Євразійська шахівниця

Для Америки головним геополітичним призом стала Євразія. Протягом півтисячоліття у світових справах домінували євразійські держави і народи, які змагалися між собою за регіональне панування та прагнули глобальної влади. Нині в Євразії домінує не євразійська держава — глобальна провідна роль Америки прямо залежить від того, як довго і наскільки ефективно вона здійснюватиме свій вплив на Євразійському континенті.

Очевидно, що це умова тимчасова. Але її тривалість і те, шо за цим настане, має критичну вагу не тільки для добробуту Америки, а й, у більш загальному плані, для міжнародного миру. Раптова поява першої і єдиної глобальної держави створила ситуацію, у якій такий же раптовий кінець її пануванню — чи то через відхід Америки від світових справ, чи то внаслідок раптової появи успішного суперника — сприятиме виникненню тривожної міжнародної нестабільності. Фактично це призведе до глобальної анархії. Гарвардський політолог Семюел П. Гантінгтон має рацію, коли категорично стверджує: “Світ без провідної ролі США буде світом, де зросте насильство і безлад, зменшиться рівень демократії та економічного зростання порівняно з тим світом, де Сполучені Штати й далі значною мірою впливатимуть на формування світової політики більше, аніж будь-яка інша країна. Тривале міжнародне лідерство Сполучених Штатів є критично важливим для добробуту та безпеки американців і для майбутнього свободи, демократії, відкритості економіки та міжнародного світового порядку”'.

В цьому контексті надзвичайно важить те, як Америка зуміє дати раду євразійським справам. Євразія — це найбільший континент земної кулі і ключовий у геополітичному відношенні. Держава, яка домінує в Євразії, контролюватиме два із трьох найрозвинутіших та економічно найпродуктивніших регіонів світу. Лише один погляд на карту дає зрозуміти, що контроль над Євразією майже автоматично потягне за собою підпорядкування Африки, а західна півкуля та Океанія стануть політичною периферією центрального континенту світу (див. карту). В Євразії проживає близько 75 % світового населення, і більша частина матеріального світу як у вигляді підприємств, так і природних багатств, також знаходиться там. На Євразію припадає близько 60 % світового ВНП та приблизно 3/4 розвіданих енергоресурсів світу.

Євразія є також місцем розташування більшості політичне активних та динамічних держав. Шість економічно найрозвиненіших, наступні шість найбільших країн, що йдуть після Сполучених Штатів, та шість країн, які найбільше коштів витрачають на озброєння, розташовані в Євразії. Усі, крім однієї, офіційно визнані ядерні держави, та всі, крім однієї, держави, які вважаються ядерними, розташовані в Євразії. Два найнаселеніші претенденти на регіональну гегемонію та глобальний вплив містяться в Євразії. Всі потенційні політичні та/або економічні суперники, що кидають виклик американському верховенству, розташовані в Євразії. У своїй сукупності могутність Євразії набагато перевищує американську. На щастя для Америки, Євразія надто велика, щоб бути політичне єдиною.

Отже, Євразія — це шахівниця, на якій триває партія за глобальне лідерство. Хоча геостратегію — стратегічне управління гео-політичними інтересами — і можна порівняти з шахами, на схожій на овал євразійській шахівниці грають не двоє, а кілька іравців, кожний з яких має різний ступінь влади. Ключові гравці розташовані на заході, сході, центрі і півдні шахівниці. Як на її західному, так і на її східному флангах існують густона-селені регіони, організовані на відносно скупченій території в кілька могутніх держав. Що стосується територіальне невеликої периферії Євразії, то американська могутність розташована безпосередньо на ній. Але далекосхідний материк є також місцем розташування незалежного гравця, чия могутність зростає і який контролює величезні маси населення. Тоді як територія його енергійного суперника, обмежена кількома прилеглими до материка островами, та половина невеликого далекосхідного півострова, є осередком американської влади.

Між західним та східним флангами лежить не дуже густонаселена, а сьогодні ще й політичне мінлива та організаційно подрібнена серединна територія, яка в минулому належала могутньому суперникові, що боровся з домінуванням США — суперникові, який колись ставив собі за мету витіснити Америку з Євразії. На південь від цього великого центрального євразійського плато лежить політичне анархічний, але багатий на енергоносії район, що в потенціалі має величезне значення як для західних, так і для східних євразійських держав, причому на його південній околиці є один із густонаселених претендентів на гегемонію в регіоні.

