фінансових років банк продав інвестиції, утримувані до погашення, незадовго до дати їх погашення. Придбані БЦП первісно оцінюються та відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю (у розрізі таких складових ціни: номінальна вартість, дисконт або премія, сума нагромаджених відсотків на дату придбання). Комісійні витрати та інші витати, пов'язані з придбанням БЦП, збільшують (зменшують) суму премії (дисконту) на дату їх придбання. Правилам обліку цінних паперів у портфелі до погашення притаманні всі механізми, вже описані вище. Банк постійно на дату балансу оцінює свій намір та здатність утримувати ЦП до настання дати погашення. Якщо ж у нього ви­никає сумнів щодо можливості і доцільності подальшого обліку ЦП у портфелі до погашення, то виконується операція з їх пере­ведення до портфеля на продаж. Подібні процедури можливі за таких обставин:погіршення кредитоспроможності позичальника; зміна норм податкового законодавства; об'єднання або ліквідація банку; зміна вимог до власного капіталу: підвищення ризиків.

48. Методи оцінки та облік довгострокових фінансових інвестицій банку в асоційовані та дочірні компанії у балансі.

Інвестиції обліковуються за методом участі в капіталі на останній день місяця, в якому об'єкт інвестування набуває ознак асоційованої та дочірньої компаній. Для обчислення суми корегування балансової вартості інвес­тицій в асоційовані та дочірні компанії, шо обліковуються за ме­тодом участі в капіталі, необхідно визначити частку банку в чис­тому прибутку (збитку) емітента за звітний період і частку банку у змінах власного капіталу емітента за звітний період. Сума частки банку у чистому прибутку (збитку) емітента ви­значається пропорційно до частки банку у статутному капіталі емітента й обліковується проведенням: Д-т Рахунки груп 410, 420. К-т 6310 «Дохід від інвестицій в асоційовані компанії» або К-т 6311 «Дохід від інвестицій у дочірні компанії». Якщо емітент звітує про збитки, то це свідчить про зменшення вартості і фінансової інвестиції. В обліку реєструється бухгалтер­ське проведення: Д-т 7310 «Витрати від інвестицій в асоційовані компанії». Д-т 7311 «Витрати від інвестицій у дочірні компанії». К-т Рахунки груп 410,420 (у розрізі емітентів). Одночасно з розрахунком збільшення (зменшення) вартості інвестицій шляхом врахування права банку на частку від чистого прибутку звітного року обчислюється частка банку у зміні загаль­ної величини власного капіталу емітента, При цьому зміни за ра­хунок чистого прибутку вдруге не враховуються. В такому випа­дку підвищення (зниження) вартості інвестицій спричинює зрос­тання власного капіталу банку і реєструється записом: Д-т Рахунки груп 410, 420. К-т № 5103 «Результати переоцінки інвестицій в асоційовані та дочірні компанії»

48. Загальні правила обліку валютних операцій. Принцип мультивалютності. Характеристика та порядок застосування рахунків для обліку валютної позиції Правила обліку валютних операцій базуються на принципі мультивалютного плану рахунків комерційного банку. Мультивалютність плану рахунків полягає в тому, що банківські опе­рації однотипного економічного змісту як в іноземній, так і в на­ціональній валюті обліковуються за одними й тими балансовими рахунками. Однак слід звернути увагу на той факт, що мультивалютність притаманна не всім класам рахунків. Мультивалютны­ми є рахунки, які належать до перших чотирьох та дев'ятого класів Плану рахунків. Облік за рахунками п'ятого, шостого і сьомого класів ведеться лише в національній валюті. Необхідно усвідомити, що важливими елементами методи­ки обліку операцій в іноземній валюті є: курси валют (офіцій­ний та ринковий), часові періоди (дата валютування, дата опера­ції, дати розрахунків), процедура переоцінки монетарних статей у зв'язку зі зміною офіційного курсу гривні щодо інших валют, за якими ці статті обліковуються в аналітичному обліку. Порядок обліку за мультивалютними рахунками передбачає ведення аналітичного обліку за цими рахунками у подвійному вимірі: в іноземній валюті за номіналом та гривнях за офіційним курсом НБУ. Цифровий код валюти відповідно до загального класифікатора валют країн світу є обов'язковим параметром ана­літичного рахунку. У номері аналітичного рахунку код валюти повідомлений як три останні знаки зазначеного номера. Валют­ний курс визначає вартість іноземної валюти у грошовій одиниці України. У встановлених НБУ межах комерційний банк може визнача­ти ринковий валютний курс, відмінний від офіційного валютного курсу. Часто проведення валютної операції здійснюється в декіль­ка етапів. Тому важливою характеристикою валютної операції є часові параметри її проведення: дата операції, дата валютування і дата розрахунку. За датою укладання угоди про обмінну валютну операцію у банку виникає умовна вимога чи умовне зобов'язання, тобто право отримати від партнера або поставити партнеру в майбут­ньому на встановлену дату валютування за зазначеною ціною пев­ний обсяг валюти. Такі угоди за датою операції відображаються за позабалансовими рахунками. За датою валютування і датою розрахунку наслідки ва­лютних операцій банку відображуються за балансовими рахун­ками. Найчастіше дата розрахунку і дата валютування збі­гаються. Різниця між ними виникає у разі здійснення пере­доплати за поставку валюти або, навпаки, в умовах відстрочки платежу. В такій ситуації для обліку операції використовують­ся і рахунки обліку дебіторської та кредиторської заборгова­ності. Такий елемент методики обліку банківських операцій, як пе­реоцінка стосовно операцій в іноземній валюті, має певні особ­ливості порівняно із загальними підходами щодо переоцінки ак­тивів. Насамперед важливо зауважити, що у фінансовій звітності всі статті поділяються на монетарні та немонетарні. До монетарних рахунків належать рахунки, на яких обліко­вуються грошові кошти та інші активи і зобов'язання, що підля­гають отриманню або сплаті у фіксованій сумі грошей чи їх екві­валентів. До таких активів і зобов'язань відносяться: кредиторська заборгованість з придбання активів; дебіторська заборгованість з продажу активів (основних за­собів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів). Важливим елементом обліку валютних операцій комерцій­ного банку є валютна позиція. Валютна позиція банку — це співвідношення між його активами та зобов'язаннями з урахуванням позабалансових вимог і зобов'язань в інозем­ній валюті. її стан і розмір визначаються шляхом зіставлення балансових активів та позабалансових вимог в іноземній валю­ті з балансовими й позабалансовими зобов'язаннями в інозем­ній валюті. За результатами оцінки вирізняють три типи валютної позиції: закрита валютна позиція, коротка відкрита валютна позиція та довга відкрита валютна позиція. До валютних операцій банку, що пливають на стан і розмір валютної позиції, відносяться операції, які здійснюються у двох різних валютах, зокрема:

1. купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, включаючи строкові валютні операції (спотові, форвардні), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2. нарахування, отримання, сплата витрат та отримання доходів в іноземній валюті;.

3. надходження коштів в іноземній валюті до статутною капі­талу;

4. погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

5. формування резервів в іноземній валюті за рахунок витрат;

6. купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту. Слід підкреслити, шо операції в іноземній валюті, які здійс­нюються в одній валюті, не призводять до змін у розмірі валют­ної позиції банку. За наявності відкритої валютної позиції банк перебуває в зоні ризику. Така економічна ситуація може спричи­нити як отримання додаткових доходів, так і зазнання додаткових витрат у разі зміни валютного курсу. Національний банк регулює валютні ризики комерційних банків шляхом встановлення норма­тивів з валютної позиції. Такий підхід зумовлює необхідність упровадження інструменту обліку валютної позиції банку. Для відображення в обліку валютних операцій, наслідки яких викликають зміни у стані валютної позиції, використовують тех­нічні рахунки:

3800. АП — «Позиція банку щодо іноземної валюти та бан­ківських металів»;

3801. АП — «Еквівалент позиції банку щодо іноземної ва­люти й банківських металів»;

9920 АП — «Позабалансова позиція банку за іноземною валютою і банківськими металами». Технічний рахунок — це рахунок, який не несе економічного навантаження і використовується для допоміжних завдань. Роз­мір валютної позиції не є економічним об'єктом фінансового об­ліку і не належить до жодного з елементів фінансової звітності. Тому залишки за рахунками 3800 та 3801 у балансі не відо­бражаються. Слід зауважити, що в аналітичному обліку валютна позиція визначається окремо з кожної валюти. Рахунки обліку стану валютної позиції за структурою є ак­тивно-пасивними. Рахунок 3800 призначений для відображення операцій з іноземною валютою. За дебетом рахунку обліковуєть­ся вартість іноземної валюти, що збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію. За кредитом фіксується вар­тість іноземної валюти, шо скорочує коротку чи підвищує довгу відкриту валютну позицію. Рахунок 3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної ва­люти та банківських металів» є контррахунком до рахунку 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти і банківських металів». Він призначений для обліку грошового еквівалента позиції щодо іноземної валюти, яка обліковується за рахунком 3800. Аналітичний облік за рахунком 3800 здійснюється в под­війній оцінці, як і за іншими валютними рахунками із застосу­ванням офіційного валютного курсу. За рахунком 3801 відоб­ражається лише гривневий еквівалент залежно від умови дого­вору або за офіційним курсом чи за комерційним валютним курсом. Методика обліку стану валютної позиції передбачає, що наприкінці операційного дня суми залишків у гривневому еквіваленті за технічними рахунками 3800 і 3801 і одним ко­дом іноземної валюти повинні бути рівними за величиною. Різ­ниця між сумами залишків у відповідній іноземній валюті за аналітичними рахунками 3800 та 3801, яка може виникати тільки у разі курсової різниці, відображається за рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банків­ськими металами».