5. Етапи еволюції функцій держави.

Виникнення феномену держави пов’язане із задоволенням основних життєво важливих потреб людей: у безпеці, гарантіях виживання, сприятливих економічних умовах, а також і з досягненням мети окремими соціальними групами, що володіють владою.

Ці задачі реалізуються різними способами, що ускладнюються в процесі розвитку цивілізації. Еволюція держави відбувається через ускладнення функцій і формування дієвих систем. По-іншому склалось з соціальними функціями, що значно пізніше набули «представництво» у системі визначень держави, які в сучасних умовах стають домінуючих.

Перший етап еволюції функцій держави охоплює досить великий часовий пласт - з моменту формування сімейно-родинних общин – до кінця середньовіччя. Для даного етапу характерна множинність суб’єктів реалізації суспільних соціальних функцій: індивідуальна милостиня, будинки для престарілих, лікарні при монастирях, громади тощо. Основна їхня риса – суспільна добродійність.

Наступний етап , що триває від початку Відродження до XVIII ст. характеризується створенням спеціальних інститутів для здійснення соціальних функцій, але також і прагненням боротися з соціальною бідністю адміністративними методами. Необхідно підкреслити, що в цей період в основі політики держави домінують раціональне уявлення про убогість як вогнище суспільної нестабільності і визнання пріоритету суспільних цінностей над індивідуальними.У цей період держава не бере на себе забезпечення соціальних функцій, а лише всіляко сприяє їх розвитку. Велику активність у суспільному житті відігравала церква.

Третій етап розвитку соціальних функцій держави триває з другої пол. XVIII ст.. до 70-тих років ХІХ ст.. Характерна особливість цього періоду-набуття державою зростаючої відповідальності за задоволення соціальних потреб усіх груп і виникнення особливих функцій держави. Соціальна політика починає спрямовуватись на всіх членів суспільства.

Четвертий етап, що розпочався з другої половини ХІХ ст., характеризується переходом соціальних функцій суспільства до держави. В той час перетнулися два шляхи розвитку соціальних функцій держави – раціональний, обумовлений об’єктивними потребами виживання та ірраціональний , що спирається на моральність та милосердя [9].

Отож, поява тих або інших нових функцій на різних етапах розвитку державності конкретних суспільств не має строго визначеного, причинно-наслідкового характеру, не жорстко детерміновано новою сутністю і формою держави. Разом з тим така більш-менш причинна залежність усе-таки характеризує функції держави, що являють собою найважливіші напрямки діяльності держави у визначальних областях її існування - в економічній, політичній, соціальній та інших. Основні функції найбільше "чутливі" до істотних змін держави.

Інші ж функції підпадають під могутній вплив стабільних етнокультурних шарів життя суспільства, національних та територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, що з'явився в розвитку конкретного державно організованого суспільства, може в явній або прихованій формі зберігати й іноді розвивати деякі старі функції.

Таким чином, у державності того або іншого суспільства зберігається спадковість функцій, але діє і механізм поновлення функцій. Наприклад, на появлення нових функцій впливають самоорганізаційні, суб'єктивні і навіть випадкові (синергетичні) процеси, а не тільки той або інший ступінь залежності функцій від зміни сутності і форми держави.

5. Висновок.

Отже, ми виділили наступні класифікації функцій держави :

• За соціальним значенням – на основні та неосновні

Основні функції – найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін.

Неосновні функції – напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.

• Залежно від територіальної спрямованості – внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції – такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.

Зовнішні функції – основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб’єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.

• За часом здійснення – постійні та тимчасові.

Постійні функції – напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними

Тимчасові функції – напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом тимчасових можуть бути функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті

• За сферами суспільного життя - гуманітарні, економічні та політичні.

Гуманітарні функції: забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров’я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. У міжнародній сфері – це участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини; допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); участь у захисті природного середовища (екологічна функція); участь у міжнародному культурному співробітництві.

Економічні функції: створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об’єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. У міжнародній сфері – це участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; участь у розв’язанні господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового Океану, досліджень й освоєння космосу тощо).

Політичні функції: створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об’єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. У міжнародній сфері до політичних функцій належить організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів).