26. Управління розвитком регіону в умовах ринкового перетворення

В період важливих соціально-економічних перетворень виникає ряд актуальних проблем розвитку ринку, зокрема, на регіональному рівні, які вимагають теоретичного обґрунтування і глибокого вивчення. Одним із дієвих напрямів вирішення цих проблем є формування ринкової інфраструктури. Термін “ринкова інфраструктура” почав використовуватися в українській економічній літературі лише в роки реформування економіки. Правомірно трактувати інфраструктуру як комплекс галузей, що обслуговують економічну та соціальну сфери в плановій економіці. У соціалістичній економіці інфраструктурі відводилась другорядна, допоміжна роль, виробничу інфраструктуру ототожнювали з набором елементів, що виконують лише функції обслуговування основного виробництва. Категорія “інфраструктура” не отримала належного висвітлення, а її роль не знайшла належної оцінки в роботах вітчизняних фахівців.

З початком процесу відродження виробництва та переходом до ринкової економіки, виникає гостра необхідність у створені надійної, розширеної виробничої інфраструктури, яка б відповідала сучасним вимогам. Необхідно чітко усвідомити, що ефективне інвестування та розвиток виробництва неможливий без розвитку виробничої інфраструктури.

У межах певної території (регіону) відбувається інтеграція різних видів трудової діяльності, пов'язаних не тільки з виробництвом, переробкою сільськогосподарської продукції та її реалізацією, а й з тими видами. що обслуговують цей процес, керують ним. Значення територіального аспекту агропромислової інтеграції полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво і більшість споріднених галузей диференційовані за природно-економічними зонами та районами. Територіальна спеціалізація в агропромисловому комплексі — це концентрація тих чи інших його галузей на територіях, що мають найсприятливіші умови для виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і підприємств з їх переробки з метою задоволення потреб місцевого населення і вивозу продукції в інші райони та за межі країни.

Регіональний АПК формується в межах діючої системи адміністративно-територіального поділу країни. Регіональні АПК — це цілісні одиниці, які є територіальними частинами АПК країни. Але через особливості розвитку кожного регіону, зумовлені природно-кліматичними чинниками, традиціями виробництва і споживання продукції АПК, масштаб і характер інтеграції галузей і виробництв у кожному регіональному АПК мають свою специфіку. Економічною передумовою територіального поділу праці в АПК є різкий рівень продуктивності праці у виробництві одного н того ж продукту через диференціацію умов і факторів. Під час вибору напрямів спеціалізації в регіональному АПК необхідно виходити з економічної оцінки місцевих природних та економічних умов і можливостей обміну результатами діяльності учасників агропромислової інтеграції.

Для поповнення свого фонду споживання регіони завозять лише дефіцитну продукцію АПК. а також здійснюють асортиментний обмін. Територіальна агропромислова інтеграція праці характеризується зв'язками з обміну потоками продукції АПК. ефектом від використання єдиної інфраструктури та погодженого використання природних і трудових ресурсів.