Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
Різноманіття форм власності лежить в основі різноманітних форм господарювання на селі. Ще у радянські часи в Україні, як і в СРСР в цілому, господарювали на землі: колгоспи — колективні господарства, радгоспи — державні господарства та особисті підсобні господарства селян. У процесі розвитку агропромислової інтеграції з'являлись такі форми господарювання, як агрофірми, агрокомбінати, сільськогосподарські кооперативи, агропромислові підприємства, об'єднання тощо. Такі агропромислові формування виникають при наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями, з іншого, високого рівня концентрації та товарності виробництва.
Поряд з низовими агропромисловими формуваннями у межах окремих областей, районів функціонують регіональні агропромислові комплекси. Вони охоплюють сільське господарства окремого регіону, галузі, що забезпечують цей комплекс засобами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та перероблюють, зберігають та доставляють продукцію до споживачів.
В умовах переходу до розвинутих ринкових відносин здійснюється реформування форм господарювання.
В Україні цей процес умовно можна поділити на два етапи: перший — перетворення колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), а радгоспів — в акціонерні товариства; другий — реформування КСП на засадах приватної власності на землю і майно, тобто створення приватних підприємств на основі орендно–пайових відносин, а також фермерських господарств. В Україні станом на 01.01.2001р. створено 14,9 тис. нових агроформувань. Укладено 5,6 млн. договорів–оренди земельної частки (паю) загальною площею в 22 млн. га. Лише у 2000 році селяни-орендодавці отримали близько 1,7 млрд. грн. орендної плати.
Паралельно з реформуванням первинної виробничої ланки, в Україні широкого розвитку набуває інфраструктура аграрного сектору економіки. АПК України обслуговують 43 товарні біржі, 388 агропромислових домів, 291 оптово–продовольчих та понад 180 оптово–плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів, 166 кредитних спілок. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію та продовольство.
Здійснюються заходи по функціональному наповненню інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.
Окрім того, здійснюється приватизація землі промисловими підприємствами на основі чого створюються потужні виробничі агропромислові комплекси. Шахта імені Засядька у Донецьку є власником 30 тис. га землі, є тут птахофабрика світового зразка, ферма на 200 тис. гусей, ферма на тисячу голів худоби чорно–рябої породи високої продуктивності. Високу ефективність показують фірма “Артеміда” у Кіровограді (орендує до 200 тис. гектарів землі), фірма “Чумак” у Херсоні та інші. Ці та інші приклади говорять про те, що на селі не слід протиставляти приватне господарювання державному та колективному.
Господарювання, яке виникає на приватних фермах господарювання, на перших парах неспроможне самотужки заповнити всі ніші агропромислового ринку. Штучна суцільна приватизація на селі може привести до не менших бід, як суцільна штучна нав'язана колективізація в СРСР на початку 30-х років минулого століття.
Високорентабельні крупні колективні чи державні сільськогосподарські підприємства не потрібно перетворювати у приватні.
А нові форми господарювання: сімейні ферми, селянські господарства, самостійні кооперативи, селянські спілки, особисті підсобні господарства, орендні, підрядні та акціонерні товариства насамперед повинні з'являтись на місці збанкрутілих господарств, колгоспів та радгоспів.