Однак практичне здійснення цієї ідеї гальмується багатьма несприятливими чинниками. На підставі соціологічних досліджень останнього часу провідні фахівці визначили основні з них:
катастрофічне
матеріальне та фінансове становище
освітніх установ на фоні загальної
соціальної кризи в державі;
утрата
інтелектуалів та зниження загальної
якості кадрового потенціалу викладацького
корпусу, спричинене безперешкодною
дією нецивілізованого й неконтрольованого
ринку епохи «початкового нагромадження
капіталу»;
нерозвинутість
соціальних механізмів та правового
забезпечення самостійності, ініціативи
й експериментування в освіті;
слабкість
альтернативного сектору освіти як щодо
організаційних форм та стабільності,
так і здебільшого щодо якості належних
освітніх стандартів;
брак
у навчальних закладів свободи, необхідної
для реалізації власних моделей підготовки
фахівців, систем оплати праці тощо.
Отже, соціологія
повинна сприяти системному реформуванню
освіти згідно з найновітнішими
досягненнями сучасної світової науки
й адекватним урахуванням умов ринку.
264