28. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Особливо індивід означає неподільну далі частку якогось цілого. Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.

Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Філософія як специфічний тип знання. Свого часу Кант сформулював три питання, які мають принципове значення для філософії: що я можу знати, що я повинен робити, на що я можу сподіватися. Ці питання відображають 3 типу відносин людини до світу: познавательное (гносеологія), практичне (праксіологія), ціннісної ве (аксіологія). Кант підкреслював, що без знань не можна стати філософом, але одних знань мало, тому що справжній філософ - практичний, сприймали розробляються вченням і ділом. Будь-які цілі, знання мають узгоджен- ватьсяс вищими цілями людського розуму. Без цього стрижня досягнення людей втрачають сенс.

30. Основні підходи до розуміння суспільства.

Існують два - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії. Ідеалістичний підхід - вважати першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість /наприклад, вчення що соціальний поступ, як результат розвитку абсолютної ідеї /. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають про¬відне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своїй сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори є відбитком матеріальних факторів і складають в своїй сукупності надбудову. Таким чином, К.Маркс ввів в історіографію принцип матеріалістичного розуміння історії /на відміну від ідеалістичного принципу/, суть якого зводиться до того, що не суспільна свідомість визначає суспільне буття, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість.

31. Суспільство як система, що саморозвивається.

Саморозвиток суспільства означає ті зміни, що є результатом розгортання власних можливостей, власних інтересів. це означає, що джерело розвитку суспільства є в самій системі суспільства. Розвиток самої ж системи суспільства - це самопородження суспільства. Всі дії людей в суспільстві відбуваються на основі спільності інтересу. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, органічно вплетені в соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, духовні охоплюють і матеріальні інтереси, вимоги тощо.

32. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.Поряд iз природним середовищєм значною мiрою природним фактором розвитку су¬спiльства є народонаселения, постiйне вiд¬творення людей. Цю сторону природи лю¬дини вивчає наука демографiя. Вона дослiджyє динамiку чисельностi населения, мiграцiю, сiм'ю, її склад i розвиток, народжуванiсть, cмертність, зайнятiсть, пропорцiї складу населення за вiковими, статевими та iншими ознаками, вступ до шлюбу i розлучения тощо.Об'єкт дослiдження демографії - демографiчна система, до складу якої входять люди i демографiчнi вiдносини. Демографiчнi вiдносини, у свою чергу, - це тi вiдносини, в якi вступають люди у багатогранно¬му процесi вiдтворення населения. Це суто робоче поняття. Воно озна¬чає створення ciм’ї, народження, мiграцiю, шлюбнi вiдносини, взаємо¬вiдносини мiж поколiниями тощо.Фiлософське бачення цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це - цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства.Найважливiший показник стану народонаселення - народжуванiсть.Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населен¬ия на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо.Демографiчна полiтика - система спецiальних заходiв, спрямова¬них на досягнення у майбутньому бажаного для суспiльства типу аборiвня вiдтворення населения. Найбiльш вiдчутно можна впливати надинамiку вiдтворення населення i на демографiчну ситуацiю черезрегулювання або через вплив з боку держави на piвень народжува-ностi.Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров'я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо. А тому оптимальний тип вiдтворення населення забезпечується за допомогою демографiчної полiтики, спря¬мованої на розширене вiдтворення не тiльки з точки зору кiлькicних показникiв, а й якiсних характеристик.Найгoловнiший показник якiсноro стану населення - стан здоров'я.

33. Формаційна теорія суспільного розвитку К.Маркса.Для iсторико-фiлософського вивчення процесу розвитку сус¬пiльства К. Марксом була введена така важлива категорiя, як су¬сniльно-економiчна формацiя (СЕФ). Вона виражае тип суспiльс-твa,щохарактеризуєтьсясвоїм способомвиробництва i вiдповiдними йому виробничими вiдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша стадiя - соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином для країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та над¬будова, а також надбазовi та надбудовнi елементи - нацiя, мова,культура, побут, сiм'я та iн.

Базисом називається сукупнiсть ycix виробничих вiдносин, що складаються в суспiльствi. Можна дотримуватися й iншого ви¬значення: базис є сукупнiсть наявних у суспiльствi економiчних укладiв. Надбудова - це вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiй формi.

1Вона існує для захисту базису i складається з трьох елементів:

.сукупностi iдей, теорiй;

2. наявностi вiдповiдних iнститутiв та органiзацiй, якi культи¬вують цi iдеї,тeopiї (центральною серед них є держава);

3. наявностi iдеологiчної спрямованостi - забезпечення функ-цiонування панiвного ладу. Мiж базисом та надбудовою існує дiалектичний зв'язок, в якому провiдне мiсцепосiдає базис. Для правильного розумiння життєдiяльностi суспiльства велике значення має його соцiальна структура. Це сукупнiсть соцiальних спiльностей, класiв, нацiй, соцiальних груп, прошаркiв тощо. Кожна з цих спiльностей має свої об'єктивнi й суб'єктивнi чинники утворення та функцiонування

34. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства А.Тойнбі.Кожна цивілізація, на думку Тойнбі, проходить на своєму життєвому шляху наступні стадії:

Стадія зародження - генезис. Цивілізація може виникнути або в результаті мутації примітивного суспільства або на руїнах “материнської” цивілізації.

За стадією генезису має місце стадія зростання, на якій цивілізація розвивається в повноцінну соціальну структуру. Під час зростання цивілізацію постійно підстерігає небезпека переходу в стадію надламу, що, як правило, (але не обов'язково) змінюється стадією розпаду. Розпавшись, цивілізація або зникає з обличчя Землі (єгипетська цивілізація, цивілізація інків) або дає життя новим цивілізаціям (еллінська цивілізація, що породила через всесвітню церкву західне і православне християнство).

Система Тойнбі характеризується як антропоцентрична в тому сенсі, що у ній суспільству місце “простору дії”, але не носія творчої сили. Тому і “виклики” призначаються насамперед людям.