19."Повість временних літ" написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113р.До цього літопису ввійшли всі зводи зроблені Нестором і йього попередниками.

"Повість временних літ" втілює найсуттєвіші риси притаманні давньоруські літературі:релігійність,патріотизм.

Аналізуючи зміст твору,він дає підстави вважати факт намагання культурних кіл сприяти утворенню на території Київської Русі єдиної нації.Укладач твору багато уваги приділяє витокам слов*янського християнства,проте торкається і власне етнічних пролем.

Оскільки все на землі перебуває під пильним оком Бога ці події наслідок Юожественного творіння.Літописець залишається патріотом своєї землі.

Історична заслуга Нестора полягає в тому,що він створив другу,після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії і висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії.В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишається питання про незалежність Русі від Візантії.

20.Справжнім шедевром,перлиною давньоруської літератури є ‘’Слово о полку Ігоревім’’ створене невідомим автором 1187р.Важливим джерелом для цього шедевру стала усна народна творчість . ."Слово о полку Ігореві " присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185р.

Деякі дослідники зазначають,що твір за спрямованістю відбивала опозиційні панівній офіційній ідеології пріоритети і за зверненням до язичницьких образів.Великою тугою сповнений ліричний монолог Ярославни,який надихав багатьох поетів до створення шедеврів у переспівах цього уривку поеми.

За жанром-це слово-жаль з приводу страждань Руської землі.На думку дослідників,автором твору є рідний брат Ярославни,Володимир Ярославич.При цьому остаточно визначити автора навряд чи комусь вдасться. Брак відомостей про автора цього твору ілюструє рівень нашої історичної поінформованості про Давню Русь загалом і дає підстави вважати ,що її культурне життя було значно багатшим і розвинутішим

20.Справжнім шедевром,перлиною давньоруської літератури є ‘’Слово о полку Ігоревім’’ створене невідомим автором 1187р.Важливим джерелом для цього шедевру стала усна народна творчість . ."Слово о полку Ігореві " присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185р.

Деякі дослідники зазначають,що твір за спрямованістю відбивала опозиційні панівній офіційній ідеології пріоритети і за зверненням до язичницьких образів.Великою тугою сповнений ліричний монолог Ярославни,який надихав багатьох поетів до створення шедеврів у переспівах цього уривку поеми.

За жанром-це слово-жаль з приводу страждань Руської землі.На думку дослідників,автором твору є рідний брат Ярославни,Володимир Ярославич.При цьому остаточно визначити автора навряд чи комусь вдасться. Брак відомостей про автора цього твору ілюструє рівень нашої історичної поінформованості про Давню Русь загалом і дає підстави вважати ,що її культурне життя було значно багатшим і розвинутішим

21.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.

Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів..

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть . Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.

24

В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні , турботу про освіту та збереження культурних традицій взяла на себе маєтне міщанство. Утиски православного населення, його безправне становище у Речі Посполитій призвели до масового переходу в католицизм української шляхти і магнатів, що були економічною опорою церкви як оберега культури. Православними залишилися кілька родів, і саме вони взяли під свою опіку розвиток української культури.Це були,зокрема,волинський воєвода Олександр Чарторийський, житомирський староста Іван Вишневецький, брацлавський воєвода Роман Сангушко та князь Костянтин Острозький.

Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костянтином Острозьким, входили люди різного походження — греки, поляки, білоруси. Тут працювали Кирило Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез, а також українські діячі — Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клирик Острозький, Василь Суразький, Христофор Філалет, Дем'ян Наливайко. До осередку, крім ученого гуртка, належала колегія — перша спроба створення школи вищого типу в східних слов'ян, а також друкарня, де працював Іван Федоров. Із діяльністю Острозького осередку пов'язаний важливий етап у розвитку української духовної культури. Намагаючись зберегти культурну ідентичність, діячі осередку перекладали Священні тексти і публікували власні твори слов'янською мовою, відстоювали православний релігійний обряд, започаткували полемічну літературу. Вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину Київської Русі, надбання греко-візантійської книжності. Найактивніша ідеологічна діяльність центру розгорнулася в період підготовки Берестейської унії на початку XVII ст. Тоді з'явилася низка талановитих праць, що обґрунтовували ідейні, догматичні й політичні позиції острозьких діячів: Острозька біблія (1581 р.) з передмовою першого ректора колегії Герасима Смотрицького, його "Ключ царства небесного" (1587 р.), "О единой істинной православной вірі" (1588 р.) Василя Суразького та ін.

Острозький осередок виховав Івана Вишенського, Петра Конашевича-Сагайдачного, Йова Княгиницького, Мелетія Смот-рицького та ін. Традицію Острозького осередка гідно продовжив учений гурток Києво-Печерської Лаври, який появою завдячує енергійному ченцеві Єлисієві Плетенецькому. Син дяка Хоми з Рогатина, вихованець Львівського братства, здібний політик і громадський діяч посів у 1599 р. посаду архімандрита Києво-Печерської лаври і розгорнув тут бурхливу діяльність. Скориставшись підтримкою козаків, Є.Плетенецький повернув Лаврі великі земельні володіння, відібрані Сигизмундом НІ, розгорнув торгівлю та виробництво для збагачення лаврської скарбниці: організував на території Лаври майстерні, ярмарки, виробництво пива, горілки, чималі прибутки давали шинки, фінансові операції. На виручені гроші Є.Плетенецький викупив у Балабанів друкарню, заснував фабрику паперу в Радомишлі. Підготувавши міцну матеріальну базу, архімандрит скликав до Лаври учених людей з усієї України, які освіченістю й ерудицією могли спричинитися до розвитку української культури, мови, створення книг і книгодрукування. Ці вчені знали по кілька мов, мали досвід полеміки, розумілися на видавничій справі. До його гуртка належали Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Памва Беринда, Тарасій Земка, Олександр Митура, Гаврило Дорофієвич, Иосиф Кирилович та ін. У роботі гуртка брав участь і майбутній митрополит Йов Борецький. Це був цвіт українського суспільства, його еліта, насамперед люди, які були прихильниками європейського вибору України. Вони підтримали Є.Плетенецького в організації чернечого життя на зразок католицьких монаших орденів. Ченці у Лаврі не лише молилися, постили во ім'я спасіння душі, а й активно працювали на підтримку та збагачення культурних традицій.