Соціолінгвістика і соціологія мови. Розмежування понять

Поряд з терміном “соціолінгвістика” багато дослідників вживають

термін “соціологія мови”.

Основна відмінність між розглядуваними поняттями полягає в тому,

що соціолінгвістика – це галузь мовознавства, і вона вивчає мовні явища з

залученням соціальних чинників, а соціологія мови – міждисциплінарна,

проміжна область дослідження, що сполучає в собі соціологічні цілі й

методи дослідження з лінгвістичним матеріалом. Тобто

можна сказати, що соціолінгвістика вивчає м о в н і відношення і процеси,

залучаючи для інтерпретації с о ц і а л ь н і чинники, а соціологія мови

вивчає соціальні відношення і процеси, звертаючи увагу на мовні явища, які

знаходять відбиття у цих відношеннях і процесах.

Приклад.

Вивчаючи варіативність мови, соціолінгвіст установлює, що

використання мовних варіантів В(1) і В(2) залежить від віку, статі,

соціального статусу інфрмантів, від рівня їх освіти й загальної культури та

від інших характеристик. Базуючись на тому, що варіант В(1) більш

розповсюджений у культурному середовищі та в групах більш молодих

носіїв мови, дослідник може інтерпретувати цей варіант як соціально більш

престижний і більш перспективний – з точки зору норми,– аніж В(2), який

представлений в менш культурному середовищі і передовсім у мовленні

старшого покоління.

Ті ж самі варіанти В(1) і В(2) можуть бути й об’єктом соціолога

мови. У цьому випадку вони фігурують як одна з ознак тієї або тієї соціальної

верстви, тієї або тієї соціальної групи – у низці інших ознак – наприклад,

психологічних, поведінницьких тощо (які вивчаються представниками інших

наук).

Об’єкт соціолінгвістики

Один із засновників сучасної соціолінгвістики американський

дослідник Уільям Лабов визначає соціолінгвістику як науку, що вивчає “мову

в її соціальному контексті”. Тобто увага соціолінгвістів звернена не на

власне мову, не на її внутрішню будову, а на те, як користуються мовою

люди, що утворюють те або те суспільство. На відміну від породжуючої лінгвістики, представленої, наприклад, у

працях Н. Хомського, соціолінгвістика має справу не з

ідеальним носієм мови, який породжує тільки правильні висловлювання

даною мовою, а з реальними людьми, які в своєму мовленні можуть

порушувати норми, ламати їх, помилятись, змішувати різні мовні стилі тощо.

Інакше кажучи, при соціолігвістичному підході до мови об’єктом

вивчення є ф у н к ц і о н у в а н н я мови.

Поняття соціолінгвістики

Мовна й немовна комунікація. Наприклад, спілкування людей у ряді спортивних ігор (баскетбол, футбол, волейбол) не обов’язково включає вербальний компонент або включає його мінімально - у вигляді вигуків: - Пас! - Беру! і под. Не всяка фізична робота вимагає словесного спілкування: наприклад, у цехах з високим рівнем шуму - штампувальному, ковальському, ливарному - доводиться обходитися без слів, але спілкування людей, що працюють у таких цехах, все-таки  відбувається (наприклад, за допомогою жестів).

Комунікативна ситуація - це ситуація мовного спілкування двох і більше людей.

Мовне спілкування- синонім терміна „мовна комунікація”.

Мовна поведінка - властивості й особливості, якими характеризуються мова й мовні реакції одного з учасників комунікативної ситуації.

Мовний акт - позначає конкретні мовні дії мовця в рамках тієї або іншої комунікативної ситуації.

Комунікативна компетенція носія мови. У процесі мовної комунікації люди користуються засобами мови - її словником і граматикою - для побудови висловлень, які були б зрозумілі адресатові. Однак знання тільки словника й граматики недостатньо для того, щоб спілкування  даною мовою було успішним: треба знати ще умови вживання тих або інших мовних одиниць та їхніх сполучень.

Мовний код - це засіб комунікації: природна мова (українська, англійський, сомалі й т.п.), штучна мова типу есперанто або типу сучасних машинних мов, абетка Морзе й т.п. У лінгвістиці кодом прийнято називати мовні утворення: мова, територіальний або соціальний діалект, міське койне й под.

Соціально-комунікативна система - це сукупність кодів і субкодов, які використовуються у даному мовному співтоваристві й знаходяться один із одним у відносинах функціональної додатковості. Наприклад, кожен стиль літературної мови - науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфксійний - має свої специфічні функції, не властиві іншим стилям, а разом вони функціонально доповнюють один одного, утворюючи систему, здатну обслуговувати всі комунікативні потреби даного суспільства (яке можна умовно назвати суспільством носіїв літературної мови; крім них є ще, наприклад, носії діалектів, просторіччя) і всі сфери спілкування.

Мовна ситуація. Компоненти соціально-комунікативної системи, що обслуговує те або інше мовне співтовариство, перебувають один з одним у певних відносинах. На кожному етапі існування мовного співтовариства ці відносини більш-менш   стабільні. Однак це не означає, що вони не можуть мінятися. Зміна політичної обстановки в країні, зміна державного ладу, економічні перетворення, нові орієнтири в соціальній і національній політиці й т.п., - все це може так чи інакше впливати на стан соціально-комунікативної системи, на її склад і на функції її компонентів - кодів і субкодів.

