Юридична техніка в українському законодавстві
Юридична техніка відіграє важливу роль у вдосконаленні українського законодавства. Ключовими напрямами у цьому процесі мають стати такі:
дотримання основних правил, що стосуються порядку викладення нормативного правового матеріалу: від загального до конкретного, розвиток змісту повинен відповідати розвитку відносин, що регулюються: спочатку викладаються регулятивні приписи, а потім ті, що встановлюють відповідальність та її процедуру;
правильне використання основних мовних засобів;
правильне використання абревіатур, скорочень, технічних термінів, підзаконні нормативні правові акти не можуть змінювати значення термінів, використаних в законі; для викладу їх змісту часто використовуються речення більш складної конструкції;
уміле використання критеріїв, за якими можуть групуватися нормативні правові приписи - за однорідністю суб'єктів або об'єктів права, за юридичними фактами, за видом відповідальності тощо.
Також важливим є дотримання чіткої структури нормативно-правових актів. Як правило, вона складається з таких елементів:
1) вказівка на саму форму акта;
2) назва суб'єкта нормотворчої діяльності, який прийняв нормативний правовий акт;
3) реєстраційний номер;
4) найменування (заголовок) нормативного правового акта;
5) преамбула (в необхідних випадках);
6) основна частина;
7) прикінцеві положення (у разі необхідності);
8) перехідні положення (у разі необхідності);
9) підписи відповідних посадових осіб, дата й місце прийняття;
10) додатки (якщо вони є). [14]
Недосконалість нормативно-правових актів призводить до правових колізій, що значною мірою свідчить про недосконалість законодавства, зокрема і українського. Для прикладу можна навести розбіжності між положеннями КК і КпАП. Так, ст.106 ч.2 КпАП передбачає відповідальність за посів снотворного маку чи конопель. Аналогічною є диспозиція ч.1 ст.310 ККУ. Тому на практиці постало питання, санкції якого закону будуть застосовуватися до правопорушника. [15], [16]
Висновок
Отже, юридична техніка розглядається як складова техніки в праві. Цим узагальнюючим поняттям охоплюються:
1) техніка в матеріальному значенні як сукупність певних матеріальних засобів, що використовуються в процесі юридичної діяльності;
2) техніка діловодства як сукупність засобів документування в процесі юридичної діяльності;
3) техніка збирання й аналізу інформації як сукупність спеціальних прийомів, конкретних пізнавальних операцій, що характеризують той чи інший метод збирання, обробки й аналізу інформації;
4) власне юридична техніка.
Юридична техніка як явище знаходить своє застосування в усіх сферах юридичної практики. Безпосереднім її предметом виступають зовнішні форми останньої, якими виступають юридичні акти-документи, їх зібрання, збірники.
Юридична техніка може класифікуватися за видами правових актів, які обслуговуються даною сукупністю технічних прийомів і засобів (правотворча техніка і техніка індивідуальних актів), за змістом цих прийомів і засобів (засоби і прийоми юридичного вираження волі законодавця (або волі суб'єкта індивідуального акта) і засоби і прийоми словесно-документального викладення змісту акта).
Найбільш широко використовується такий вид юридичної техніки як нормотворча (правотворча) техніка. Нормотворча техніка - це система вироблених теорією і практикою нормотворчості термінів, правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта та юридичних конструкцій, використання яких забезпечує визначеність та доступність нормативно-правового матеріалу, системні зв'язки між нормативними правовими актами та їх приписами. Правила нормотворчої техніки стосуються використання відповідних технічних засобів і не регулюють відносини між суб'єктами нормотворчого процесу. Засоби нормотворчої техніки мають нематеріальний характер. У структурі нормотворчої техніки слід вирізняти законодавчу техніку і техніку підзаконних нормативних правових актів, які мають певні суттєві особливості, що зумовлено характерними відмінними властивостями законів і підзаконних нормативно-правових актів.
Для сприяння впровадження нормотворчої техніки в практику нормотворення в Україні необхідно розвивати і удосконалювати практику цілеспрямованої підготовки кадрів для роботи у сфері нормопроектування, удосконалити окремі аспекти нормотворчого процесу, створити умови для ефективного функціонування спеціалізованих структур, діяльність яких спрямована на забезпечення високої юридико-технічної якості нормативно-правових актів. Особливо важливим у цьому аспекті є підвищення ролі Академії правових наук України у науковому супроводженні нормотворчої діяльності на всіх її стадіях. Для подальшого втілення нормотворчої техніки в практику нормотворення особливе значення мають уніфікація її правил і засобів, яка спрямована на досягнення єдності правил нормотворчої техніки, їх однозначності, а також стандартизація цих правил і засобів - санкціонування у встановленому порядку переліку чи іншого комплексу уніфікованих правил і засобів, які повинні застосовуватися при вираженні змісту нормативних правових актів в обов'язковому порядку.