Державний бюджет
Державний бюджет — система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше — бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.
Структура
Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.
Джерела доходів
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.
Державні видатки
Державні видатки — це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:
виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;
заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;
загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;
загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;
утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;
утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;
створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.
Стандартні положення
Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.
Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.
Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним «благополуччям», перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:
зниженням рівня суспільного виробництва;
глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;
послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;
нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;
великомасштабним оборотом «тіньового» капіталу;
великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.
У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету — жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.
Державний борг — це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.
Зовнішній державний борг — це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.
Внутрішній борг — це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.
Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.
Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з новим Законом України «Про бюджетну систему України» необхідно провести глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи передбачається:
реальне розмежування фінансової та податкової системи;
реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного бюджету;
розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави — доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;
здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.
Фіскальна політика
Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.
Склад фіскальної політики
Складовими частинами фіскальної політики держави є:
Дискреційна політика
розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає — випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;недискреційна політика(політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.
Дискреційна фіскальна політика
це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
Дискреційна фіскальна політика поділяється на:
стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;
обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.
Недискреційна фіскальна політика
автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори
механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.
Функції податків
Фіскальна функція — є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення — наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції — її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.
Регулююча функція — виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їхні перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.
Розподільча функція — своєрідне відображення фіскальної функції — наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).
Стимулююча функція — створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.
Контрольна функція — забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.
Види податків
Податки поділяють на такі види:
непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.
прямі — податок, що стягується безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.
місцеві податки та збори.
За формою оподаткування:
прямі
непрямі
За об'єктом:
на доходи
на споживання
на майно
За рівнем державних структур, що встановлюють податок:
загальнодержавні
місцеві
Залежно від напрямку використання:
загальні
цільові
Найпоширеніші зразки
Акциз — непрямий податок на товари або послуги. Акциз включається в ціну товару й вилучається в державний і місцевий бюджети.
Мито — податок, що стягується державою із транспортованих через національну границю товарів за ставками, передбаченим митним тарифом. За об'єктом обкладання розрізняють ввізні, вивізні й транзитні мита. За методом обчислення (стягування) розрізняють адвалорні, специфічні й комбіновані мита. За принципом обмеження розрізняють спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мито. За терміном застосування мито може бути постійним, змінним та сезонним. За принципом заохочення — преференційним, пільговим та загальним (повним).[1]
Податок на додану вартість — податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.
Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.
Розрахунок бази оподаткування = собівартість + прибуток + податки і збори База оподаткування при ввезенні придбаних іноземних товарів = митна вартість + транспортні витрати + страхування + інші витрати.
Податкове зобов'язання платника податку — загальний ПДВ, що нарахована платником податків і включена до робіт, послуг, які надаються у звітному періоді. Податковий кредит — сума податку на додану вартість, що сплачена платником податку у звітному періоді, у зв ’язку з придбанням товарів, вартість яких належить до валових витрат виробництва і основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Общая характеристика банковской системы
Банковская система Украины является двухуровневой
Основными нормативно-правовыми актами, которые регламентируют основы её функционирования являются Закон Украины “О банках и банковской деятельности” и Закон Украины “О Национальном банке Украины”
Национа́льный банк Украи́ны (НБУ) (укр. Національний банк України) — центральный банк Украины. Находится по адресу: Киев, ул. Институтская, 9.
Национальный банк Украины был создан на основе Украинского республиканского банка Государственного банка СССР вместе с принятием 20 марта 1991 г. ВРУ Закона Украины «О банках и банковской деятельности». В начале 90-х годов Украина столкнулась с высокой инфляцией (10200 % в год) и неприспособленностью денежной системы к рыночным условиям, и на протяжении 1994—1996 г. была проведена масштабная денежная реформа, которая изменила в лучшую сторону всю систему денежного обращения Украины. Была восстановлена старая денежная единица — гривна, а гиперинфляция и спад в производстве были преодолены.
Правовой статус НБУ
Деятельность НБУ регулируется Конституцией Украины (ст. 85 (п. 18, 19); 99; 100; 106 (п. 12));[2] Законом Украины «О Национальном банке Украины»;[3] Законом Украины «О банках и банковской деятельности»[4] и другими законами в этой области.
НБУ в соответствии с Законом Украины «О Национальном банке Украины» является центральным банком Украины, особенным центральным органом государственного управления, монопольно осуществляет эмиссию национальной валюты и организовывает её обращение, является кредитором последней инстанции для банков и организовывает систему рефинансирования, устанавливает систему, порядок и формы платежей, в том числе между банками, устанавливает для банков правила проведения банковских операций, осуществляет банковское регулирование и надзор, осуществляет валютное регулирование, определяет порядок осуществления операций в иностранной валюте, организовывает и осуществляет валютный контроль за банками и другими финансовыми учреждениями, которые получили лицензию Нацбанка на осуществление валютных операций. НБУ устанавливает официальный курс гривны к иностранным валютам и обнародывает его. Нацбанк устанавливает номиналы, системы защиты, платёжные признаки, дизайн денежных знаков, сохраняет их резервные фонды. Также в его функции входит сохранение банковских и драгоценных металлов, камней и других ценностей. Банк размещает золотовалютные резервы, выполняет операции с ними. НБУ устанавливает порядок определения учетной ставки и других процентных ставок по своим операциям; осуществляет лицензирование банковской деятельности и операций в предусмотренных законом случаях, устанавливает банкам нормативы обязательного резервирования средств.
ІНФЛЯЦІЯ [ИНФЛЯЦИЯ]
зне-цінення грошей, що проявляється у формі підвищення цін на товари першої необхід-ності та послуги, зумовленого не підвищен-ням їхньої якості, а зниженням валютного курсу; зниженням реальної заробітної пла-ти. Спричинюється передусім переповнен-ням каналів грошового обігу надлишковою грошовою масою за відсутності адекватного збільшення товарної маси.
ІНФЛЯЦІЙНА СПІРАЛЬ (ИНФЛЯЦИОННАЯ СПИРАЛЬ]
взаємозалежне підвищення заробітної плати та ринкових цін. У зв'язку із підвищенням цін працівники вимагають підвищення заробітної плати, але зростання доходів призводить до збільшення грошової маси, що веде до подальшого росту цін.
Види
За величиною темпів розрізняють такі види інфляції :
повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
базова інфляція [6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.