6. Духовні напрями формування культури професійних дій.

Професійна культура та свідомість юристів багато в чому збігаються з поняттям правової культури, що зумовлено правовою сферою їх професійної діяльності. Однак не слід ототожнювати ці поняття, оскільки, наприклад, юристу для здійснення професійних обов’язків необхідно не тільки знати та розуміти право, складати документи, а ще й вільно і красиво викладати свої думки, елегантно одягатися, знати історію, філософію, політику, ввічливо та уважно спілкуватися з громадянами. Тобто потрібно володіти більш значною системою духовних цінностей, які становлять поняття загальної культури особи. У зв’язку з цим у структурі професійної культури юристів виділяють правову культуру, етичну, психологічну, моральну, естетичну, політичну та ін., залежно від мети та конкретизації предмета дослідження.

Ці складові елементи слід вважати визначальними, тому що вони відображають структурні блоки людської свідомості, мають свій зміст та виступають як характерні риси загальної моделі професійної свідомості юристів. Залежно від спеціалізації юридичної професії, ця модель може зазнавати певних змін з погляду її змісту, але все-таки видається можливим стверджувати про наявність системи загальних вимог щодо свідомості юристів, які й утворюють зміст запропонованої моделі.

Процес формування професійної свідомості та культури юристів відбувається в певному соціальному середовищі, яке так чи інакше здійснює вплив на всі процеси, що відбуваються в ньому. Соціальне середовище за структурою дуже складне явище, в якому крім суб’єктів слід розрізняти засоби, форми, методи, принципи діяльності, причинні зв’язки тощо. Тому доцільним буде розглянути названі фактори в аспекті їх суб’єктивного та об’єктивного впливу.

Серед факторів суб’єктивного порядку слід назвати правове виховання, яке здійснюється у різноманітних формах та має на меті безпосереднє втручання в духовний світ особи, внесення корективів до її світоглядних позицій. Характерною ознакою суб’єктивного фактора слід назвати безпосередність та цілеспрямованість впливу. Нагадаємо, що форми правового виховання такі: правова агітація, пропаганда, правове навчання, юридична практика, самовиховання та самоосвіта. На практиці ці форми реалізуються у функціонуванні системи юридичної освіти, проведенні науково-практичних семінарів, конференцій, організації стажування, підвищенні кваліфікації. До суб’єктивного фактора слід також віднести умови сімейних відносин та відносин, що склалися в робочому колективі та характеризують моральний мікроклімат колективу.

6. Моральні проблеми у юридичній деонтології.

Ми зосереджуватимемо увагу на моральних та правових нормах, їхній єдності і відмінності. Думається, що існує третій вид цих норм: морально-правові (тобто норми моралі, які закріплені у праві). Адже не кожна юридична норма збігається з відповідною моральною нормою. На мою думку, зворотної залежності також не існує. Тому морально-правові норми, думається, виступають основним регулятором службових відносин у системі МВС, одним із важелів механізму міліцейської етики.

Право є більш динамічною системою, ніж мораль. Правові норми швидше пристосовуються до зміни суспільних відносин, але і швидше старіють та потребують змін, не охоплюють поведінки людей через сувору регламентованість. Моральні норми, яким не властива детальна регламентація та конкретизація, створюються століттями, вони передаються з покоління в покоління, перетворюються у звичаї, загальноприйняті правила та цінності, які міцно вкорінюються у свідомості людей, Тобто їм властива еволюційність. Штучно створені моральні норми у суспільстві не приживаються.

Моральна норма опирається і на такий вид санкції, як самоосуд. Санкція, караюча функція виконується в моралі громадською думкою (зовнішній примус) і судом совісті (внутрішній примус) Звичайно, у праві самоосуд чи суд сумління для санкції основної ролі не відіграють, хоча це і враховується при розв'язанні конкретної справи.