36. Гайдамацький рух. Коліївщина

У XVШ ст. На Правобережжі зародився соціальний рух, який увійшов в історію під назвою "гайдамаччина". Народні маси , у свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини , а до “панів” залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й унітарське духовенство. Гайдамацький рух об’єднав у своїх рядах незаможних селян втікачів , найманих робітників з гарулень , млинів , фільварків , міщан , дрібну шляхту й нижче духовенство , але підтримували його найширші верстви українського населення. Гайдамаки, які спочатку викликали у правобережної шляхти тільки легке роздратування, поступово перетворилися на головну загрозу для неї. Однією з причин зростання їхньої численності було закінчення 15-20 річного терміну звільнення селян від повинностей. Після стількох років свободи багато селян не бажали миритися з раптовим закріпаченням і приєднувалися до гайдамаків. Польська армія не була великою перешкодою для втікачів. Через небажання шляхти фінансувати її військові сили Речі Посполитої зменшилися до 18 тис. чоловік. Із них 4 тис. закріплювалися за Правобережною Україною, чого було замало, аби утримати порядок. Але чи не найвирішальнішим чинником, що сприяв зростанню гайдамаччини, було сусідство із Запорозькою Січчю, з якої надходили постачання, людське поповнення і – що найважливіше – досвічені ватажки. Гайдамацький рух на Правобережжі України, в який втягнулися значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, послаблював режим польсько-шляхетського панування, став справжньою шкодою мужності кількох поколінь українських селян. У 1768 році на Правобережжі вибухноло найгрізніше народно-визвольне повстання - Коліївщина. Головними діючими обличчями коліївщини стали гайдамаки та й взагалі весь гайдамацький рух. Цьому сприяли такі обставини: магнати і шляхта непомірно збільшили панщину та інші повинності. Для більшості селян закінчувалися пільги, і вони знову потрапили у феодальну кабалу. Отже , число незадоволених, готових силою відбивати наступ панів значно росло. Посилилися національно-релігійні утиски. Спроби віруючих захищати православні церкви і монастирі, повернутися від унії до православ’я жорстоко каралися. На початку 1768 року під тиском царського уряду польський сейм прийняв постанову про формальне зрівнення у правах з католиками населення православного й протестантського віросповідань. Це викликало протест з боку найреакційнішої частини магнатів і шляхти. Під гаслом захисту католицизму і шляхетских прав у м. Барі на Поділлі вони утворили

конфедерацію. Дії загонів конфедератів вони на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков. Це переповнило чашу терпіння українського народу і вкрай загострило соціальну й національно-політичну ситуацію. Для боротьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в боротьбі проти шляхти. Поширювались чутки про те, що Катерина 2 ніби-то видала “золоту грамоту”, якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатських і католицьких священиків. Навесні 1768 р. селяни Правобережної України почали громадитися у загони, до них приєдналися запорозька голота. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Великий загін козаків і

селян очолив Максим Залізняк.