54. Культура як специфічна соціальна реальність.

Всі таємниці людської діяльності, відповідно, і діяльності, шо визначає історичний процес, закарбовані в змісті культури. Виникає необхідність розглянути культуру як специфічну сферу соціальної реальності, яка має першорядне значення для розуміння механізмів історичної діяльності - від відтворюючої суспільство і державність до формуючої повсякденність. Інакше кажучи, культура є загальною формою людської діяльності, вона не замкнута на одну характеристику реальності, прийняту за абсолютну, наприклад, на її наявому бутті, на предметності. Загальність культури полягає в тому, що вона оцінює реальність у категоріях можливості, вірогідності, минулого і майбутнього в різних модальностях. Культура завжди несе в собі оцінки будь-якого реального або можливого явища з погляду певного ідеалу, незалежно від можливості втілити цей ідеал. Культура - внутрішнє багатство особистості, яке складається на основі її відтворюючої діяльності. Для особистості накопичена людством культура в усій її безкінечності с реальним і потенційним предметом, характеристики якого особистість перетворює у зміст епос свідомості і діяльності. Культура - взаємозаперечма єдність передумови і результату кожного акту відтворюючої діяльності, яка постійно критикується, поновлюється людиною, співтовариством, суспільством у цілому. Разом з тим, вона - взаємозаперечна єдність ціннісного ставлення людини до реальності і одночасно предметного ставлення, тобто ставлення до неї як до позакультурної реальності.

55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.

Цінності - специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи). Природу, походження, розвиток і роль цінностей в житті людини і суспільства вивчає аксіологія - вчення про цінності. Аксіологія входить принципово важливою частиною в структуру ряду філософських соціологічних концепцій - неокантіанськи-веберовської, феноменоло-гічно-інтеракціоністської і позитивістської орієнтації.

56. Класифікація цінностей.

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Наприклад, нелегко зарахувати єгипетські піраміди чи грецькі храми до матеріальних чи духовних цінностей. Правильніше було б, напевне, вести мову про цінності, які задовольняють матеріальні і духовні потреби. Однак і це розмежування не вичерпує проблеми, адже, куди віднести такі цінності, як душевний комфорт, мир? Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так, переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров'я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.