6. Службовий обов’язок у юридичній діяльності.

Під обов’язком розуміють певну необхідну поведінку суб’єкта носіїв систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання яких передбачена відповідальність. Юрист виконує обов’язок здебільшого під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

Службовий обов’язок юриста - це передбачена нормативно-правовими актами необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях. Службовий обов’язок є тим, до якого зобов’язує служба. Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов’язок. Різновидом службового є функціональний обов’язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов’язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

Службовий обов’язок не допускає вчинків та будь-яких дій, які ганьблять звання юриста і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності. Тобто обов’язком юриста є повсякчасний контроль власної поведінки.

6. Загальна характеристика, принципи та функції духовної культури юриста.

Духовну культуру юриста треба роз­глядати як ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реаліза­цію цих цінностей у його професійній дія­льності.

Структурними елементами духовної культури юриста по­винні бути:

- знання філософії законів Всесвіту;

- інтелектуальне осмислення історії людства, народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва;

- дотримання норм вищої правничої етики;

- використання загальнолюдських цінностей у правовому полі.

Духовну культуру юриста як сукупність видів культур (це стосується також принципів та функцій) визначають такі принципи: державність, моральність, інтелектуальність, людяність, глибинність, синтез культурних здобутків люд­ства, безмежність, пріоритет духовного над матеріаль­ним.

Отже, є підстави для висновку: феномен духовної культури виявляється у тому, що вона є консолідуючим чинником суспіль­ства, спрямованим насамперед на його духовне відродження.

6. Загальна характеристика, принципи та функції політичної культури юриста.

Політична культура юриста – це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка має безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політико-національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.

Основними принципами політичної культури юриста є: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

У якості функцій передусім постають: політична оцінка результатів юридичної діяльності; формування громадянської культури юриста; вироблення політичної орієнтації у виконання службового обов`язку; запобігання деформації політичної свідомості юриста; розвиток української політико-правової думки; впорядкування політико-юридичних культурних процесі; формування української політичної еліти.

Політична культура юриста — це знання політичної історії України, сучасної полі­тичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитив­ного права.

Отже, політична культура юриста це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Ту об’єднується політична наука з конкретними політико-правовими діями, де велике значення мають моральна, правова, духовна і інші види культур.