105. Герменевтика.

Герменевтика, з одного боку - це наука, тому що має предмет вивчення. З іншого боку -- це мистецтво проникнення одного свідомості в інше шляхом відтворення творчого процесу, за допомогою зовнішнього прояву. По суті, герменевтика та час речі несумісні, тому що герменевт через зовнішні прояви (стародавні тексти, таємні написи) проникає в мозок людини що жив багато століть тому, підлаштовуючи роботу ГЛЦ своїх нейронів під роботу ГЛЦ нейронів автора. ГЛЦ автора відображені в написах, тому при певному режимі роботи мозку, герменевт має можливість знайти роботу мозку автора, і відповідно, заволодіти думками автора на дану тематику. Тому в трьох рядках багаторівневої інформації захована нескінченність. І тільки вона, представляє інтерес для герменевта, тому що містить в собі ту інформацію, якої людина прагнув мати у всі часи, тому що вона є єдиним і реальним багатством, здатним принести людині задоволення. Методика герменевта дуже проста - досягнення людиною відносного балансу роботи півкуль мозку. Чим більше людина прагне до балансу півкуль, тим у нього вище швидкість роботи мозку, відповідно, тим більше корисної інформації неспотвореної він може отримати. Герменевтика - це наука ідей, які руйнують все існуючі стереотипи. Отримані герменевтамі ідеї - це кістяк, який знаходить тіло за допомогою нижчих в ієрархії наук. І більшість відомих відкриттів були зроблені за допомогою герменевтики.

В сучасному світі, герменевтика, як наука пішла в глибоку тінь, а в деяких країнах у підпіллі, з якого до цих пір не може вийти. Стереотип отримав над наукою перемогу, і люди з цим змирилися. Закони герменевтики поглинені Кроном, а Зевс чекає свого часу. Світ застиг на порозі повалення Крона.

106. Неотомізм.

Неотомізм - одна з найавторитетніших течій у філософії, офіційна філософська доктрина Ватикану. Провідні представники цього напрямку: Е.Жільсон, Ж.Марітен - у Франції; Е.Корет– в Австрії; Ю.М.Бохенський – у Швейцарії; Ф.Ван-Станберген – у Бельгії; К.Войтила– у Польщі. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму; поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса.

Фома Аквінський (1125/26 –- 1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії. Як і його вчитель, Фома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.

Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму.

Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму. Виступає при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

Неотомісти розрізняють два джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то, що мовлене Богом є істинним).

Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика (загальна та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика – це філософське вчення про світ та людину.

Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію (єдність душі і тіла

). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних, моральних та теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя.