Вступ
Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських втрат не мають рівних. Обидві вони відбулися у XX столітті і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгорталися у Європі.
Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 року тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн. осіб, 20 млн. одержали поранення чи каліцтво. Перша світова війна за своїми масштабами, людським втратам і соціально-політичним наслідкам не мала собі рівних у всій попередній історії. Вона вплинула величезний чином на економіку, політику, ідеологію, на всю систему міжнародних відносин. Війна призвела до краху самих могутніх європейських держав і складання нової геополітичної ситуації в світі.
Причини війни і цілі держав у ній.
До Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу та боротьба двох військово-політичних угруповань - Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суші й на морі. Ініціаторами розв'язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набрала нечуваного розмаху. Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило захоплення великих територій в Європі, у тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтородовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному й Егейському морях. Туреччина, яку у випадку перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран. Своєю чергою Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та Середземномор'ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція хотіла повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані у неї Німеччиною в 1871 p., заодно захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. Вона хотіла установити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах. Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела затяжні переговори з обома воюючими сторонами і врешті-решт країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило перехід Італії на бік противників Німеччини. Таким чином, війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків.
Причинами Першої світової війни стали:
Прагнення переділити уже поділений світ (основою цієї тенденції була політика монополій, що мала виразно експансіоністський, агресивний характер);
- посилення ролі держави, що перетворювалася в носія загальнонаціональної ідеї, яка замінила ідеї демократії;
- зростання монополій з державою, формування державно-монополістичного капіталізму посилювало агресивність державної політики;
- намагання вирішити внутрішні проблеми (соціальну напруженість між бідними і багатими та національну - між пануючими і пригнобленими націями);
- швидкий економічний розвиток провідних країн та гострі суперечності між ними, викликані нерівномірністю такого розвитку;
- мілітаризація економіки і суспільної свідомості.
Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт Влітку 1914 року протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії. Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри. Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво. Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.
Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Гаврилом Принципом.
Його провокаційний приїзд у Сараєво і вбивство 19-річного сербського студента відіграли зловісну роль. 23 липня Австро-Угорщина передала уряду Сербії ультиматум, який порушував її суверенітет, означав втручання у внутрішні справи. В разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього було досить, щоб погрози були приведені в дію. Наприкінці липня австро-угорські війська вторглися на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда. Вступ у війну великих держав. Імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було нанесено відчутний удар. В частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністру іноземних справ ноту з оголошенням війни Росії. З серпня нота такого ж змісту була передана французькому уряду. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглась на її територію. Це послужило серйозним приводом для негайного вступу у війну Англії. .
За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялась по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії у Тихому океані і встановити контроль над Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворились нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині.
Головними фронтами війни були Західний та Східний. На Західному фронті Німеччина воювала з англійськими, французькими та бельгійськими військами. На Східному фронті австро-угорські та німецькі війська бились із російськими. За планом генерала фон Шліффена війна мала бути «блискавичною», тобто за півтора місяця потрібно було розгромити Францію, і потім усіма силами за півмісяця розбити українську армію. Та після битви під Парижем 3-10 серпня 1914 р. план Шліффена було остаточно зірвано. Наступ Росії у Східній Прусії був також невдалим, австро-угорські війська відступили до Карпат. Таким чином, Східний фронт теж стабілізувався. Під кінець 1914 р. до Троїстого Союзу приєдналася Туреччина, і його стали називати Четверним1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Не справдилися надії Німеччини на нейтралітет Англії, яка виступила з ультиматумом в Бельгії захист, після якого вона почала військові дії проти Німеччини на морі, офіційно оголосивши їй війну 4 серпня.
З початком війни заявили про нейтралітет багато держав, зокрема Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, Румунія, США, Швеція.