Пит№4.1 Палеоантроп. Ранні та класичні неандертальці. Проблема переходу до Homo sapiens.

Архаїчний Homo sapiens –(приблизно 400 -40тис. р. тому) Є дві теорії їх походження. Згідно першій, не було єдиного центра еволюції, розвиток відбувався одразу у кількох групах Homo erectus - попередників “людини розумної”. Друга базується на твердженні, що еволюційні прориви відбуваються в ізольованих, порівняно невеликих популяціях, які згодом швидко поширюються, витісняючи своїх більш примітивних попередників. Архаїчні люди жили у невеликих колективах (близько 25 чол.) де лідерство не було формалізоване. Членів групи єднало кровне споріднення та практичні потреби. Важливим аспектом розвитку цієї системи були поділ, кооперація та творення системи соціального контролю. Змінилась репродуктивна стратегія архаїчних Homo sapiens. Групи, які складались з одного самця та багатьох самиць змінились парною сім’єю. Трансформація у репродуктивній біології жінок привела до зникнення еструсу та появи менопаузи. Як наслідок, в процесі відтворення важливішою стала не кількість нащадків, а якість їхнього виховання.Одна з найкраще відомих популяцій архаїчних Homo sapiens - неандертальці, які проживали у Європі та суміжних областях Близького Сходу впродовж ранньовюрмського зледеніння, біля 100-40 тис. р. тому. Вперше скам’янілості неандертальців були виявлені у Гібралтарі у 1848 р. Cвою назву цей вид отримав від знахідок у вапняковому кар’єрі Неандерталь в західній Німеччині. Спершу виявлена істота видалась дослідникам надто “звіроподібною”, і її не визнали предком сучасної людини. Лише після відкриття нових скам’янілостей неандертальців її включили до родоводу Homo sapiens. Неандерталець був досить розвиненим інтелектуально, об’єм його мозку - близько 1600 см³ - перевищував середній об’єм мозку сучасних людей. Його обличчя мало виступаючий ніс та округлі очні орбіти. Порівняно низький зріст та масивну будову тіл неандертальців можна пояснити пристосуванням до холодного клімату останнього зледеніння. Палеантроп (неандерталець). Відомі рештки майже з 300 пунктів. Територія розселення – уся Європа, Передня Азія, Ірак, Туреччина, Іран, Афганістан, Кавказ, Південно-східна Азія. Ранні, ерінгсдорфські чи пресапієнтні неандертальці жили 200 – 100 тис. р. тому. Місцезнаходження Сванскомб (Велика Британія), Штейнгейм і Ерінгсдорф (Німечина), Монтеморен, Фонтешевад (Франція), Саккопасторе (Італія). Кістякам цих істот притаманне химерне поєднання архаїчних та прогресивних рис зі значним об’ємом мозку (1400 куб. см і більше). Черепи їх мають вертикально витягнуте лице і круглу потилицю. Надбрівний валик дещо редукований (пом’якшений), лоб більш випуклий. В зубній будові менше примітивних ознак, зокрема третій корінний зуб не більший ніж другий чи першийПалеоантропи вюрмського часу. Класичні або ж “шапельські” неандертальці Європи. Більше поширені. Датуються 100 – 30 тис. р. тому. Кісткові рештки виявлені в Німеччині (Неандерталь), Франції ( Ля-Шапель-о-Сен, ле Мустьє, Ля Феррасі), Бельгії (Ля Нолетт, Спі), Іспанії (Герона), Італії (Монте-Черчіо) та ін. Суворі прильодовикові умови існування неандертальців в Європі. Фізична будова пристосована до холоду та полювання на великих тварин (загальна масивність кісток, помірний зріст – 150 – 160 см при широких плечах і масивному тулубі). Череп видовженої форми, спадистий лоб з великим надбрівним валиком, ніс широкий, підборідний виступ відсутній. Об’єм черепної коробки від 1350 до 1700 куб. см.Мега-палеофауна льодовикових періодів у Європі (мамонт, волохатий носоріг, печерний ведмідь, північний олень та ін.).