Ця велика неправильної форми євразійська шахівниця, що тягнеться від Лісабона до Владивостока, і є полігоном для політичної “гри”. Якщо її середина все більше втягуватиметься в орбіту Заходу, де домінує Америка, якщо в південному регіоні не буде допущено домінування якогось одного гравця і якщо Схід не об'єднається в такий спосіб, що Америку буде витіснено з її заморських баз, тоді можна буде говорити про верховенство тут Америки. Але якщо серединний простір дасть відсіч Заходу, стане активним єдиним утворенням і ще й здобуде контроль над Півднем або сформує альянс із головною східною дійовою особою, тоді провідна роль Америки в Євразії значно звузиться. Це саме станеться в тому разі, якщо два великі східні гравці якимось чином об'єднаються. І нарешті, якби західні партнери Америки витіснили її із західної периферії, це автоматично провістило б кінець участі Сполучених Штатів у грі на євразійській шахівниці, й, імовірно, означало б також підкорення в кінцевому підсумку західної околиці гравцеві, що нині займає серединний простір.

Масштаби глобальної гегемонії Америки великі, з цим усі погоджуються, але її глибина недостатня, вона обмежується як внутрішніми, так і зовнішніми факторами стримування. Американська гегемонія передбачає здійснення вирішального впливу, але, на відміну від колишніх імперій, не прямого контролю. Самі розміри та розмаїття Євразії, як і могутність деяких її держав, обмежують глибину впливу Америки та рамки контролю за ходом подій. Цей мегаконтинент надто великий, надто населений, а в культурному плані надто різноманітний і складається з надто багатьох амбітних у історичному плані (та енергійних — у політичному) держав, для того щоб легко піддаватися навіть найбільш економічно успішній та політичне панівній глобальній могутності. Ця обставина вимагає приділення великої уваги геостра-тегічному вмінню, ретельному та дуже продуманому розміщенню ресурсів Америки на величезній євразійській шахівниці.

Дійсність полягає в тому, що Америка надто демократична в себе вдома, щоб бути автократичною за кордоном. Це обмежує використання могутності США, особливо їхнього потенціалу для військового залякування. Ще ніколи популістська демократія не досягала міжнародного панування. Однак гонитва за владою — це мета, яка не здатна розбудити народні емоції, окрім випадків раптової загрози зовнішній безпеці або внутрішньому добробутові країни. Економічне самозречення (тобто витрати на оборону) та людські жертви (втрати навіть серед професійних військових), які для цього потрібні, не узгоджуються з демократичним інстинктом. Демократія ворожа до імперської мобілізації.

Крім того, більшість американців не отримують якоїсь особливої винагороди внаслідок нового статусу їхньої країни як єдиної глобальної наддержави. Політичне тріумфа-торство, пов'язане з перемогою Сполучених Штатів у “холодній війні”, в цілому, як правило, одержувало стриманий прийом і було об'єктом певного висміювання з боку ліберальне налаштованих коментаторів. Якщо вже про це говорити, то значно привабливішими в політичному плані є дві досить різні точки зору на наслідки для Америки її історичного успіху в змаганні з колишнім Радянським Союзом: з одного боку, існує погляд, що закінчення “холодної війни” виправдовує значне зменшення заангажованості Америки в світову політику, незалежно від того, які це матиме наслідки для глобальних позицій США; з другого боку, існує думка про те, що настав час для справжнього міжнародного співробітництва, задля якого Америка повинна навіть поступитися частиною свого суверенітету. Обидві доктрини завоювали собі чимало прихильників.

Дилеми, з якими стикається американське лідерство, ускладнюються змінами в характері самої глобальної ситуації: пряме застосування сили нині має тенденцію мати обме-женіший характер, ніж це було в минулому. Ядерна зброя значно зменшила ефективність війни як знаряддя політики чи навіть як загрози. Зростання економічної взаємозалежності між країнами робить політичну експлуатацію економічного шантажу менш дієвою. Таким чином, ключовими компонентами успішної реалізації геостратегічної влади на євразійській шахівниці стають маневрування, дипломатія, створення коаліцій, кооптація та глибоко продумане застосування політичних засобів.