Самуіл Томас фон Земмерінг і його бульбашковий телеграф

Сконструйована Земмерінгом в Мюнхені в 1809 році система так називаємого хімічного телеграфу може з успіхом претендувати на першу спробу застосувати електрику для передачі повідомлень на далекі відстані. Пристрій, в якому кожній букві алфавіту відповідає свій електричний дріт, підключений до наповненого водою скляного сосуду. При проходженні струму по проводу в тому чи іншому сосуді виділяються бульбашки водню, що вказує на те, яка буква передана.

Більш складна система, заснована на властивостях статичної електричної енергії, була створена в 1816 році Френсісом Рональдсом (1788-1873). В своєму садку в Хеммерсміті Рональдс змонтував 13-кілометрову лінію з підвісного проводу та читав передаваємі по ньому повідомлення по відхиленням легких рухомих кульок, особливим чином підключених до кінця проводу. Будучи наелектризованими, ці кульки взаємно відштовхувались, приймаючи положення, умовно позначаючи передану букву.

Природно, що "диваки" вишукували більше досконалі засоби зв‘язку.

В 1823 р. Рональдс опублікував брошуру з викладом отриманих результатів. До речі, це була перша у світі друкована праця в області електричного зв'язку. Але коли він запропонував свою систему телеграфу владі, Британське Адміралтейство заявили: "Їхні світлості цілком задоволені існуючою системою телеграфу (вищеописаного семафорного) і не мають наміру заміняти її інший".

Андре Ампер

Буквально через кілька місяців після відкриття Ерстедом ефекту впливу електричного струму на магнітну стрілку, естафету подальшого розвитку електромагнетизму підхопив знаменитий французький фізик, теоретик, Андре Ампер - основоположник електродинаміки. В одному зі своїх повідомлень в академії наук у жовтні 1820 року він першим висунув ідею електромагнітного телеграфу. "Підтвердилася можливість, - писав він, - змусити переміщатися намагнічену стрілку, що перебуває на великій відстані від батареї, за допомогою дуже довгого провідника".

І далі: "Можна було б... передавати повідомлення, посилаючи телеграфні сигнали по черзі по відповідним провідникам. При цьому кількість проводів і стрілок повинне бути взяте рівним числу букв в алфавіті. На прийомному кінці повинен перебувати оператор, що записував би передані букви, спостерігаючи за стрілками, що відхиляються. Якщо провідник від батареї з'єднати із клавіатурою, клавіші якої були б позначені буквами, то телеграфування можна буде здійснювати натисканням клавіш. Передача кожної букви займала б лише час, необхідне для натискання клавіш, з одного боку, і прочитання букви - з іншої сторони".

Не приймаючи новаторську ідею, англійський фізик П. Барлоу в 1824 році писав: "У самій ранній стадії експериментів з електромагнетизмом Ампер запропонував створити телеграф миттєвої дії за допомогою проводів і компасів. Однак сумнівним було твердження,... що виявиться можливим здійснити зазначений проект із проведенням довжиною до чотирьох миль (6,5 км). Зроблені мною досліди виявили, що помітне ослаблення дії відбувається вже при довжині провідника 200 футів (61 метр), і це мене переконало в нездійсненності подібного проекту".

А всього лише ще через вісім років кореспондент Російської академії наук Павло Львович Шилінг втілив ідею Ампера в реальну конструкцію.

Павло Львович Шилінг

Винахідник електромагнітного телеграфу П. Л. Шилінг першим зрозумів складність виготовлення на зорі електротехніки надійних підземних кабелів і запропонував наземну частину проектованої в 1835-1836 р. телеграфної лінії зробити повітряної, підвісивши неізольоване голе проведення на стовпах уздовж Петергофської дороги. Це був перший у світі проект повітряної лінії зв'язку. Але члени урядового "Комітету для розгляду електромагнетичного телеграфу" відкинули фантастичним проект Шилінга. Його пропозиція була зустрінута недоброзичливими й глузливими відгуками.

А через 30 років, в 1865 році, коли довжина телеграфних ліній у країнах Європи склала 150 000 км, 97% з них доводилися на частку ліній повітряної підвіски.

Телефон («дальнозвук» от греч. τῆλε — далеко і φωνή — голос, звук) — пристрій для передачі та прийому звуку на відстань за допомогою електричних сигналів

Спроби передачі звукової інформації за допомогою електрики здійснювали починаючи із середини ХХVIII сторіччя. Чи не першим в 1849 - 1854 р. розробляв ідею телефонування механік паризького телеграфу Шарль Бурсель. Однак у діючий пристрій свою ідею він не втілив.

