2.Розбивка пікетажу.

Розбиття пікетажу зазвичай ведеться за допомогою сталевої Стрічки-пікети розбивають через 100 м і закріплюють кілками із сторожками; на сторожках підписують номери пікетів. Для детальнішого відображення профілю місцевості додатково фіксують плюсові точки(наприклад, пк 35 + 73,0). Плюсові точки - це характерні перегини рельєфу або контурні точки, які не співпадають з розташуванням пікетів. При розбитті пікетажу на похилих ділянках вводять поправки за нахил. Щоб уникнути виміру кутів нахилу і обчислення поправок(для обліку їх при розбитті пікетажу), дослідники часто на похилих ділянках ведуть розбиття пікетажу, утримуючи стрічку(рулетку) горизонтально і проектуючи схилом на землю припіднятий кінець мірного приладу. Процес розбиття пікетажу дещо ускладнюється поблизу кутів повороту, де розміщуються кругові криві. Пікетаж діл¬дружин розбиватися по кривій, але останнє неможливе, тому пікети, як і раніше, закріплюють на прямих, а вже потім переносять їх на криву. Окрім пікетів, на закругленнях траси мають бути позначені головні точки кривої; початок (нк), середина (ск) і кінець(кк).

Для розбиття пікетажу в межах кривої і позначення головних точок доводиться робити нескладні підготовчі розрахунки. Спочатку по виміряному значенню кута повороту траси і прийнятому радіусу R з таблиць кругових кривих вибирають елементи кривої : тангенс Т, довжину кривої До, повороту траси і прийнятому радіусу R з таблиць кругових кривих вибирають елементи кривої : тангенс Г, довжину кривої Я, бісектрису б і до-мер Д. Потім по відомому пікетажному значенню вершини кута(ВУ) розраховують пікетажні найменування головних точок кривої(мал. 103) і, знайшовши їх на місцевості, закріплюють. При цьому почало і кінець кривої знаходять проміром стрічкою від вже закріпленого найближчого пікету, а середину кривої - відкладенням відстані Б по бісектрисі кута повороту. Розбиття пікетів від ВУ по іншій дотичній розпочинають з відкладання від ВУ домірювання Д; знайденій точці привласнюють пікетажне найменування ВУ і від неї відміряють бракуючу до найближчого цілого пікету відстань(на мал. 103 75,00 м до ПК 23); пікет закріплюють, а розбиття продовжують далі у напрямі до наступного кута повороту; ходу розбиття, знаючи пікетажне значення кк, знаходять і закріплюють кінець кривої. Розбиті таким чином пікети виявляються встановленими на дотичних, а вони повинні знаходитися на осі траси т. е. на кривій. Для того, щоб пікети зайняли відповідне їм положення, переносять їх з дотичних (тангенсів) на криву. Це перенесення зазвичай виконують методом прямокутних координат за допомогою спеціальних таблиць. Невелика частина такої таблиці поміщена на мал. 104. Користуватися таблицею просто: по прийнятому радіусу кривої R(1000 м) і довжині К ділянки кривої від ПК(чи від кк кривої) до винесеного пікету(для ПК18. . . До = 64 м; для ПК19. . . До = 164 м) вибирають з таблиці значення(К-х) - крива без абсциси і у - ординату. Для пікетів 18 і 19 значення (К-х) відповідно дорівнюють 0,05 і 0,74 м, а у - 2,05 і 13,42 м. Криву без абсциси (К-х) відкладають за допомогою рулетки або стрічки від пікету, тимчасового закріпленого на дотичній, убік, протилежну В У, т. е. на початок(чи кінець) кривої, а у відкладають зі знайденої точки по перпендикуляру до дотичної. Перпендикуляр до дотичної при малих(до 5 м) величинах у намічають на око, а при великих значеннях ординати напрям перпендикуляра задають за допомогою еккера або теодоліта. На ділянках траси, що проходять по узгір'ю, т. е. коли є явно виражений поперечний ухил рельєфу, перпендикулярно осі траси розбивають поперечники; на кривих поперечники будують нормально до дотичної в цій точці. Їх розбивають на пікетах і на плюсових точках. Довжини поперечників мають бути декілька

більше розмірів передбачуваних в цьому місці земляних споруд, т. е. земляного полотна, насипу або виїмки, пристроїв, що водовідводять. Практично поперечники розбивають на 10-30 м в кожну сторону від осі траси. В процесі розбиття пікетажу ведуть пікетажний журнал, в до¬тором показують усі основні елементи траси, пункти геодезичної основи, ситуацію, а частково і рельєф, в смузі шириною по 100 м з кожного боку від осі майбутньої дороги. Усі ці дані, необхідні для повноцінного проектування, в подальшому поміщають у відповідних графах подовжнього профілю. Пікетажний журнал(мал. 105) ведуть на листах картатою бумаги; замальовку ситуації і інших елементів навантаження ведуть в масштабі 1 : 2000. Вісь траси на сторінках журналу показують у вигляді прямої лінії, повороти траси означають стрілками з вказаним напрямом і величини кута.

Пікети, головні точки кривих, перетину з осями існуючих лінійних споруд фіксують за допомогою стрічки з точністю до 1 см; положення плюсових точок, поперечників, місць перетинів тимчасових і постійних потоків відмічають з точністю до 1 м; зйомку меж сільськогосподарських угідь, по яких проходить траса, і інших елементів ситуації з нечіткими межами веде окомірний, іноді з використанням лінійних промірів. Розбиття пікетажу ведуть по тій же лінії, що і безпосередній промір між вершинами кутів при проложении ходу теодоліта. В зв'язку з цим можна здійснювати контроль кожної лінії. Для цього безпосередній промір L між сусідніми віри шинами кутів порівнюють з різницею пікетажних значень тих же вершин, але додавши до останньої домірювання Д на задній вершині, знаходять:

Відносна різниця не має перевищувати

≤ - для сприятливих умов вимірювань;

≤ - для несприятливих умов вимірювань.

Кінцеве призначення розбиття пікетажу по трасі - тимчасове закріплення порівняно густої мережі точок на місцевості, по яких потім проводять нівеляцію для складання подовжнього і поперечного профілів. Оскільки з моменту завершення досліджень до початку будівництва проходить досить великий відрізок часу, то розбитий раніше і закріплений кілками пікетаж по про ході одного року або більше виявляється практично втраченим; при підготовці до будівництва його доводиться повністю відновлювати, користуючись знаками кріплення кутів повороту, окремими прив'язками до постійних предметів місцевості або пунктів геодезичної основи. В зв'язку з цим все частіше і частіше при дослідженнях пропонують використовувати так званий безпікетний спосіб, при застосуванні якого фіксують на місцевості не кожен стометровий пікет, а тільки точки, розташовані на характерних формах рельєфу і важливих для проектування елементах ситуації. Такий підхід до отримання подовжнього профілю траси, особливо в рівнинній місцевості, частково скорочує число що відмічаються на місцевості, а потім і нівелюючих точок і, що особливо важливо, дозволяє відмовитися від традиційного використання сталевої стрічки і перейти на прийняття зручніших оптичних далекомірів. У результаті проведених таким чином робіт на місцевості буде визначено положення не цілих пікетів, а тільки плюсових точок. Проте це не знижує якості отримуваного профілю і точності підрахунку об'ємів земляних робіт по трасі.

У результаті проведених таким чином робіт на місцевості буде визначено положення не цілих пікетів, а тільки плюсових точок. Проте це не знижує якості отримуваного профілю і точності підрахунку об'ємів земляних робіт по трасі.