Перемикання кодів - залежно від  сфери спілкування мовець перемикається з одних мовних засобів на інші.

Мовна варіативність. Якщо ми можемо в процесі спілкування перемикатися з одних мовних засобів на інші, наприклад, при зміні адресата, продовжуючи при цьому обговорювати ту ж тему, це означає, що в нашому розпорядженні є набір засобів, що дозволяє про одне й те саме говорити по-різному. Це надзвичайно важлива властивість мови, що забезпечує мовцеві можливість не тільки вільно виражати свої думки даною мовою, але й робити це різними способами. Уміння носія мови по-різному виражати той самий   зміст називається його здатністю до перефразовування. Ця здатність, поряд зі здатністю витягати зміст зі сказаного й умінням відрізняти правильні фрази від неправильних, лежить в основі складної психічної навички, називаного "володіння мовою".

Соціолект - сукупність мовних особливостей, властивій якій-небудь соціальній групі - професійній, становій, віковий і т.п. - у межах тієї або іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть служити особливості мови військових (військовий жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг (про терміни „жаргон”, „арго”, „сленг” див. нижче), професійний „мова” тих, хто працює на комп’ютерах, різноманітні торговельні арго (наприклад, „човників”, торговців наркотиками) і ін.

Арго. Жаргон. Сленг. Арго - це, на відміну від жаргону, у тій або іншій мірі таємна мова, створювана спеціально для того, щоб зробити мову даної соціальної групи незрозумілою для сторонніх. Тому переважніше словосполучення „злодійське арго”, ніж „злодійський жаргон”. Термін „сленг” більше характерний для західної лінгвістичної традиції. Змістовно він близький до того, що позначається терміном „жаргон”.

Койне - засіб повсякденного спілкування, що зв'язує людей, які говорять на різних регіональних або соціальних варіантах даної мови. У ролі койне можуть виступати наддіалектні форми мови - своєрідні інтердіалекти, що поєднують у собі риси різних територіальних діалектів, - або одна з мов, що функціонують у даному ареалі. Крім міських койне виділяють койне ареалу, тобто певної території, на якій розповсюджений дана мова (або мови). Так, у багатомовній республіці Малі (Африка) у якості койне використається мова бамана, що має наддіалектну форму. Поняття „койне” іноді застосовується й до письмових форм мови - наприклад, до латині, яка використалася як мова науки в середньовічній Європі.

Диглосія й двомовність. Термін „диглосія” позначає володіння різними мовами й почергове їхнє використання залежно від  ситуації спілкування. Двомовність і багатомовність, як видно з буквального значення цих термінів, - це наявність і функціонування в межах одного суспільства (звичайно - держави) двох або декількох мов. Про двомовність і багатомовність можна говорити також стосовно до однієї людини, якщо вона володіє не однією, а декількома мовами.

Сфера використання мови - область позамовної дійсності, що характеризується відносною однорідністю комунікативних потреб, для задоволення яких мовці здійснюють певний відбір мовних засобів і правил їхнього сполучення один з одним. Так, у середньовічній Європі латинь була комунікативним засобом, що використався при богослужінні, а також у науці, інші ж сфери діяльності обслуговувалися відповідними національними мовами і їхніми підсистемами. 

Мовне співтовариство – це сукупність людей, об’єднаних загальними соціальними, економічними, політичними й культурними зв’язками й здійснюючих у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним і з різного роду соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, розповсюджених у цій сукупності. Границі поширення мов дуже часто не збігаються з політичними границями. Самий очевидний приклад – сучасна Африка, де на тій самій мові можуть говорити жителі різних держав (такий, наприклад, суахілі, розповсюджений у Танзанії, Кенії, Уганді, частково в Заїрі й Мозамбіку), а усередині однієї держави співіснують кілька мов (у Нігерії, наприклад, їх більше 200!). Тому при визначенні поняття „мовне співтовариство” важливе сполучення лінгвістичних і соціальних ознак: якщо ми залишимо тільки лінгвістичні, то мова буде йти лише про мову, безвідносно до того середовища, у якій вона використається; якщо ж опиратися тільки на соціальні критерії (включаючи й політико-економічні, і культурні фактори), те поза полем уваги залишаться мови, що функціонують у даній соціальній спільності.

В якості мовного співтовариства можуть розглядатися сукупності людей, різні по чисельності вхідних у них індивідів, - від цілої країни до так званих малих соціальних груп (наприклад, родини, спортивної команди): критерієм виділення в кожному випадку повинні бути спільність соціального життя й наявність регулярних комунікативних контактів. Одне мовне співтовариство може включати інші. Так, сучасна Україна - приклад мовного співтовариства, яке містить у собі мовні співтовариства меншого масштабу: області, міста. У свою чергу, місто як мовне співтовариство містить у собі мовні співтовариства ще меншого масштабу: підприємства, установи, навчальні заклади.