Антоніо Мечуччі	В 1860 році в США емігрант італійського походження Антоніо Меуччі продемонстрував пристрій, який міг передавати звуки по проводам, і назвав його Telectrophon. Меуччі подав заявку на патент свого винаходу в 1871 році. Йоганн Філіп Рейс німецький фізик і винахідник, першим в 1860 році сконструював електричний телефон (телефон Рейса). Вперше цей винахід був продемонстрований публіці 25 жовтня 1861 року. Апарат мав мікрофон оригінальної конструкції, джерело живлення (гальванічну батарею) і динамік. Сам Рейс назвав сконструйований ним пристрій Telephon.
Йоганн Філіп Рейс
Томас Едісон	Томас Алва Едісон всесвітньо відомий американський винахідник. Отримав в США 1093 патенти та біля 3 тисяч в інших країнах світу. Він удосконалив телеграф, телефон, кіноапаратуру, розробив один із перших комерційно успішних варіантів електричної лампи розжарювання, побудував перші електровози, заклав початок електроніки, винайшов фонограф. Саме він запропонував використовувати на початку телефонної розмови слово «алло», 15 серпня 1877 року написавши листа президенту телеграфної компанії Пітсбургу, в якому доводив, що кращим варіантом привітання при розмові по телефону є слово «hello», яке в російській мові.

трансформувалось в «алло». Александер Белл пропонував свій варіант — слово «ahoy», яке використовується при зустрічі кораблів.

Томас Едісон працював станційним телеграфістом, де застосував свій перший винахід - телеграфний автовідповідач, який дозволяв юному Томасу спати по ночам; в 22 роки заснував власну фірму по продажу побутової електротехніки. В 1877-1878 роках Едісон запропонував використовувати в вугільних мікрофонах замість вугільного стержня вугільний порошок, це було великим удосконаленням вугільного мікрофону, вугільні мікрофони з вугільним порошком застосовуються в телефонах до сих пір.

Олександр Грехем Белл із 1873 року намагався сконструювати гармонікальний телеграф, домагаючись можливості передавати по одному провіднику одночасно сім телеграм (по числу нот в октаві). Він використав сім пар гнучких металевих пластинок, подібних до камертона, при цьому кожна пара настроювалася на свою частоту. Під час дослідів 2 червня 1875 року вільний кінець однієї із пластинок на передавальній стороні лінії приварився до контакту. Помічник Белла механік Томас Ватсон, безуспішно намагаючись усунути несправність, чортихався. Знаходячись в іншій кімнаті й маніпулювавши з приймальними пластинками, Белл своїм чутливим натренованим вухом уловив звук, що дійшов по провіднику. Мимовільно закріплена на обох кінцях пластинка перетворилася в гнучку своєрідну мембрану й, перебуваючи над полюсом магніту, змінювала його магнітний потік. Внаслідок цього електричний струм, що надходив у лінію, змінювався відповідно коливанням повітря, викликаним бурмотанням Ватсона. Це був момент зародження телефону.

Пристрій називався "трубкою Белла". Її прикладати поперемінно то до рота, то до вуха, або користувалися двома трубками одночасно.

Олександр Грехем Белл

Олександр Грехем Белл говорить в першу модель телефону

7 травня (25 квітня по старому стилі) 1895 р. відбулася історична подія, що по достоїнству була оцінена лише через кілька років. На засіданні фізичного відділення Російського фізико-хімічного суспільства (РФХО) виступив викладач Мінного офіцерського класу Олександр Степанович Попов з доповіддю "Про відношення металевих порошків до електричних коливань". Під час доповіді А.С. Попов демонстрував роботу створеного ним пристрою, призначеного для прийому й реєстрації електромагнітних хвиль. Це був перший у світі радіоприймач. Він чуйно реагував електричним дзвінком на посилки електромагнітних коливань, які генерувалися вібратором Герца.

Александр Степанович Попов

Приймач Попова

Судова радіо - приймальна станція А. С. Попова зразка 1901 року. для прийому на стрічку та на слух. Такими приймальними станціями були обладнанні кораблі Чорноморського флоту. От що писала газета "Кронштадський вісник" від 30 квітня (12 травня) 1895 р. із цього приводу: Шановний викладач А. С. Попов ... комбінував особливий переносний прилад, що відповідає на електричні коливання звичайним електричним дзвінком і чутливий до герцевських хвиль на відкритому повітрі на відстані до 30 сажень.

Винахід радіо Поповим було закономірним підсумком його цілеспрямованих досліджень електромагнітних коливань.

Від дослідів у стінах Мінного класу Олександр Степанович перейшов до досвідів на відкритому повітрі. Тут він реалізував нову ідею: для підвищення чутливості приєднав до прийомного пристрою тонкий мідний дріт - антену. Дальність сигналізації від генератора коливань (вібратора Герца) до прийомного пристрою досягла вже декількох десятків метрів. Успіх був повен.

Співробітники створеної в 1918 р. Нижньогородської лабораторії (її очолив М.А. Бонч-Бруевич) уже в 1922 р. побудували в Москві першу у світі радіомовну станцію потужністю 12 кВт.

В 1935 р. між Нью-Йорком і Філадельфією вступила в дію радіолінія на ультракоротких хвилях, що згодом була названа "радіорелейною лінією". Відтепер в усі кінці земної кулі простягнулися ланцюжки радіорелейних ліній. Будівництво першої радіорелейної лінії в нашій країні було здійснено в 1953 р. між Москвою й Рязанню.

"Бип...бип... бип". Ці сигнали почув 4 жовтня 1957 р. увесь світ. Наступила ера освоєння космосу. Зовсім невеликий строк відокремлює нас від цієї дати, а на космічні орбіти вже запущені тисячі штучних супутників, справно служать людині.