3. Види економічних систем перехідної економіки

Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.

За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.

У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію — це кардинальні реформи в Китаї та В’єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.

Багато науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах — Угорщині, Польщі, Чехії — ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.

В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються ген етично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.

Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.

4. Види економічний трансформацій

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси.

Перша. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.

Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної.

У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин виражають взаємозв’язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку.

Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приватною (що приходить) формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства.

Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін.

Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економіки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал. Наприклад, сертифікатна приватизація в Україні*2, коли «вичерпала свої можливості» (яких, до речі, і не було), перейшла у відкриту стадію грошової приватизації.

*2: {З нашої точки зору, сертифікатна приватизація — досить сумнівний задум і безплідний захід для основної маси народу. Більше того, елементарне його пограбування.}

Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі форми — адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.

Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.

Інерційність економічного розвитку об’єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об’єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Очевидно, таке завдання непідсильне суспільству ні «за 500 днів», ні за 5 років. Порушувати питання таким чином — прояв елементарної економічної некомпетентності та авантюризму.

Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему.