46.Народницький період національно-культурного відродження в Україні,його характерні риси та ознаки.

Народницький період національно-культурного відродження знаменний тим,що саме в цей час в середовищі передової демократично настроєної інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як “етнічну національність”

Характерні риси періоду:1)керівництво національним рухом переходить до рук нової інтелігенції,2)Центром українського національного відродження стаютьХарківський і Київський університети,а також Кирило-Мефодіївське братство,3) провідну роль у процесі відродження на Україні відігравав Т.Г Шевченко.Народницька доба укр.. відродження надзвичайно важлива на шляху дальшого національно-культурного зростання України.Поділ на 2 періоди:1)романтичний(діяльність членів Кирило- Мефодіївського братства),2)позитивістський (культурно-просвітницька діяльність членів «Старої Громади»).

Гасло- «повернутися лицем до народу»

Народ.-й період національно-культурного відродження мав певні здобутки: заснування Південно-західного відділу Російського Географічного Товариства у Києві,наукові дослідження в галузі укр.. мови,історії,етнографії,фольклору.

Навколо Київського університету,відкритого у 1834р.,згуртувалася група молодих талановитих романтиків:М.Костомаров,П.Куліш,ВБілозерський,М.Гулак,П.Маркович.В грудні під проводом М.Гулака та М Костомарова вони заснували політичну таємну організацію- «Кирило-Мефодіївське братство»,до складу входило 12 активних членів.Мета: перебудувати тогочасні су-ні відносини в Україні на засадах християнства,виступало за ліквідацію кріпацтва,поширення освіти та здобуття Україною національного суверенітету в межах слов*янської конфедерації.У Петербурзі 1861-1862 видавався укр. мовою щомісячний журнал «Основа»,редактором був В.Білозерський.

П.Чубинський був автором вірша «Ще не вмерла Україна» вперше опублікованого 1863р. з нотами укр. композитора М Вербицького.Цей твір з проголошенням УНР в листопаді 1917р. став укр. нац. гімном.

Українська нац. ідея виразно прозвучала у творах Т.Шевченка та М.Драгоманова. «Кобзар»(1840),поемі «Гайдамаки»(1841),збірки «Три літа»(1843-1845)

Демократичний напрям укр. лі-ри у прозі представляли М.Вовчок,П.Мирний,М.Коцюбинський,І. Нечуй-Левицький,І.Франко,Л.Українка

Особливу цінність мають думки О.Потебні стосовно формування нац. ідеї.Він вважав ,що її відсутність у середовищі українців є внутрішньою причиною безсилля ц непродуктивності нації,небезпекою на шляху її подальшого існування.

47. Суспільно-політична діяльність «Кирило-Мефодієвського братства»

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство— українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко та інші.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).

Значення:

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість.